Справа № 420/37473/25
26 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд : визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць за періоди з 16.10.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.03.2025 відповідно до абзаців три, чотири, шість пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 16.10.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.03.2025 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення в розмірі 4463 (чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн 15 копійок відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням наступних підвищень розмірів посадових окладів грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також раніше виплачених сум.
Ухвалою судді від 10.11.2025 в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду із даними вимогами відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.01.2024 по 02.03.2025 - залишено без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
21.11.2025 від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України 16.10.2020 року по 02.03.2025 року. В наказі командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) № 66 від 02.03.2025 року про виключення з списків військової частини НОМЕР_2 не містяться відомості про розмір нарахування та виплати грошового забезпечення, та з чого воно складається, тому не було відомо про не проведені розрахунки або неналежне обчислення грошового забезпечення. Позивач вважає, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16.10.2020 року по 02.03.2025 року йому не було нараховано та виплачено належне грошове забезпечення. При цьому про неповний розрахунок, він дізнався в травні 2025 року від своїх товаришів по службі, де проходив службу.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
З огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після звільнення, тобто 03.03.2025, а позивач звернувся до суду 04.11.2025 (позов здано на відділення Нової пошти).
При цьому позивачем також пропущено цей строк навіть з моменту, коли за його твердженням, йому стало відомо від товаришів по службі про порушене право в травні 2025 р. (в цьому випадку строк на звернення до суду сплинув у серпні 2025 р.).
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.
При цьому відлік строку на звернення до суду з такими вимогами розпочинається при остаточному розрахунку при звільненні, оскільки саме в цей момент особа має всі можливості з'ясувати будь-яку інформацію щодо виплачених сум.
Суд роз'яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 02.03.2025, який розпочав відлік з наступного дня після звільнення в березні 2025 р.
При цьому, суд з повагою відноситься до виконання позивачем свого військового обов'язку та проходження ним військової служби, однак зазначений факт сам по собі об'єктивно не впливає на дотримання позивачем строку звернення до суду, відлік яких розпочався після звільнення з військової служби.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
В даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 03.03.2025. Такий розрахунок завершився одночасно зі звільненням позивача грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.
Таким чином, доводи позивача щодо поважності причин пропуску ним строку на звернення до суду на увагу не заслуговують, оскільки не підтверджують існування дійсних перешкод для своєчасного звернення до суду з такими вимогами.
Поновлення строку звернення до суду можливе лише за наявності об'єктивних, поважних причин, що перешкоджали своєчасному поданню позову (ст. 123 КАС України).
У разі, якщо таких причин не наведено, або вони є формальними, поверховими, суд не має законних підстав для поновлення строку. Наявність порушення чи його триваючий характер не замінює обґрунтування поважності пропуску строку.
Суд не може ігнорувати наслідки пропуску строку, оскільки це створює загрозу правовій стабільності, порушення принципу рівності сторін, підрив довіри до судової системи тощо.
Строк звернення до адміністративного суду не є формальністю, що підлягає ігноруванню лише з огляду на характер правопорушення. Поновлення пропущеного строку можливе виключно за наявності об'єктивно непереборних причин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Відсутність таких причин виключає можливість задоволення клопотання про поновлення строку та не може бути замінена загальними міркуваннями про суспільну шкоду чи триваючий характер порушення.
Суд роз'яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за період з 01.01.2024 по 02.03.2025 поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Водночас, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).
В свою чергу, нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
З огляду на викладене, позовні вимоги за період з 16.10.2020 по 31.12.2022 підпадають під дію ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року КЗпП (з урахуванням карантину), тобто не обмежені будь-яким строком на звернення до суду.
Отже, в іншій частині позовна заява подана з додержанням вимог, викладених у статтях 160, 161 КАС України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі є незначної складності, у зв'язку із чим справа може бути розглянута за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 171, 248, 257, 260, 261, 262 КАС України, суд
В задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду із вимогами за період з 01.01.2024 по 02.03.2025 відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.01.2024 по 02.03.2025 - повернути позивачу.
В частині позовних вимог з 16.10.2020 по 31.12.2022 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Надати відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, роз'яснивши право позивача подати до суду протягом п'яти днів із дня отримання відзиву на адміністративний позов відповідь на відзив, відповідача - право на подання заперечення протягом п'яти днів із дня отримання відповіді на відзив.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Роз'яснити сторонам, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.
Повідомити відповідача про наявні в суді матеріали, які підлягають врученню суб'єкту владних повноважень як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в частині повернення частини позовних вимог шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Завальнюк