24 листопада 2025 року Справа № 160/23009/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити стягнення коштів різниці з урахуванням виплачених сум у загальній суму 326 320 грн. 56 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових Винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у спірному періоді йому неправильно нараховано та виплачено грошове забезпечення, що порушує його право на належний розмір заробітної плати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 визнано причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними, заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, встановлено сторонам строк для надання заяв по суті справи.
Цією ж ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_1 у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, інформацію щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був врахований при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових щомісячних та одноразових видів).
Згідно наданого відповідачем відзиву на позов, відповідач не погоджується з позовними вимогами, просить відмовити у їх задоволенні, зазначив, що правомірно нараховував позивачу у спірному періоді грошове забезпечення (основні та додаткові види) виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Відповідно до вимог ст. ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні із застосуванням розумного строку.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказами командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2026 №362 та від 19.03.2025 №83.
Як зазначає позивач, у цьому періоді його грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, та 01.01.2023.
Представник позивача звернувся до Міністерства оборони України з метою зобов'язати відповідача надати відомості чи здійснювалась нарахування та виплата: - індексації грошового забезпечення в період з моменту зарахування по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - 2008 рік; індексації-різниці грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум заа період з 01.03.2018 року по момент виключення зі списків особового складу 1 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; щомісячних додаткових грошових винагород передбачених постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати за період з 2014 року по 2018 рік, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення, грошового забезпечення 29.01.2020 по момент виключення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704; - Компенсацію відпустки як учаснику бойових дій
Згідно відповіді від 28.06.2025 №11573, Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що посадові особи військової частини НОМЕР_1 протиправних та незаконних дій зі своєї сторони щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення не здійснювали, номінальні розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначались згідно із чинним законодавством України.
Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Постанова КМУ №704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Отже, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Крім того, п.п. 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Таким чином, з 29.01.2020 року такі складові грошового забезпечення військовослужбовця як оклад за посадою та оклад за військовим званням зросли у зв'язку із необхідністю їх обрахування, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, та на 01.01.2024, а не на 01.01.2018.
За таких обставин, з урахуванням положень пункту 3 розділу II Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704 з 29.01.2020 року, а саме: з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, виникли правові підстави розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати).
До того ж, до такого висновку суд дійшов з урахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у подібних правовідносинах у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022), де Верховний Суд зазначив таке:
“(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»
Відповідно до пункту 2 Розділу «I. Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
Судом із карток особового рахунку позивача за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та з урахуванням його посади, військового звання та коефіцієнтів у додатках №1, 14 Постанови КМУ №704 встановлено, що відповідачем у цих роках грошове забезпечення, з урахуванням його основних та додаткових видів, позивача нараховувалось та виплачувалось виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Про це також не заперечує відповідач.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Однак, статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 270,00 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 481,00 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 684,00 гривні.
З огляду на викладене, грошове забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення), з 29.01.2020 по 19.05.2023 мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а ні «на 1 січня 2018 року»).
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо застосування під час обчислення щомісячного грошового забезпечення, з урахуванням його основних та додаткових видів, ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є протиправними, а відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 р. № 17), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
За правилами пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного календарного року, має відбутися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
При цьому, позивачем у позовних вимогах визначено конкретну суму різниці грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум у розмірі 326320,56, яку він просить стягнути з відповідача, однак, правові підстави для зобов'язання відповідача стягнути перераховану різницю грошового забезпечення у вже обчисленому розмірі відсутні, оскільки проведення відповідних обчислень входить до дискреційних повноважень відповідача.
Тому, у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Враховуючи, що за подання даного позову судовий збір сплаті не підлягає, розподіл судового збору не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 14, 241-246, 255, 257, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 24.11.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна