26 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 610/986/25
провадження № 22-ц/818/4111/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року у складі судді Феленка Ю.А.,
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою після зменшення вимог ( а.с. 100-109) остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки за договором оренди земельної ділянки від 01.06.2017 з урахуванням пені, індексу інфляції та 3% річних у загальній сумі 21860,37 грн та розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.06.2017, площею 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243. Вирішити питання про стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на підставі договору поділу від 04.04.2017 належить земельна ділянка, площею 2,8962 га ріллі, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області ( надалі Земельна ділянка).
01.06.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ "ІАК «БАЛІНВЕСТ“" було укладено договір оренди земельної ділянки, який 30.06.2017 зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За умовами договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в оренду Земельну ділянку, нормативна грошова оцінки якої становить 94 564,00 грн, договір укладено на 20 років, орендна плата вноситься в розмірі 6 % від грошової оцінки Земельної ділянки, що складає 5 673,84 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щороку у відповідному розмірі у термін 31 грудня поточного року. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором. Відповідач порушив свої зобов'язання за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки, яку зобов'язаний був сплатити на користь позивача з урахуванням щорічної індексації за 2022 рік у розмірі 2 979,41 грн, за 2023 рік - 6 241,22 та за 2024 рік - 6 559,52 грн, а всього - 15 780,15 грн, що відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є підставою для розірвання договору оренди за рішенням суду. Водночас позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання з оплати орендної плати за 2022-2024 роки період з 01.03.2023 до 28.03.2025 у розмірі 1 445,81 грн, три проценти річних за вказаний період у розмірі 479,58 грн, а також пеню за прострочення виплати згідно з п. 12 договору оренди - 4 882,33 грн.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «БАЛІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 : заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки б/н від 01 червня 2017 року за 2022, 2023 та 2024 роки в загальній сумі 15 427,80 грн; 3% річних за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 455,89грн; інфляційні втрати за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 1 378,16 грн; пеню за невиплату орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 4 598, 52 грн, а всього - 21 860, 37 грн.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «ІАК «БАЛІНВЕСТ» 01 червня 2017 року.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «БАЛІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 937,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 гривень.
Рішення обґрунтовано тим, що згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України, враховуючи існування обставин, за які відповідач не відповідає, і через які не міг використовувати земельну ділянку у період з 28.02.2022 до 11.09.2022, коли с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади перебувало під тимчасовою окупацією, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за цей період задоволенню не підлягають. Тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість зі сплати орендної плати за 2022 рік (169 днів), що становить 2 627,06 грн. Водночас судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору оренди, не сплачував орендну плату за 2023 рік - 6 241,22 грн, за 2024 рік - 6 559,52 грн, тому в його діях убачається систематичне порушення умов договору, що є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору та застосування встановленої договором та законом відповідальності за порушення зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в розірванні договору оренди земельної ділянки та зменшити розмір стягнутої суми заборгованості зі сплати орендної плати, з урахуванням неможливості відповідача використовувати об'єкт оренди протягом 2022-2023 роках, зменшити розмір 3% річних, інфляційних витрат та пені за порушення строків внесення орендних платежів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості із орендної плати за 2022 та 2023 роки та розірвання договору оренди. Тимчасова окупація с. Яковенкове мало наслідками потребу у проведенні обстеження сільськогосподарських земель на наявність вибухонебезпечних предметів. Згідно наданих суду доказів зазначене обстеження станом на 15.04.2024 року уповноваженими особами не проводилось. Навесні 2023 року був затверджений План виконання робіт з очищення Харківської області від вибухонебезпечних предметів, за яким обстеження спірних земельних ділянок могло бути здійснене тільки після розмінування об'єктів критичної інфраструктури, яке тривало протягом 2023 року. Це підтверджується також тим фактом, що станом на 07.08.2024 року було обстежено та розміновано лише 1,3% сільськогосподарських угідь у Харківській області, до яких не належать об'єкт оренди. Вказане свідчить про відсутність безпечного доступу у орендаря до земельної ділянки у 2022 та 2023 році. Таким чином відповідач з незалежних від нього причин не міг здійснювати сільськогосподарського виробництво у період, за який позивачем стягується орендна плата, а тому звільняється від обов'язку сплачувати її протягом 2022 та 2023 року згідно із положеннями ч. 6 ст. 762 ЦК України. Враховуючи неможливість відповідача використовувати Земельну ділянку за цільовим призначенням, не можна застосовувати наслідки порушення зобов'язання ( при відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати) у вигляді розірвання договору та стягнення пені. В кінці 2024 року орендарем були вжиті заходи з проведення обстежень на предмет наявності забруднення вибухонебезпечними предметами низки земельних ділянок, що ним орендуються. Як наслідок, відповідач має на меті використати їх у господарській діяльності для отримання доходу та розрахунку із орендодавцями зі сплати заборгованості із внесення орендних платежів
27.08.2025 Голубов С.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Посилалась на те, що судом правильно встановлені обставини у справі та ухвалене законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують. В позовній заяві просив стягнути заборгованість зі сплати орендної плати за 2022 рік без урахування періоду окупації с. Яковенкове з 28.02.2022 до 11.09.2022. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень про неможливість використовувати об'єкт оренди після деокупації територіальної громади, тобто в період 2023, 2024 років. Також відповідачем не надано доказів повідомлення позивачів про неможливість використовувати об'єкт оренди в зазначений період часу, чи будь-яких доказів, підтверджуючих намагання відповідача здійснювати господарську діяльність на орендованій земельній ділянці. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір оренди землі за вимогою позивача може бути достроково розірваний з підстав неналежного виконання умов договору, а саме: несвоєчасного виконання обов'язків зі сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов договору.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 04.07.2017, встановлено, що 04.01.2017 відділом Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського (натепер - Ізюмського) району Харківської області, власником якої є ОСОБА_1 (а.с. 20).
01.06.2017 між ОСОБА_1 і ТОВ "ІАК «БАЛІНВЕСТ“" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,8962 га, у тому числі ріллі 2,8962 га, розташованої на території Яковенківської сільської ради Балаклійського (натепер Ізюмського) району Харківської області. Договір укладено на 20 років до 31.12.2036 року. (а.с. 21-22).
Відповідно до розділу «Предмет договору» Договору оренди, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів Яковенківської сільської ради Балаклійського району.
Розділом «Орендна плата» договору встановлюється, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 6% від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, і становить - 5 673,84 грн за повний рік. Грошова нормативна оцінка земельної ділянки становить 94 564 грн.
Пунктом 12 в розділі «Орендна плата» визначено, що в разі невнесення орендної плати в строки передбачені Договором, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на період прострочення від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Розділом «Зміна умов договору і його припинення договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому закону; ліквідації юридичної особи-Орендарю. Розірвання в односторонньому порядку не допускається.
30.06.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди на підставі укладеного Договору оренди за ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 91056401 від 04.07.2017 (а.с. 20)
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27.03.2025 убачається, що ОСОБА_1 отримував від ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" орендну плату у 4 кварталі 2020 року у сумі 17 021,84 грн, у грудні 2021 року - у сумі 19 858,82 грн. У 2022, 2023 та 2024 роках орендної плати чи будь-яких виплат від ТОВ "ІАК "БАЛІНВЕСТ" ОСОБА_1 не отримував (а.с. 35-46).
Листом Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13.01.2025 №04-08/191 на запит ОСОБА_3 повідомлено, що станом на 10.01.2025 відсутня інформація щодо проведення обстеження земельних ділянок ТОВ «ІАК «Балінвест» на наявність вибухонебезпечних предметів. При цьому у зазначеному листі відсутні відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6320288000:05:000:0243 (а.с. 63-67).
Листом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №65040/4083/65121 від 24.04.2025 повідомлено, що піротехнічими розрахунками ДСНС заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на ділянці з кадастровим номером 6320288000:05:000:0243 не проводилися (а.с. 69).
Листом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 14.05.2025 №65040-4891/65122 повідомлено, що упродовж 2022-2023 років та частково 2024 року роботи з обстеження та розмінування земельних ділянок, розташованих на території с. Яковенкове, практично не проводилися. Можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена. Обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет (а.с. 119).
В позовній заяві з урахуванням зменшення позовних вимог ОСОБА_1 надано детальний розрахунок заборгованості по орендній платі, який становить за 2022 рік - 2627,06 грн, за 2023 рік 6241,22 грн, за 2024 рік 6559,52 а всього 15427,80 грн, 3% річних за період за 2022-2024 роки у розмірі 455,89, інфляційні втрати за період з 01.03.2023 по 28.03.2025 у розмірі 1378,76грн та загальний розмір пені за прострочення виплати у розмірі 4598,52 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2025 року у справа № 610/941/24 зроблені наступні висновки щодо застосування норм матеріального права до подібних правовідносин: « …Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом
(частина друга статті 792 ЦК України).
Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України,
цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.
За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни
або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання
та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене
у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі).
Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д»
частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин
є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати
як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої
статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено
або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором
або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.
Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю
та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з'ясування наявності підстав для його розірвання.
До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання),
як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.
У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством,
ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.
З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої
статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила
частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним,
а навпаки - доповнюють одні одних.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України
«Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду
та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно
з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт (абзац п'ятий
частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
Орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі
з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України
«Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю
під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним
і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі
№ 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня
2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17,
від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).
Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.
Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата»
та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми
не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати,
що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.
До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.
Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов'язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.
Цей підхід надасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.
Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об'єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Ба більше, використання земельної ділянки завжди пов'язане з неодмінними витратами орендаря на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.
Якщо дотримуватися згаданого протилежного підходу, то договір буде
під постійною загрозою його розірвання, що порушить принцип сталості відносин
з використання землі, що своєю чергою стимулюватиме орендаря ставитися до орендованої земельної ділянки у споживацький спосіб, не дбати про неї, не вкладати кошти у покращення чи належне утримання такого особливого виду майна, тобто призведе до того, що орендар не буде обирати таку поведінку, яка більшою мірою відповідала б ознакам доброго господаря стосовно орендованої ним землі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі
№ 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) зазначено, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України
є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною
та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651
ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено
або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором
або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі
№ 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651
ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків
та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим,
що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки
це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси сторони яка має права за договором, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним
їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначала, що у разі,
якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.
Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.
Верховний Суд ураховує, що у контексті частини другої статті 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред'явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати ».
Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до системного аналізу глави 58 ЦК України оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому загальні положення про найм (оренду) застосовуються до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки, якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі наведених загальних положень, викладених в статті 762 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17)).
Згідно з положеннями частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У пунктах 6.8-6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначено, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі становлено, що 21.06.2012 01.06.2017 між ОСОБА_1 і ТОВ "ІАК «БАЛІНВЕСТ“" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки на 20 років.
Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає
в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 2,8962 га, у тому числі ріллі 2,8962 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської СР, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Сторони визначили, що нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить
ділянки становить 94 564 грн , орендна плата вносить в змішаній від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить за повний рік 5 673,84 грн. Орендну плату нараховувати з 01.01.2015 -5%, з 01.06.2017 - 6%.
Сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання
за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку у 2022-2024 роках.
ОСОБА_1 надав детальний розрахунок заборгованості по орендній платі за 2022 рік - 2627,06 грн, за 2023 рік 6241,22 грн, за 2024 рік 6559,52 а всього 15427,80 грн, 3% річних за період за 2022-2024 роки у розмірі 455,89, інфляційні втрати за період з 01.03.2023 по 28.03.2025 у розмірі 1378,76 грн та загальний розмір пені за прострочення виплати у розмірі 4598,52 грн.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку
з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1364, якою визначено механізм формування єдиного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Згідно листа Торгово-промислової палати України (ТТП України) від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України.
Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа
не може виконати ті чи інші зобов'язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона,
яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня
2023 року у справі № 910/8580/22.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною,
яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі
№ 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня
2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі
№ 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі
№ 910/7679/22 сертифікат ТПП України не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.
Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП України, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП України, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Актуальний перелік таких територій затверджений наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309, згідно з якою с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, на території якої розташована спірна земельна ділянка, з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, а наразі належить до територій можливих бойових дій (а.с.45-53)
Є загальновідомою та не потребує доказування, що село Яковенкове Балаклійського району Харківської області, де розташована спірна земельна ділянка, з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією російської федерації. Ця обставина не заперечувалась сторонами.
Тому судова колегія вважає встановленою обставиною, що протягом вказаного періоду існували форс - мажорні обставини, які об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язань за спірним договором оренди.
Існування таких обставин перешкоджало виконати передбачений договором обов'язок із виплати орендної плати за 2022 рік. Орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, він
не провів у 2022 році посівну кампанію, не здійснив збір урожаю тощо.
Крім того, з листів Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13.01.2025 №04-08/191, Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №65040/4083/65121 від 24.04.2025, від 14.05.2025 №65040-4891/65122 вбачається, що заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на ділянці з кадастровим номером 6320288000:05:000:0243 не проводилися, можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена. Обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) у кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто, критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.
З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2022 рік, оскільки земельна ділянка, що розташована на території с. Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади, в період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, що мало наслідком можливість її забруднення вибухонебезпечними предметами та зробило неможливим користування нею до проведення нетехнічного обстеження та розмінування. Тому 2022, 2023 роках орендар значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю.
Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем доведено факт неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2022 та 2023 рік.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини відповідача у невиконанні обов'язку щодо виплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки за 2022 та 2023 роки.
Проте суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі за 2022 та 2023 роки.
За відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 та 2023 роки, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, що виключає в даному випадку наявність підстав для розірвання договору. Таким чином, підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі також відсутні.
Вказані обставини також виключають обов'язок відповідача зі сплати встановленої договором пені, 3 % річних та інфляційних витрат за 2022 та 2023 роки .
Водночас, враховуючи , що за змістом апеляційної скарги, відповідач пороти стягнення з нього заборгованості з орендної плати за 2024 не заперечував, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати за 2024 рік, проте не погоджується з наведеним позивачем та судом першої інстанції періодом стягнення та розрахунком.
Нормами статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення(для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати.
За умовами договору оренди землі від 01.06.2017 року нормативно грошова оцінки Земельної ділянки становить 94564,00 грн а орендна плата становить 6% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата сплачується у термін до 31 грудня поточного року з урахуванням щорічної індексації. В разі невнесення орендної плати в строки передбачені Договором, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на період прострочення від несплаченої суми за кожен день прострочення ( п. 8, 10, 12 Договору оренди).
Таким чином, розмір орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить 6559,52 грн (94564,00 грн *1,0*1,0*1,0*1,0*1,1*1,051*6 % = 6559,52).
За результатами розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 196,79 грн - 3% річних, 785,84 грн - інфляційних втрат та 1793.20 грн пені.
З огляду на зазначене доводи апелянта про допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права знайшли своє часткове підтвердження, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - підлягає зміні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
17.09.2024 між адвокатом Голубовим С.Г. і ОСОБА_1 укладено договір № 26/03/2025 про надання правничої допомоги, яким обумовлено розмір оплати праці (гонорару) адвоката у фіксованому розмірі 8 000 грн (а.с. 23).
Згідно детального опису виконаних робіт адвокатом та здійснення ним витрат часу для надання правничої допомоги від 05.05.2025 загальна вартість наданих адвокатом послуг скаладє 8000,00 грн (а.с.85).
Адвокат Голубов С.Г. надав до суду рахунок для сплати правничої допомоги адвоката від 05.05.2025 згідно якого, повідомив ОСОБА_1 про необхідність сплатити гонорар за надану правову допомогу у розмірі 8000,00 грн (а.с. 86)
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно вимог частин 1, 2статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Апеляційна скарга ТОВ «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» не містить доводів щодо не співмірності розміру витрат позивача на правничу допомогу. Отже, судові витрати на правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково (в частині майнової вимоги на 21,36 % та відмовлено у задоволенні немайнової вимоги), тому витрати на правничу допомогу в розмірі 1708,80 грн понесені в суді першої інстанції підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» на користь ОСОБА_1 .
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 413,93 грн підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» на користь ОСОБА_1 .
Оскільки апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» задоволено частково, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2285,27 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест».
Шляхом взаємозаліку зазначених сум судового збору з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1871,34 грн (2285,27 грн - 413,93 грн).
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» - задовольнити частково.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 20 листопада 2024 року в частині стягнення орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат, пені за 2022 та 2023 роки та розірвання договору оренди скасувати та у задоволенні позову в цій частині відмовити. скасувати.
Рішення суду в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені за 2024 рік змінити в частині розміру суми що підлягає стягненню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» (ЄДРПОУ: 32934058) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 01 червня 2017, на земельну ділянку, площею 2,8962 га, у тому числі ріллі 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, зі сплати орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 у розмірі 6559 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 52, 3% річних у розмірі 196 (сто дев'яносто шість) грн 79 коп, інфляційних втрат у розмірі 785 (сімсот вісімдесят п'ять) грн 84 коп. та пеню 1793 (одна тисяча сімсот дев'яносто три) грн 20 коп .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» (ЄДРПОУ: 32934058) судовий збір в розмірі 1871 (одна тисяча вісімсот сімдесят одна) грн 34 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» (ЄДРПОУ: 32934058) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1708 (одна тисяча сімсот вісім) грн 80 коп. понесені в суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 26.11.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П. Пилипчук