26 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 645/1014/24
провадження № 22-ц/818/4303/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року в складі судді Федорової О.В.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що була зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстровано на ім'я її чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За життя ОСОБА_7 залишив заповіт, за яким все своє майно заповів своїй дружині ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 24.02.2015 року звернулась до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, таким чином спадщину прийняла, але свідоцтво про право на спадщину не отримала. Єдиним власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за життя була ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_6 рідний брат померлої ОСОБА_1 взяв на себе всі турботи з приводу поховання сестри, а також звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Зазначив, що ОСОБА_3 є рідною онукою спадкодавця ОСОБА_3 . Її батько ОСОБА_8 , рідний син спадкодавця, помер раніше ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 .
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 07.03.2023 року ОСОБА_3 є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.07.2018 року. Таким чином, при оформленні спадщини після померлої ОСОБА_6 реєстрація місця проживання ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини разом зі спадкодавцем для нотаріуса підтверджує факт прийняття останньою спадщини, та при цьому ОСОБА_3 усунула від спадкування ОСОБА_1 .
07.12.2023 року нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом після смерті померлої ОСОБА_6 .
Вважав, що відомості про реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не підтверджують факту проживання останньою за цією адресою, оскільки ОСОБА_3 орієнтовно 01.05.2018 року виїхала до РФ на навчання та після виїзду до України не поверталась. Перебуваючи в Україні ОСОБА_3 фактично постійно проживала разом із своєю матір'ю ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказав, що встановлення факту не проживання відповідачки разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини для нього має юридичне значення, оскільки йому необхідно реалізувати свої спадкові права.
Просив встановити факт того, що ОСОБА_3 не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 та вважається такою, що не прийняла спадщину після її смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_1 .
У грудні 2024 року ОСОБА_2 подала до суду уточнений позов, в якому зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 , оскільки, друга дочка померлого, ОСОБА_4 подала заяву про відмову від прийняття спадщини. Також виклала вимоги позовної заяви, які є аналогічними з первісним позовом.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року замінено сторону позивача ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 , прийнято до провадження уточнення позовних вимог.
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково, встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_3 не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент її смерті; в частині позовних вимог про встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_3 вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , - відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову, а саме у відмові вважати ОСОБА_3 такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ; винести в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини, то необхідно зробити єдиний можливий висновок про те, що остання спадщину після смерті своєї бабусі не прийняла. Позивач в даній справі не зобов'язаний доводити суду факт обізнаності відповідачки про смерть її рідної бабусі. Той факт, що ОСОБА_3 не знала про смерть спадкодавця, не надає їй ніяких додаткових прав та ніяким чином не пов'язаний з фактом її не проживання з бабусею. Як спадкоємець першої черги за правом представлення ОСОБА_3 мала реальні можливості спілкуватися зі своєю бабусею та отримувати про неї будь-яку інформацію. Ніхто не заважав їй у цьому та ніяких перешкод не створював. Відповідачка свідомо багато років тому прийняла для себе рішення припинити спілкування з бабусею. Тому вона не прийняла спадщину також свідомо. Суд безпідставно захистив уявно порушені права ОСОБА_3 за відсутності відповідного позову з її боку. На теперішній час діє стала судова практика не визнання поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини незнання спадкоємця про смерть спадкодавця за наявності реальної можливості подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. В даному випадку, в якій би частині світу не знаходилася ОСОБА_3 , всюди є зв'язок і інтернет, який надає можливість безперешкодно скористуватися своїми спадковими правами. Навіть якщо остання знаходиться в рф, з якою Україною розірвані безпосередні транспортні сполучення, особи жіночої статі (громадяни України) можуть вільно переміщатися з однієї країни в іншу через треті країни. При цьому телефонний зв'язок і зв'язок за допомогою електронних комунікацій постійно існує, не переривався протягом воєнного стану. Тому у відповідачки як спадкоємця першої черги за правом представлення були реальні можливості прийняти спадщину після смерті своєї бабусі. Але вона цими можливостями свідомо не скористалася. В судовому засіданні вона пояснила суду, що ці дві довідки (оригінали) були на руках у спадкодавця ОСОБА_6 , яка отримала їх у своєї невістки ОСОБА_9 , яка, у свою чергу, отримала вказані довідки на прохання ОСОБА_6 , якій ці довідки були необхідні для оформлення субсидії на утримання житлового будинку (для доведення факту не проживання ОСОБА_3 в будинку). Не зрозуміло, чому ці пояснення не задовольнили суд першої інстанції. Вказані довідки є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт не проживання відповідачки ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини. Вказані докази отримані законним шляхом.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмовлених позовних вимог про встановлення факту неприйняття спадщини, у зв'язку з чим в іншій частині рішення суду не переглядається.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині - змінити.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_10 є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.11,13).
04.09.1970 ОСОБА_7 та ОСОБА_10 уклали шлюб, у зв'язку з чим ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_13 » (а.с.14).
Від шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 народився син - ОСОБА_8 (а.с.21).
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_3 (а.с.20).
Таким чином, ОСОБА_3 є онукою ОСОБА_6 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2007 року у справі № 2-4662/2007 шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 розірвано (а.с.31).
20.10.1998 року ОСОБА_14 придбано будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості №2-203 від 20.10.1998 року укладеного на Харківській товарній біржі, який зареєстрований у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 30.10.1998 за реєстровим № В-288859 (а.с.15).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 (а.с.16,69).
За життя ОСОБА_7 залишив заповіт від 28.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А.М. та зареєстрований в реєстрі за №780, відповідно до якого, на випадок своєї смерті все своє майно, на день смерті заповів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17,73).
З матеріалів спадкової справи №155/2015, заведеної після смерті ОСОБА_7 вбачається, що 24.02.2015 року ОСОБА_6 звернулась до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.68).
Проте, як вбачається із матеріалів спадкової справи свідоцтво про право на спадщину, зокрема на буд. АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 не отримала.
ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_8 (а.с.18).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с.12,84).
ОСОБА_1 надано копію договору-замовлення №000113 на організацію поховання ОСОБА_6 та рахунок-оплату (а.с.38-39).
Відповідно до копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд. АДРЕСА_1 , прописаними в ній значяться: ОСОБА_7 з 05.11.2002 року, ОСОБА_6 з 05.01.1999 року, ОСОБА_8 з 05.01.1999 року та ОСОБА_3 (а.с.33-36).
Відповідно до копії Довідки ДП «Харківське управління спеціалізованих і монтажних робіт ВАТ «Теплоенергомонтаж» від 20.04.2004 року № 186 наданій ОСОБА_9 , ОСОБА_9 проживає та зареєстрована постійно за адресою: АДРЕСА_3 . Її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з нею за вказаною адресою не зареєстрована (а.с.37).
Відповідно до Довідки Фрунзенської районної ради від 03.06.2004 року про склад сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 , прописані та мешкають: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_8 (син) (а.с.27).
З відомостей (довідки) про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, які мешкають у приватному домоволодінні № 709-09 від 29.09.2015, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (а.с.76).
Відповідно до Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні від 07.03.2023 року з Реєстру територіальної громади м. Харкова за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 з 11.07.2018 року та ОСОБА_6 (а.с.23).
Відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 28.02.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.07.2018 року зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.44).
З копії спадкової справи № 20/2023 після померлої ОСОБА_6 вбачається, що 28.04.2023 з заявою про прийняття спадщини після смерті його рідної сестри звернувся ОСОБА_1 (а.с.83).
Відповідно до копії Довідки №273 від 13.09.2021 року, виданої ОСОБА_3 , остання навчається в ДБПОЗ Ростовської області «Ростовський технологічний технікум сервісу» з 02.09.2019 року, строк навчання 2 роки 10 місяців по 30.06.2022 року включно (а.с.26).
З відповідей Державної прикордонної служби України від 09.05.2024, від 10.05.2024за період з 08.11.2017 року по 09.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , 12.08.2018 року виїхала до РФ через пункт пропуску «Гоптівка». Дані про повернення на територію України ОСОБА_16 у вказаній довідці відсутні (а.с.94,96,97,99).
