ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" листопада 2025 р. справа № 300/4737/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.05.2025 року № 092950019504, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999, з 01.07.2000 по 23.05.2001, та період отримання допомоги по безробіттю з 04.06.2001 по 18.06.2002;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.05.2025 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, відповідачем прийнято рішення від 09.04.2025 № 092950019504, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу має розбіжність із датою прийняття на роботу більше ніж на 1 місяць. Позивачка, задля забезпечення належної тривалості страхового стажу, взяла участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування шляхом добровільної сплати єдиного внеску. Після вчинення таких дій, позивачка повторно звернулася із заявою про призначення пенсії. Відповідачем розглянуто заяву позивачки та прийнято за наслідками її розгляду рішення від 16.05.2025 № 092950019504, яким ОСОБА_1 повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу не співпадає із датою прийняття на роботу. Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 01.07.2000 по 23.05.2001, оскільки в Єдиному реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за позивачку, а також у зв'язку із розбіжністю даних трудової книжки позивачки та даних довідки про заробітну плату, яка була нарахована позивачці. Також позивачці до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 30.05.2001 по 18.06.2002, оскільки дата наказу про поновлення виплати не відповідає даті поновлення виплати, відповідно до долученої позивачкою довідки. Позивачка вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивачку, а також те, що відсутність відомостей у Єдиному реєстрі застрахованих осіб покладає відповідальність за своєчасність та правильність внесення відомостей до нього на позивачку. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-43).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 45-46).
30.07.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу не співпадає із датою прийняття на роботу; та період роботи з 01.07.2000 по 23.05.2001, оскільки в Єдиному реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за позивачку, а також у зв'язку із розбіжністю даних трудової книжки позивачки та даних довідки про заробітну плату, яка була нарахована позивачці. Також позивачці до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 30.05.2001 по 18.06.2002, оскільки дата наказу про поновлення виплати не відповідає даті поновлення виплати, відповідно до долученої позивачкою довідки. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу. Також вказує, що призначення пенсії здійснюється відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб, тому відсутність відомостей про позивачку у даному реєстрі не дозволяє відповідачу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивачки та призначити їй пенсію за віком. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 50-55).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області № 092950019504 від 09.04.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу має розбіжність із датою прийняття на роботу більше ніж на 1 місяць (а.с. 22).
23.04.2025 позивачкою із Головним управлінням Державної податкової служби в Івано-Франківській області укладено договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату єдиного соціального внеску позивачкою за період січень-червень 2005 року (а.с. 36-39).
09.05.2025 ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду даної заяви позивачкою прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу не співпадає із датою прийняття на роботу. Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 01.07.2000 по 23.05.2001, оскільки в Єдиному реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за позивачку, а також у зв'язку із розбіжністю даних трудової книжки позивачки та даних довідки про заробітну плату, яка була нарахована позивачці. Також позивачці до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 30.05.2001 по 18.06.2002, оскільки дата наказу про поновлення виплати не відповідає даті поновлення виплати, відповідно до долученої позивачкою довідки.
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування даних періодів роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо відмови у зв'язку з невідповідністю дати наказу про прийняття на роботу даті прийняття, зазначеній в трудовій книжці, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (надалі, також - Інструкція № 58), якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Судом встановлено, що позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 09.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 02.01.1998 по 01.06.1999 р. про прийняття на роботу свинаркою в дочірнє підприємство "Кедр" (запис № 9). (зворотна сторона а.с. 16). Даний записи виконаний розбірливим почерком та містить підставу його внесення.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Щодо аргументів відповідача про відмінність між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття позивачки на роботу, то суд звертає увагу відповідача, що відмінність між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття на роботу полягає тільки в останній цифрі року наказу про прийняття. Варто звернути увагу на те, що запис дати наказу про прийняття на роботу не дає можливості зробити висновок про те, що наказ про роботу виданий саме 02.01.1999 року, оскільки остання цифра року не є однозначно написаною як "9". В той же час, варто відмітити певну схожість останньої цифри наказу на цифру "8", що відповідає року прийняття позивачки на роботу.
Також слід звернути увагу на наданий позивачкою архівний витяг з наказу № 1к з особового складу ВАТ "Снятинський меблевий комбінат" від 02.01.98 року. З наданої позивачкою трудової книжки встановлено, що перед записом про прийняття на роботу 02.01.1998 року передує запис про звільнення позивачки з роботи в Снятинському меблевому комбінаті, у зв'язку з переводом в дочірнє підприємство "Кедр". Таким чином, крім даних трудової книжки, інформацію про прийняття позивачки на роботу саме 02.01.1998 року підтверджують дані інших документів, зокрема архівного витягу. Суд зазначає, що дані відомості не є безумовним доказом того, що позивачка саме 02.01.1998 року була прийнята на роботу в дочірньому підприємстві, однак, дані факти свідчать про обґрунтованість позиції позивачки та підтверджують звільнення у зв'язку з відповідною зміною місця роботи. В суду відсутні підстави для висновку про те, що позивачка не була прийнята на роботу в дочірнє підприємство "Кедр" з 02.01.1998 року.
Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.
Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб'єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивачку. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв'язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.
Зважаючи вищезазначене суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування періоду роботи позивачки з 02.01.1998 по 01.06.1999 р. до її страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.
Щодо відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 23.05.2001 у зв'язку з відсутністю відомостей про позивачку у Реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до даних трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року позивачка з 01.06.1999 прийнята на роботу по переведенню з дочірнього підприємства "Кедр" на посаду свинарки. 23.05.2001 року позивачку звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства (записи № 11-12) (а.с. 17). Запис про звільнення позивачки з посади посвідчено печаткою відділу кадрів ВАТ "Снятинський меблевий комбінат".
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою підприємства та підписом посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про звільнення позивачки з роботи скріплений підписом посадової особи роботодавця.
