26 листопада 2025 р. № 400/1433/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Величка А.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій та бездіяльності протиправними; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся я до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами про:
-визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів;
- зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів.
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів у 2020 році, 2021 році, 2022 році, 2023 році, 2024 році.
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів у 2020 році, 2021 році, 2022 році, 2023 році, 2024 році.
- визнання бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди в розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні травм, пов'язаних із захистом Батьківщини, за період з 04.10.2024 р. по 03.11.2024 р.
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду в розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні травм, пов'язаних із захистом Батьківщини, за період з 04.10.2024 р. по 03.11.2024 р.
- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 04.06.2020 р. по 19.05.2023 р.
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 04.06.2020 р. по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
-зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2020 р з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2020 р з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 в період з 04.06.2020 по 27.01.2025 року, та при звільнені з військові служби з позивачем не в повній мірі відповідачем здійснено розрахунок. Так в Наказі про звільнення відсутнє рішення командира В/ч про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів, яка передбачена п. 23 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; крім того грошове забезпечення за період з 04.06.2020 р. по 19.05.2023 р. розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового відповідного календарного року,
Позивач вважає, що такий підхід відповідача протирічить чинному законодавству, та просить суду зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення та виплату різницю недоотриманої суми грошового забезпечення за період служби 2020, 2021, 2022, 2023 (по день звільнення) визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 1 січня відповідно року на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», з урахування раніше виплачених сум та з 04.10.2024 по 03.11.2024 рік додаткову винагороду в розрахунку 100 000 на місяць пропорційно часу перебувння на стаціонарному лікуванні травм, пов'язаних із захистом Батьківщини.
Ухвалою суду від 21.02.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позивного провадження без виклику сторін.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відзиву на позовну заяву не надав.
Представник позивача висловив також незгоду з позицією відповідача, щодо застосування для обчислення посадового окладу та окладу за звання, як розрахункової величини січень 2018 року.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 в період з 04.06.2020р. по 27.01.2025 р..
В період з 04.04.2022 р. по 06.09.2024 р. позивач перебував в полоні, що підтверджується довідкою про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей", у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах від 24.09.2024 № 34/Н-19д та листом ДУ “Український національний центр розбудови миру" № 09-07/20193 від 27.09.2024 р.
В наказі про звільнення відсутнє рішення про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів, яка передбачена п. 23 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Пунктом 23 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону). Відкликання з додаткової відпустки після звільнення військовослужбовця з полону допускається виключно за його згодою. Позивач вказує, що не скористався цієї відпусткою.
Також позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_5 видане 05.11.2020 р.
Статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон № 3551-ХІІ) встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Позивач набув статус учасника бойових дій на підставі п. 19 ч. 1 ст. 5 Закону № 3551- ХІІ. Згідно із п. 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Позивач не використав таку додаткову відпустку у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках, вважає, що при звільненні відповідач має виплатити компенсацію за невикористані
додаткові відпустки за вказані періоди, проте не зробив цього.
На підставі вказаного звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Просить позов задовольнити.
Згідно із п. 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Позивач не використав таку додаткову відпустку у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках. При звільненні позивача відповідач мав би виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки за ці періоди, проте не зробив цього.
Таким чином відповідач допустив протиправну бездіяльність і його варто зобов'язати виплатити відповідні компенсації.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
В абз.1-3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
В п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ вказано, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Пунктом 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ вказано, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Абзацом 1 п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІ встановлено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2024 р., який затверджено Законом № 2102-IX від 24.02.2022, введено воєнний стан в Україні, який неодноразово продовжувався. В оскаржуваний період воєнний стан діяв.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за фактом перебування в полоні.
Водночас у разі невикористання додаткової відпустки під час проходження військової служби, в умовах воєнного стану, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення воєнного стану, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 23 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 3 та пункту 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Суд при прийнятті рішення керується висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19), що є зразковою справою.
На підставі вказаного суд приходить до висновку, що є підстави визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів, додаткові відпустки тривалістю 14 календарних днів за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 рік та зобов'язати відповідача виплатити таку компенсацію.
Позивач вважає, що в період проходження ним служби з 04.06.2020 по 19.05.2023 р. відповідач не проводив нарахування та виплату посадових окладів та окладів за військовим званнями, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 р.
Через те, що відповідач не проводив такого розрахунку, то це вплинуло на розмір інших видів грошового забезпечення, що було нарахованого та виплачено позивачу
З цього приводу суд зазначає наступне, відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011 XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України,та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно із пунктом 1 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанов № 704).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови № 704.
Згідно із пунктом 1 розділу IV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 затверджено “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704). Цією постановою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та інше. Основною метою цього нормативного правового акта було впорядкування системи виплат та визначення умов нарахування грошового забезпечення.
Ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Пункт 4 Постанови № 704 мав таку редакцію до 01.03.2018 р.:“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,? 13, 14.»
Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 та викладено в такій редакції:
“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18 від 29.01.2020 р. проголошено рішення, яким вирішено:
“Визнати протиправним та скасувати п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»».
Постановою Верховного Суду № 826/6453/18 від 20.10.2022 р. вирішено: “Касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 - без змін.»
Таким чином зміни, які передбачав пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 до пункту 4 Постанови № 704 є таким, що не відбулись, а отже при роботі з Постановою № 704 необхідно керуватися попередньою (останньою) редакцією пункту 4 цієї постанови.
Отже відповідач мав керуватися такою редакцією пункту 4 Постанови № 704:
“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,? 13, 14.»
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зміни набули чинності з 20.05.2023 р. і діяли до моменту звільнення позивача з військової служби.
Верховний Суд досліджував подібні правовідносини у справі № 120/5264/22 від 04 квітня 2023 року, де зробив наступні висновки:Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. (пункт 25).
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). (пункт 26)
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. (пункт 27)
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). (пункт 28)
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. (пункт 31)
Колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року. (пункт 32)
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. (пункт 33)
Тобто, положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. (пункт 34)
Застосування вищезазначений нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, Верховний Суд дійшов наступних висновків:
1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). (пункт 46)
Зазначені висновки було застосовано Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 22 вересня 2022 року у справі № 500/3840/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 22 березня 2023 року у справі № 340/10333/21 та від 06 лютого 2022 року у справі № 160/2775/22. (пункт 48)
Таким чином відповідач мав керуватися пунктом 4 Постанови № 704 в такій редакції:“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,? 13, 14.», з урахування нормативних правових актів вищої юридичної сили, в період з 04.06.2020 р. по 19.05.2023 р.
В той же час позивач вважає, що його грошове забезпечення розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового відповідного календарного року. Такий розрахунок відповідач проводив до 19.05.2023 р..
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Аналогічну правову позицію висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що існують підстави визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р,. при нарахуванні посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 04.06.2020 р. по 19.05.2023 р. та зобов'язати відповідача провести перерахунок всіх проведених виплат (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення).
При цьому вимога здійснити перерахунок всіх видів виплаченого грошового забезпечення за оскаржуваний період ґрунтується на тому, що величина посадового окладу та окладу за військове звання впливає на всі інші види грошового забезпечення.
Наприклад, підпунктом 1 пункту 6 Постанови № 704 встановлено виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16, а військовослужбовцям розвідувальних органів (крім військовослужбовців строкової військової служби) - в розмірі 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік вислуги років, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В додатку 16 вказано, що за наявності вислуги років від 1 до 5 років розмір надбавки складає 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням.
Підпунктом 2 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Пунктом 6 розділу XXXI Наказу Міноборони № 260 від встановлено, що грошова компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Підпунктом 1 п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: у зв'язку із звільненням з полону.
Таким чином перерахунок всіх видів грошового забезпечення за оскаржуваний період відновить порушене майнове право позивача у повному обсязі.
Суд вказує про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, вказував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїх постановах від 11 лютого 2021 року у справах № 240/11952/19, № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 320/13495/23 від 03 квітня 2024 року.
Судом береться до уваги, що після звільнення з полону позивач отримав 14.03.2022 р. закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку з цефалгічним синдромом та тинітусом, вестибулопатією.Такі травми було кваліфіковані таким, що пов'язані із захистом Батьківщини, про що вказано в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 16.12.2024 р. № 732/2609, яку видала військова частина НОМЕР_1 .
Позивач лікував ці травми стаціонарно в медичному закладі Товариства з обмеженою відповідальністю »Лікувально-діагностичний центр »Кіндерленд» в період з 14.10.2024 р. по 03.11.2024 р., що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого, та не за перечується відповідчем.
За час перебування на стаціонарному лікуванні відповідач не виплатив додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень позивачу.
Суд приходить до висновку, що таку бездіяльність відповідача необхідно визнати протиправною і зобов'язати виплатити позивачу додаткову винагороду за вказаний період виходячи з наступного .
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлено Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 р. (далі Наказ № 260).
Пунктом 2 Наказу № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до п. 3 Наказу № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до п. 8 Наказу № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Пунктами 9 та 10 розділу XXXIV. Наказу № 260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Пунктом 11 розділу XXXIV Наказу № 260 встановлено, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Пунктом 12 розділу XXXIV. Наказу № 260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Пунктом 13 розділу XXXIV. Наказу № 260 встановлено, що військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Пунктом 16 розділу XXXIV. Наказу № 260 встановлено, що підготовка проєктів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди покладається на підрозділи, що відповідають за ведення обліку особового складу.
Пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. передбачено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Таким чином вбачається, що виплата додаткової винагороди розрахованої до 100000 гривень за обставин описаних вище не передбачають права для командира не виплатити її. В той самий час на посадових осіб військової частини покладаються обов'язки з підготовки рапортів, довідок та наказів на підставі яких в наступному виплачується додаткова винагорода. Суд погоджується з позицією позивача та зазначає , що відповідач допустив зі свого боку протиправну бездіяльність.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Пункт 4 Постанови №704 станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 встановлював залежність розміру посадового окладу та окладу за військовим званням саме від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
Суд також зазначає, що заявлений спір не стосується правовідносин у яких застосовується «прожитковий мінімум для працездатних осіб для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами», оскільки пункт 4 Постанови № 704 пов'язує збільшення розмірів окладів саме зі зростанням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», а позивач як військовослужбовець не займав посаду працівника іншого державного органу. Таким чином, позивач не був працівником державного органу, а проходив військову службу у військовій частині.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає обґрунтованими доводи позивача та приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Згідно із ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст.90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу
Позивач заявив про понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги від 29.01.2025 р. № 9, додаткової угоди від 29.01.202 р., акту наданих послуг від 14.02.2025 р., ордеру на ім'я ОСОБА_1 серії ВЕ №1144909, платіжної інструкції від 30.01.2025 на суму 4000,00 грн.
Відповідачем у справі не подано заперечень щодо стягнення на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16 (касаційне провадження № К/9901/5750/19).
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, реальності адвокатських витрат, враховуючи співмірність, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає належним і достатнім способом відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу є стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 у сумі 4000,00 грн. понесених витрат.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (острів АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів у 2020 році, 2021 році, 2022 році, 2023 році, 2024 році.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів у 2020 році, 2021 році, 2022 році, 2023 році, 2024 році.
6.Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 ) протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди в розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні травм, пов'язаних із захистом Батьківщини, за
період з 04.10.2024 р. по 03.11.2024 р.
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду в розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні травм, пов'язаних із захистом Батьківщини, за період з 04.10.2024 р. по 03.11.2024 р.
8. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 04.06.2020 р. по 19.05.2023 р.
9. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 04.06.2020 р. по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та
окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
10. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2020 р з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
11. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2020 р з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
12. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
13. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (острів АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.).
14. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко