Іменем України
25 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 953/3986/24
провадження № 22-ц/818/4076/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 20 травня 2025 року, постановлене ОСОБА_2
У травні 2024 року АТ «Сенс Банк» (надалі Банк) звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 440854,60 грн.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20 травня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість у за кредитним договором №500750666 у розмірі 440854, 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 5290 грн. 26 коп.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та не прийняв до уваги, те, що угоди від 22.02.2023 року з АТ «Альфа Банк» не укладала та не підписувала, оскільки перенесла ішемічний інсульт, у неї паралізована ліва частина тілу. Апелянт є інвалідом І групи, самостійно пересуватися не може. Наголошує, що дійсно колись в неї був кредитний договір у АТ «Альфа Банк» 14.09.2021 року на суму 360000,00 грн, проте вона його сплачує регулярно, боргів не має.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом 440854,60 грн. яка підлягає стягненню.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що зі змісту оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500750666 від 22.02.2023 вбачається, що ОСОБА_1 пропонувала АТ «Сенс Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, підставою для якої є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «СЕНС БАНК», що укладений між нею та банком (т. 1 а.с. 20-21).
У розділі І вказаної оферти визначені умови кредиту, зокрема: тип кредиту «Кредит готівкою», сума кредиту 433648,90 грн, процентна ставка 4,99%, тип ставки фіксована, процентна ставка може бути змінена шляхом укладення відповідної додаткової угоди, строк кредиту 120 міс.
Відповідно до п. 3 Розділу І оферти кредит надається позичальнику для повернення заборгованості за кредитним договором 500731227 від 18.11.2022. Розмір - 433648,90 грн., спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «СЕНС БАНК».
Дата повернення кредиту 22.02.2033.
Для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в банку.
У вищевказаній оферті також запропоновано визначити в додатку № 1 до цієї угоди, що є невід'ємною частиною угоди, детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної річної процентної стави; графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування; сум комісійної винагороди та інших платежів за угодою.
Зі змісту долученого до матеріалів справи акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500750666 від 22.02.2023 слідує, що прийнято пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500750666 від 22.02.2023 з вищенаведеними умовами (т. 1 а.с. 22-23).
До матеріалів справи долучений Додаток № 1 до угоди про надання кредиту № 500750666 від 22.02.2023, який містить детальний опис складових загальної вартості кредиту, реальну річну процентну ставку, графік платежів з повернення кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту та інші платежі за угодою (а.с. 23-25).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом загальна заборгованість ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № 500750666 станом на 28.07.2023 становить 440854,60 грн., з яких 430854,76 грн. заборгованість за кредитом, 7831,59 грн. заборгованість за відсотками, 2168,25 заборгованість по комісії (а.с. 19).
22.02.2023 АТ «Сенс Банк» направило на адресу відповідача вимогу про усунення порушень щодо виконання договірних зобов'язань за кредитним договором № 500750666, в якій зазначено про необхідність протягом 30 календарних днів повернути заборгованість за договором в розмірі 436723,47 грн. (а.с. 42).
Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошує, що відповідачка погодилась на оферту банку, підписала її одноразовим ідентифікатором, отримала кошти, проте своєчасно кошти не повернула.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIIIдоговірпро споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно зі частиною 2статті 9Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно положень ч.ч.3, 4, 6, 7 ст.11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом нормст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як убачається зі змісту оферти від 22.02.2023 року вона не підписана ОСОБА_1 .
Таким чином, матеріали справи не свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договорів, як того вимагають положенняст.638 ЦК України.
Як убачається з матеріалів справи договір від 10 січня 2020 року сформований в електронному вигляді, не містить накладення електронного цифрового підпису позичальника або застосування цифрового ідентифікатора.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12статті 11Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 1ст.13Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Як визначено ч. 1, 2 ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статей 77-80ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.
Статтею 79ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Доказів, що сторони погодили істотні умови договору, підписали договір шляхом обміну електронними даними матеріали справи не містять.
Надана позивачем довідка про ідентифікацію, сформована на аркуші А4 не підписана представником Банку, та не містить доказів узгодження сторонами умов кредитного договору.
Проте, як убачається з виписки по особовому рахунку кошти на рахунок ОСОБА_1 в сумі 433648,90 грн надійшли 22.02.2023 року.
Таким чином, позивачем доведено факт надання відповідачці коштів у сумі 433648,90 грн.
Оскільки позивачем доведено факт надання коштів у сумі 433648,90 грн, а відповідачкою сплачено 22.02.2023 року 4288,74 грн, сума, що підлягає стягненню становить 429360,16 грн.
Підстав для стягнення відсотків та комісії, розмір яких не узгоджено сторонами судова колегія не вбачає.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні зі зменшенням розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з підстав, зазначених вище.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вказаного рішення суду першої інстанції слід змінити, а позовні вимоги - задовольнити частково.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 є інвалідом І групи, судовий збір підлягає компенсації за рахунок коштів державного бюджету.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково на 97,39%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви, що належить компенсувати складає 5152,18 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 20 травня 2025 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 429360,16 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству «Сенс Банк» судові витрати у розмірі 5152,18 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 25.11.2025 року.