Відтак, судом з'ясовано, що спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду стали доводи щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків за позивачку, а також відомості довідки про заробітну плату № 709/08-40 від 02.09.2024.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Положеннями статті 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З урахуванням приписів статті 19 та статті 20 Закону № 2464-VI позивачка не є відповідальною за формування Реєстру застрахованих осіб.
Суд нагадує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування як підставу для відмови у зарахуванні стажу, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачці у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивачки на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Таким чином, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування періоду роботи позивачки з 01.07.2000 по 23.05.2001 р. до її страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.
Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 30.05.2001 по 18.06.2002 у зв'язку з невідповідністю дати наказу про поновлення виплати даті поновлення виплати, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до даних трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року позивачці з 04.06.2001 призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". З 04.06.2001 відкладено виплату позивачці такої допомоги. З 24.06.2001 поновлено виплату позивачці даної допомоги. 18.06.2002 позивачці припинено виплату допомоги по безробіттю (записи № 13-16) (а.с. 17). Запис про припинення виплати допомоги по безробіттю засвідчено печаткою Снятинського районного центру зайнятості Івано-Франківської області Державної служби зайнятості Мінпраці України.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою державного органу та підписом посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про припинення виплати допомоги по безробіттю позивачці скріплений підписом посадової особи державного органу.
Відтак, судом з'ясовано, що спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду стали доводи щодо невідповідності дати наказу про поновлення виплати даті такого поновлення, а також про попереднє поновлення та припинення виплати із 04.06.2001.
Пунктом 5.9 Інструкції про порядок реєстрації, перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості, затвердженої наказом Міністерства праці України № 14 від 01.03.1994, (надалі, також - Інструкція № 14), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.04.1994 за № 74/283, (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у трудовій книжці безробітного працівники державної служби зайнятості роблять записи про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю відповідно до пункту 15 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 № 315, та підпункту "а" пункту 2, 18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Внесення відомостей до трудової книжки при призначенні допомоги по безробіттю:
У графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування центру зайнятості.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата призначення допомоги по безробіттю.
У графі 3 пишеться: "Призначено допомогу по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону.
У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Після цього без підпису посадової особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.
Внесення відомостей про відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата відкладення, припинення; у графі 3 "Відкладено (припинено) виплату допомоги по безробіттю..." із посиланням на відповідну статтю, пункт Закону; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Увесь запис затверджується підписом працівника державної служби зайнятості і її печаткою.
У разі поновлення виплати допомоги по безробіттю записи у трудовій книжці безробітного провадяться з додержанням правил, які викладені вище.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року № 803-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт "з" пункту 1 статті 30 цього Закону).
Усі записи про призначення, відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю вносяться працівниками служби зайнятості після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку (пункт 5.9 Інструкції № 14).
Беручи до уваги відомості про дату наказу, на підставі якого до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про поновлення виплати позивачці допомоги по безробіттю, виплата допомоги не могла бути поновлена раніше за дату видання відповідного наказу. Дата припинення поновленої виплати допомоги по безробіттю 18.06.2002 відповідає даті наказу № 105 від 18.06.2002, на підставі якого внесено запис про припинення її виплати.
Суд звертає увагу відповідача, що невідповідність у періодах призначення, відкладення та поновлення виплати по безробіттю ґрунтується на основі архівної довідки № 507-18.6.1/25-25 від 13.02.2025, водночас, записи у трудовій книжці суперечностей не містять та дата поновлення виплати хронологічно відповідає відомостям про призначення та відкладення виплати такої допомоги.
Суд нагадує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо невідповідності дат наказу та поновлення такої виплати суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачці у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивачки на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення. Суд зазначає, що такі доводи ґрунтуються на основі архівної довідки, яка не є основним документом для зарахування відповідного стажу та призначення пенсії.
Частина 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до статті 7 Закону України від 02.03.2000 № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (надалі, також - Закон № 1533-III, в редакції, чинній на час призначення позивачці матеріальної допомоги по безробіттю), передбачено такі види забезпечення за цим Законом: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
За змістом частини 1 статті 22 Закону № 1533-III застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
На час отримання позивачкою матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію наводить Верховний Суд у постанові від 20.04.2022 в справі № 638/7217/16-а.
Згідно абзацу третього частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Водночас, суд звертає увагу на таке.
Позивачкою заявлено позовну вимогу про зарахування до її страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 04.06.2001 по 18.06.2002. Проте, як встановлено судом, в період з 04.06.2001 по 24.06.2001 позивачка грошову допомогу по безробіттю не отримувала, так як виплата такої допомоги була призупинена. Норма статті 24 Закону № 1058-ІV пов'язує зарахування до страхового стажу саме періоду отримання допомоги по безробіттю. Проте, зарахування періоду отримання допомоги до страхового стажу може бути здійснено тільки щодо тих періодів, коли позивач безпосередньо отримував таку грошову допомогу. Виходячи з цього, період, коли виплата допомоги позивачці була призупинена, не підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для незарахування періоду отримання позивачкою грошової допомоги по безробіттю з 24.06.2001 по 18.06.2002 р. до її страхового стажу немає, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачці, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.05.2025 № 092950019504 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Страховий стаж позивачки становить 30 років 0 місяців 16 днів.
Суд констатує, що після зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивачки, загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 32 роки.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999, з 01.07.2000 по 23.05.2001, а також період отримання нею допомоги по безробіттю з 18.06.2001 по 18.06.2002, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.05.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН3389828 від 02.07.2025 (а.с. 42).
Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 092950019504 від 16.05.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999, з 01.07.2000 по 23.05.2001, а також період отримання нею допомоги по безробіттю з 18.06.2001 по 18.06.2002, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.05.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Копію цього рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.