26 листопада 2025 рокусправа № 380/20026/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, з вимогами:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28 липня 2025 року.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону №1788-XII, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 19 липня 1950 року, звільненому у 1956 (включно) році на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років" від 17.04.1991 №962-XII.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є реабілітованою особою, а тому відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» має право на підвищення пенсії із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Відтак дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії є протиправними. Позивач також вважає, що відповідач протиправно відмовив та у проведенні перерахунку стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 10.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№18694ел від 28.10.2025), у якому проти задоволення позову заперечив, В обґрунтування зазначає, що документом, який засвідчує, що особа визнана реабілітованим, є завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселення осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення (п. 2.13 Порядку). Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розмір підвищень до пенсії реабілітованим громадянам та членам їх сімей відповідно до п. “г» ст. статті 77 Закону 1788, визначався згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 р. № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету» виходячи з розрахованої величини 19,91 грн. Тобто, розмір підвищень вказаній категорії реабілітованих громадян становив, відповідно, 9,96 грн і 4,98 грн на місяць, з 01.09.2008 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2008 № 645 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України 13.02.2019 № 92 “Про внесення зміни до п. 4 постанови від 16.07.2008 № 645"), яка є чинною і неконституційною не визнавалась, - репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн на місяць. Крім цього вказує, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, який був виселений на спецпоселення і в подальшому реабілітований, в потрійному розмірі. Разом з тим, системний аналіз положень Закону України №1788-XII та Закону України №1058-IV дозволяє дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та у період спецпоселення (28.06.1950 - 1956) був малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набував, а тому правові підстави для пільгового обчислення (у потрійному розмірі) періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні. Відтак просить відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 1947 року народження, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн як член сім'ї реабілітованої особи на підставі Постанови № 654.
Згідно з довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області від 20.09.1994 ОСОБА_1 виселений 28.06.1950 із конфіскацією майна на спецпоселення в Красноярський край, звідки звільнений в 1956 року.
Львівською обласною радою 25.03.2025 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач має право на пільги передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Позивач 28.07.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо проведення з 01.04.2025 перерахунку пенсії відповідно пункту "г" статті 77 Закону № 1788-XII, а також щодо зарахування часу перебування у заслані до стажу у потрійному розмірі, відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу відмовлено у підвищенні пенсії, вказано, що згідно з підпунктом 2 пункту 4 Постанови КМУ від 16.07.2008 №654 (із змінами) репресованими особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або до щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено -43,52 грн. А також відмовило у зарахуванні часу перебування у заслані до стажу у потрійному розмірі, з тих причин, що позивача у період з 28.06.1950 по 1956 перебувала на спецпоселенні в Красноярському краю, як член сім'ї репресованого та згодом реабілітованого.
Вважаючи відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом “г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Суд зазначає, що відповідачем не спростовано, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано у передбаченому законом порядку, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту “г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII.
На переконання суду, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, а саме в розмірі 25%, - суперечить Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.
Тому, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме “репресованою» особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як зазначає відповідач.
З огляду на наведене позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та зобов'язавши здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28 липня 2025 року з урахуванням виплачених сум.
При цьому, суд зазначає, що вказані права у позивача виникли 05.05.2018, після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 №2325-VIII, яким знято обмеження з переліку реабілітованих осіб, які, зокрема мають право на підвищення в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно із п. “г» ст. 77 Закону № 1788-XII.
Щодо позовних вимог у частині здійснення перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону №1788-XII, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 19 липня 1950 року, звільненому у 1956 (включно) році на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років" від 17.04.1991 №962-XII, суд зазначає таке.
В абзаці першому статті 1 Закону України №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) зазначено “вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».
Статтею 3 Закону України №962-XII, у вищевказаній редакції, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандито-пособниками та їх сім'ями.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 вказаного Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Разом з цим, 05.05.2018 набув чинності Закон України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» із змінами внесеними Законом України №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 58 Закону України №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону України №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
При цьому норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» та Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» не пов'язують зарахування часу перебування особи у засланні до страхового стажу у потрійному розмірі із фактом досягнення особою працездатного віку та факту перебування такої особи у трудових відносинах.
З матеріалів справи слідує, що позивач був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край, тобто відповідно до статті 1 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» перебувала у засланні, а відтак має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відтак, суд висновує, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 буде задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо відмови у здійсненні перерахунку стажу роботи як репресованій особу, яку в подальшому реабілітовано відповідно до статті 58 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи із зарахуванням часу перебування у заслані в потрійному розмірі.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду з цим позовом.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28 липня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII.
5.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону №1788-XII, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 19 липня 1950 року, звільненому у 1956 (включно) році на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років" від 17.04.1991 №962-XII.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області(ЄДРПОУ 143814885) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяГрень Наталія Михайлівна