про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
24 листопада 2025 рокусправа № 380/22119/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кузан Р.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
07.11.2025 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, у кількості 126 днів, виходячи з розміру денного заробітку на день звільнення 24.07.2025 що становить 875,85 гривень, тобто 110 344 гривень 50 копійок.
Ухвалою судді від 11.11.2025 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали.
Позивачу роз'яснено про необхідність подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду наступних документів: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Від позивача 19.11.2025 до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку. В обґрунтування причин пропуску звернення до суду вказує, що 24.07.2025 наказом Nє 526 о/с його було звільнено з Головного управління Національної поліції у Львівській області, та зазначено відомості про всі виплати при звільненні, однак належні мені виплати грошового забезпечення було нараховано ГУНП у Львівській області та виплачено 28.08.2025, тобто більш як через місяць після звільнення. 23.09.2025, з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових, мною було надіслано запит відповідачу про надання таких відомостей. Згідно відповіді ГУНП у Львівській області від 30.09.2025 №314599-2025 та додатків до неї, позивачем було встановлено, що належної йому виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпусти як учаснику бойових дій, не було нараховано та виплачено. 23.10.2025, задля поновлення його порушеного права на вищезазначену грошову компенсацію, ним було скеровано в ГУНП у Львівській області вимогу про усунення порушення законодавства, нарахування та виплату мені грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. 28.10.2025 було отримано відповідь про відсутність в ГУНП у Львівській області законодавчої підстави для грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій при звільненні. Відповідно, позивач вичерпав всі наявні можливості щодо досудового врегулювання питання виплати мені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій при звільненні.
Тому вважає, що строк звернення до адміністративного суду мною був пропущений, з поважних причин, оскільки в трьох місячний період з моменту звільнення, ним вживалися змістовні, необхідні і можливі дії, які вказують на бажання реалізувати процесуальне право в досудовому порядку, шляхом офіційного листування з відповідачем, щодо такого врегулювання, що не дало очікуваного результату.
Суд перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року
Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги охоплюють період за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, як позивач вважає.
Таким чином, оскільки в даному випадку мають місце тривалі правові відносини, на позовні вимоги, заявлені за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачала право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком
Водночас, на позовні вимоги, заявлені за період з 2022 року по 2025 рік поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права
Так, суд звертає увагу, що позивача було звільнено з Головного управління Національної поліції у Львівській області 24.07.2025, у витязі з наказу №526 о/с від 24.07.2025 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні виплати, а саме за 2022-2025 роки компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 07.11.2025, останній пропустив тримісячний строк звернення в частині заявлених позовних вимог за період з 2022 року по 2025 рік, який повинен обчислюватися з 24.07.2025.
Суд також не погоджується із твердженнями позивача про дотримання строків звернення до суду, оскільки законодавець пов'язує початок перебігу строку звернення у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з отриманням позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Варто наголосити, що в наказі про звільнення вказується, за які роки виплачується компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпустки.
Отже, саме дата одержання такого наказу, є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 у справі №480/5241/24.
Також, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом, а тому не можуть вважатись поважними.
Суд зауважує, що таким доводам позивача вже надавалася оцінка в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, тобто нових аргументів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивач не навів.
Суд також зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Таким чином, отримання позивачем листа відповідача не може змінювати моменту, з якого останній повинен був дізнатися про порушення своїх.
Інших причин пропуску строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, позивачем не зазначено.
Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналізуючи зазначені норми та у зв'язку з не наведенням поважності причин пропуску строку звернення до суду, позовна заява в частині підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 2022 року по 2025 рік.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Р.І. Кузан