26 листопада 2025 рокуСправа №160/28282/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Рівненській області, в якому позивач просить суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії № 0470050033425 від 23.09.2025 р. Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. з ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Рівненській й області призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.з ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 18.08.2025 р., зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), період роботи в Дніпродзержинському трамвайному управлінні з 12.08.1993 року по 15.03.1998 року, в пільговий стаж з 20.10.1993 року по 15.03.1998 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водіям міського пасажирського транспорту. Проте рішенням відповідача було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивач не досягла пенсійного віку. Окрім того, позивачу не зараховано до стажу пенсії період з 12.08.1993 по 15.03.1998, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УССР.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Згідно довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "ст.262 ч.5 "Ухвала про відкриття спрощеного провадження" (без повідомлення сторін) від 07.10.25 №160/28282/25 було надіслано одержувачу Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 08.10.25.
Відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на адресу суду не надходив.
Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).
Відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі) та законодавчу встановлену послідовність надання письмових заяв по суті, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що останній вжив заходи, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, у порядку визначеним КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
16.09.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах як водій міського пасажирського транспорту.
Заяву ОСОБА_1 розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Рівненській області.
Рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 23.09.2025 №047050033425, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Так, рішенням від 23.09.2025 року №047050033425 зазначено зокрема наступне.
Вік заявниці 50 років 0 місяців 29 днів.
Страховий стаж особи 27 років 7 місяців 11 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано діяльність згідно запису трудової книжки від 12.08.1993 НОМЕР_2 з 12.08.1993 по 15.03.1998, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УССР.
Пільговий стаж особи становить 18 років 7 місяців 20 днів.
До пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу.
Відмовлено в призначенні пенсії відповідно до пп.8 п.2 статті 114 Закону №1058, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку 55 років.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Встановлено, що Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (набрав чинності 01.04.2015 року) до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» були внесені зміни, згідно яких водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Тобто вказаним Законом було збільшено для жінок, зокрема, пенсійний вік з 50 років до 55 років.
Відповідно Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (набрав чинності 11.10.2017 року) Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було доповнено ст.114, згідно з п.8 ч.2 якої, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Отже, з 01.10.2017 року п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулювалися питання призначення пенсії водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), згідно яких, однією з умов призначення цього виду пенсії, зокрема для жінок, досягнення ними пенсійного віку 55 років.
Встановлено, що Рішенням Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними ст.13, ч.2 т.14, пункти б-г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII. Застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, пункти б-г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Отже, з 23.01.2020 року існують Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пільгових пенсій, зокрема, водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), а саме: п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року № 1-рп/2020 та п. 8 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII. Зокрема ці Закони мають розбіжності щодо пенсійного віку для жінок.
Суд, уважає, що при призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, пенсійний орган був зобов'язаний застосувати п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020, як більш сприятливий для неї.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи встановлено, що на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за віком від 16.09.2025 року вона досягла 50-річного віку, та мала страховий стаж 27 роки 7 місяців 11 днів та пільговий стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту - 18 років 07 місяців 20 дні, що не заперечувалось відповідачем.
Аналізуючи докази у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.09.2025 № 047050033425 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020, є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. з ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020 з 18.08.1975 року
Щодо не зарахування відповідачем до загального стажу періоду роботи з 12.08.1993 по 15.03.1998, оскільки запис про звільнення завірений печаткою УССР, суд зазначає наступне.
Частиною першою ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.08.1993, ОСОБА_1 , у спірний період працювала:
Дніпродзержинське трамвайне управління
- 12.08.1993 - прийнята в депо-1 працівником двору наказ 156к від 10.08.1993р.;
- 20.10.1993 - переведено там же водієм трамвая 3 класу наказ 437 к від 18.10.1993р.;
- 01.04.1994 - переведено в депо-2 водієм трамвая 3 класу наказ 129к від 31.03.1994р.;
- 15.03.1998 - звільнено ст.38 КЗпП України по догляду за дитиною до 14 років наказ 39к від 12.03.1998р.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості.
Згідно Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не було зараховано до трудового стажу позивача спірний період роботи з 12.08.1993 по 15.03.1998, що на переконання суду, є безумовною підставою для його зарахування відповідачем.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким не зараховано до стажу позивача спірний період роботи з 12.08.1993 по 15.03.1998 та відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, що стало підставою для відмови в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати в пільговий стаж період роботи з 20.10.1993 року по 15.03.1998 р., то згідно з оскаржуваного рішення до пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу. Доказів того, що відповідачем зазначений період не зараховано до пільгового стажу матеріали справи, що виключає можливість їх зарахування судом. Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача сплачену ним суму судового збору у розмірі 484,48 грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33028, Україна, Рівненський р-н, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, будинок 7) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.09.2025 №047050033425 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 12.08.1993 по 15.03.1998 згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.08.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15) з 18.08.2025 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33028, Україна, Рівненський р-н, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, будинок 7) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова