26 листопада 2025 р.Справа №160/33599/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
25.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене повідомленням від 13.11.2025 року №20251105-77283;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абз.1 ч.3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти.
Разом з позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить:
- заборонити посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Самарським РВД МУУМВС України в Дніпропетровській області, РНОКПП НОМЕР_2 , на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що дії відповідача про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період є протиправними, так як право на відстрочку від призову від військової служби під час мобілізації, яке бажає використати позивач, гарантоване законом та не може залежати від бажання посадових осіб надавати чи не надавати таку відстрочку, адже позивачем було належним чином дотримано встановлених вимог щодо процедури та порядку подання заяви про відстрочку, а відповідачем, у свою чергу навіть не наведено аргументацію відмови. Відмова у наданні відстрочки є безпідставним позбавленням позивача гарантованих чинним законодавством прав та створення перешкод в їх реалізації. Без вжиття судом заходів забезпечення позову, мобілізаційний процес щодо особи, стосовно якої порушено наразі усі існуючі та законодавчо встановлені процедури надання відстрочки від призову на військову службу, із великою вірогідністю буде завершено до моменту винесення рішення судом, що, у свою чергу, істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову. При цьому, такий спосіб забезпечення позову як заборона посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та його переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України обґрунтовується очевидною протиправністю здійснення призову позивача на військову службу під час мобілізації з огляду на те, що відповідними посадовими особами грубо порушено процедуру такої мобілізації.
Перевіривши подану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається, зокрема, до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до статті 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте, заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Крім того, суд зазначає, що сам факт подання адміністративного позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяв про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.
Позивач як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, посилається на те, що він має право на відстрочку, при цьому відповідач виніс рішення відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене повідомленням від 13.11.2025 року №20251105-77283.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 року у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 дійшов висновку про те, що ознаки очевидності протиправності оспорюваних рішень, дій, бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулись до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Як наслідок, відсутні підстави і для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення зумовить незворотні зміни в правовому становищі позивача, оскільки не підтверджено достатню ймовірність існування ризику, в зв'язку з яким і мали б вживатися заходи забезпечення позову, оскільки заявником в обґрунтування заяви про забезпечення позову, також, не наведено та не надано доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
Також суд враховує і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Як наслідок, відсутні підстави і для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення зумовить незворотні зміни в правовому становищі позивача, оскільки не підтверджено достатню ймовірність існування ризику, в зв'язку з яким і мали б вживатися заходи забезпечення позову.
Позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову не наведено та не надано доказів у підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; або очевидними є ознаки протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
Отже заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач оскаржує рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому просить забезпечити позов шляхом заборони вчиняти певні дії посадовими/службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому підстав зазначення саме ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачем не зазначено.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Суддя М.В. Дєєв