про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/9437/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кольчинської селищної ради про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Кольчинської селищної ради, яким просить суд:
- визнати протиправною відмову Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (в особі служби у справах дітей), оформлену листом від 17 листопада 2025 року, у частині відмови у розгляді заяви по суті питання щодо надання дозволу на вчинення правочину в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Кольчинську селищну раду в особі її служби у справах дітей розглянути мою заяву від 06.11.2025 року по суті, відповідно до вимог законодавства України та за результатами розгляду підготувати і прийняти мотивоване рішення (про надання дозволу або про відмову у його наданні) з урахуванням найкращих інтересів дитини.
У відповідності до ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі якщо відсутні підстави, в тому числі, для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Суд зауважує, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було відмовлено щодо надання дозволу на вчинення правочину в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, відмовлятися від належних дитині майнових прав, зобов'язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.
Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
2) видавати письмові зобов'язання від імені малолітньої дитини;
3) вчиняти правочини щодо:
- об'єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;
- відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
1)мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
2)судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
3)до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними устатті 165 цього Кодексу;
4)особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5)між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6)між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7)вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Підстава для відмови в наданні органом опіки і піклування дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, передбачена п.7 ч.5 ст.177 СК України, а саме доведеності, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини носить оціночний характер, який має враховувати можливий вплив такого рішення на порушення, зокрема, майнових прав дитини.
Даний спір виник щодо правомірності відмови Кольчинської селищної ради, як органу опіки та піклування, яким надано дозвіл на вчинення правочинів.
Обраний у цій справі спосіб захисту спрямований, зокрема, на визнання протиправних дій органу місцевого самоврядування, яке, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства, а саме приписам Сімейного кодексу України та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866.
Спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту особою, в інтересах якої подано даний позов, її особистих майнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним та Цивільними кодексами України.
У даному випадку, хоча оскаржуване рішення і прийняте суб'єктом владних повноважень, однак спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті майнові права як особи, в інтересах якої подано позов, так і позивача, як батька дитини.
Спірні правовідносини з урахуванням вищевикладених обставин пов'язані з правом користування та розпорядження майном. Тобто, предметом спірних правовідносин є майнові права, а саме грошові кошти, а відтак спір має приватноправовий характер.
Тобто в даному випадку виник спір про право цивільне, а спірні правовідносини цілком урегульовані нормами цивільного, сімейного та житлового законодавства.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судом та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.6 ст. 170 КАС України роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Мукачівського міськрайонного суду.
На підставі наведеного та керуючись ст.4,5, 19, 169, 170, 171, 256, 287 КАС України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кольчинської селищної ради про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за формою і змістом, передбаченими ст.296 КАС України.
Суддя П.П.Микуляк