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.12.2023 року №279/02-31, приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_6 заповіту не залишила, рідні брати та сестри відносяться до другої черги спадкування. Фактично прийняла спадщину (була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем) онука спадкоємця ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем першої черги. У цьому випадку спадкоємці другої черги спадкування права на спадкування за законом не мають. Крім того, договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений 20.10.1998 року Харківською товарною біржею, проте він нотаріально не посвідчений (а.с.25).
ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_1 (а.с.102,126,155).
За життя ОСОБА_1 залишив заповіт від 28.04.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Галіщевою О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 204, відповідно до якого на випадок своєї смерті все належне йому майно заповів своїй дочці ОСОБА_2 (а.с.103,145,156).
З копії спадкової справи №29/2024, заведеної після смерті ОСОБА_1 вбачається, що 24.05.2024 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.І. із заявою про прийняття спадщини (а.с.124).
30.09.2024 ОСОБА_4 подала заяву, в якій відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 (а.с.125).
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року замінено сторону позивача ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 , прийнято до провадження уточнення позовних вимог.
В суді першої інстанції були допитані свідки.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 , пояснила суду, що вона та спадкодавиця ОСОБА_6 були сусідами. Свідок зазначила, що знала, що в ОСОБА_6 є син, проте вона не знала, що в нього є дитина, спадкодавиця про це ніколи не розповідала. Також свідок вказала, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживали ОСОБА_6 , її чоловік та син, про онуку вона не знала та ніколи не бачила. До ОСОБА_6 заходила рідко, приблизно 1 раз на рік, та на її похованні не була.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 , яка є донькою позивачки ОСОБА_2 , пояснила суду, що спадкодавиця ОСОБА_6 була її бабусею. Також, свідок вказала, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкала ОСОБА_6 , з чоловіком та сином, чи мешкала там дружина сина та її донька свідок не пам'ятає, на момент смерті ОСОБА_6 мешкала одна. Її онуку ОСОБА_3 свідок ніколи не бачила, з бабусею вона не проживала, де вона мешкала свідку не відомо. Також свідок вказала, що на похованні бабусі не була присутня, оскільки почалася війна та вона поїхала.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 пояснила суду, що родину ОСОБА_13 знала давно, вони були сусідами через вулицю. За адресою: АДРЕСА_1 , проживала спадкодавиця ОСОБА_6 , її чоловік та син, потім чоловік та син вони померли, та ОСОБА_6 мешкала сама. Свідок вказала, що знала, що син спадкодавиця був одружений та що в нього є донька, проте ніколи доньку не бачила, де вона мешкала їй не відомо.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_20 пояснила суду, що спадкодавицю ОСОБА_6 знає давно, також знає, що в неї був чоловік та син, але свідок не була з ними знайома. Проте, що у сина спадкодавиця була дружина та донька не знала, онуку спадкодавці ніколи не бачила.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'днаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).
ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом в частині встановлення факту неприйняття спадщини, посилались на те, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом другої черги після смерті його сестри ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , бажаючи прийняти спадщину на все майно, звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1262 ЦК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, склад спадкового майна, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Виходячи зі змісту позову в оскаржуваній частині, позивач фактично намагається довести своє право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважаючи себе єдиним спадкоємцем другої черги після смерті останньої, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку. При цьому, існують перешкоди в оформленні спадкових справ у нотаріальному порядку, про що свідчить постанова приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А. від 07.12.2023 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно.
Разом з тим, закон визначає способи захисту цивільного права.
Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Предметом позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , в оскаржуваній частині визначив вимогу про встановлення факту неприйняття відповідачем спадщини після смерті баби.
Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6 .
Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту неприйняття спадщини, не відповідають належному способу захисту.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачем способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивача і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20, від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 305/2221/21 (провадження № 61-3777св24).
Факт, про який позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту неприйняття спадщини, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , - задовольнити частково.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року в оскаржуваній частині змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова