25 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/5812/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області про визнання протиправними та скасування постанов,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник» (далі - ТОВ «Будівельник», позивач) звернулося з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області, відповідно до якого просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.03.2025 №№ПШ 140936 та ПШ 140937.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за актом рейдової перевірки суб'єктом владних повноважень були винесені постанови про накладення штрафу автоперевізником було допущено порушення статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Наполягав на відсутності події порушення ст.ст. 34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» та на відсутності підстав для застосування штрафу у порядку абз. 15,16 ч. 1 ст. 60 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт».
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що під час рейдової перевірки транспортного засобу позивача виявлено порушення вимог ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - відсутність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа, що стало підставою для складання акту та винесення оскаржуваної постанови. Відповідач наголосив на тому, що згідно з пунктом 6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 т повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. В даному випадку здійснювалися перевезення вантажів автомобілем з повною масою понад 3,5 т, а тому тахограф мав бути встановлений. Ведення водієм індивідуальної контрольної книжки не замінює обов'язок автомобільного перевізника використовувати для цього перевезення лише автомобіль, що обладнаний тахографом, а водія - мати відповідні документи, які підтверджують його використання.
Зауважила, що відповідно до пункту 6 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі Порядок №879) габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до пункту 16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу (підпункт 5-1 пункту 2 Порядку №879).
Точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті (підпункт 11 пункту 2 Порядку №879).
Тобто, зазначеними нормами закону не передбачено обов'язку проведення габаритно-вагового контролю виключно у спосіб зважування транспортного засобу при наявності необхідних даних у товарно-транспортній документації.
Відтак, твердження позивача про те, що документальний контроль є складовою точного габаритно-вагового контролю є помилковим
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
03.02.2025 посадовими особами Укртрансбезпеки у Волинській області, відповідно до направлення на перевірку №НР004057 від 31.01.2025, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, якими здійснюються перевезення пасажирів та вантажів.
Під час такої перевірки 03.02.2025 був зупинений транспортний засіб марки DAF CF 75.360 номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Будівельник» та був під керуванням водія ОСОБА_1 . Також 03.02.2025 був зупинений транспортний засіб марки МАЗ номерний знак НОМЕР_2 , який належить ТОВ «Будівельник» та був під керуванням водія ОСОБА_2 .
За наслідком перевірки посадовими особами відповідача складено Акти проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР061979 від 03.02.2025 та №АР061953, в якому зафіксовано порушення, а саме:
1) щодо авто МАЗ НОМЕР_2 - зафіксовано повну масу ТЗ у 32,85 тон при нормативно допустимій у 26 тон, що перевищує габаритно-вагові норми (далі ГВН) на 26,3% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу;
2) щодо DAF НОМЕР_1 - зафіксовано відсутність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до ТЗ (автомобіль обладнаний не повіреним цифровим тахографом).
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 31.023.2025 відповідачем було застосовано відносно позивача такі адміністративно-господарські штрафи:
1) постанова №ПШ 140936 - 34 000 грн за перевищення ГВН понад 20%, але не більше 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу;
2) постанова №ПШ 140937 - 17 000 грн за відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ.
Не погоджуючись із такими постановами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022
р. №79).
Так, положеннями Порядку №1567 врегульовано, що:
- рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2);
- рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1 , сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. (пункт 4);
- рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12);
- рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14);
- рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку. (пункт 19).
Щодо постанови №ПШ 140937 від 31.03.2025.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344), Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 р. №385, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (Інструкція №385), Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. №340 (далі - Положення №340).
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 р. за №811/18106 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Відповідно до ст.18 Закону №2344, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Статтею 48 Закону №2344 передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344 віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
Зазначене підтверджується висновком Верховного Суду. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 року у справі №820/4624/17: «54. Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
З врахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010.»
З урахуванням наведеного, вважаємо, що передбачений у ст.48 Закону №2344-III перелік документів не є вичерпним. Згідно приписів Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі:
протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Згідно приписів Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі:
протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Таким чином, в контексті ст.48 Закону №2344-III протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу необхідно відносити до категорії «інші документи, передбачені законодавством».
Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (далі - Положення №340) встановлюються особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Відповідно до п. 4 цей наказ (№340) набирає чинності з дня його офіційного опублікування (07.06.2010), крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для:
- нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012;
- перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тон, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013;
- перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тон до 12 тон - з 01.06.2015.
Так, згідно п. 6.1. Положення, з 01.06.2013 року, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Разом з тим, не для усіх транспортних засобів вибір засобу обліку робочого часу є питання добровільного вибору власника. Враховуючи імперативні вимоги п. 6.1 саме для 1) автобусів для пасажирських перевезень протяжністю понад 50 км та 2) вантажних автомобілів понад 3,5 тонн, встановлення тахографів є обов'язком, а не правом.
З урахуванням приписів Положення №340 транспортний засіб може бути не обладнаний тахографом, якщо його маса не перевищує 3,5 тонни.
Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію СТМ835242, повна маса ТЗ 20,5 т.
Оскільки маса транспортного засобу позивача становить понад 3,5 тонни та він повинен бути обладнаний тахографом, і відповідно до вимог чинного законодавства позивач зобов'язаний забезпечувати належну експлуатацію тахографу, а водій такого транспортного засобу повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Зазначаємо, що виключень щодо критеріїв вказаних в п. 6.1 законодавством не передбачено, а індивідуальну контрольну книжку водія, яка передбачена п. 6.3 Положення, водій зобов'язаний вести, якщо він керує транспортними засобами, які не визначені п. 6.1. Законодавцем було надано перевізникам, які використовують вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон, адаптаційний період для забезпечення обладнання транспортних засобів діючими тахографами з 07.06.2010 по 01.06.2015 року.
Тахограф - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв. Автомобільний перевізник зобов'язаний додержуватись вимог Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція).
Пунктом 1.1 Інструкції визначено, що її положення розроблені відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1976 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух».
Пунктом 1.3 Інструкції визначено, що ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Пунктом 3.3 Інструкції визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; - використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа, транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
20.12.2010 року набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди 5 щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної в Женеві 01.07.1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом. Із наведених вище положень слідує, що водії зобов'язані надавати інспекторам для контролю реєстраційні листки за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто 29 тахокарт. Факт нездійснення водієм перевезень може бути підтверджений лише Бланком підтвердження діяльності. Згідно із пунктом 2.1 Інструкції №385, виробники транспортних засобів здійснюють установлення тахографів згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016).
Відповідно до положень Інструкції №385, ПСТ це пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР ( 994_016 ) функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції, ПСТ установлюють тахографи на транспортні засоби, що перебувають в експлуатації, та виконують роботи з технічного обслуговування тахографів згідно із замовленнями перевізників відповідно до вимог ЄУТР (994_016), а також виробників тахографів та транспортних засобів.
Відповідно до положень Інструкції №385, адаптація тахографа до транспортного засобу це оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа «k», характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу «w», ефективного кола шини «l», а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності).
Відповідно до пункту 2.6. ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі:
установлення або заміни тахографа;
ремонту тахографа;
зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу;
якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Пункт 2.7. Інструкції говорить про те, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1. ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних. Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт. Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210 х 297 мм) щільністю 100 г/м2 або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
На виконання пунктів 3.5, 3.6 Інструкції №385 перевізники, зокрема: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР 994 016 здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Таким чином, доводи ТОВ «Будівельник» позивача про те, що ТЗ не обладнаний тахографом, проте водій веде індивідуальну контрольну книжку не заслуговують уваги, адже перевізник мав обов'язок обладнати ТЗ тахографом та забезпечити до нього наявність протоколу перевірки та адаптації.
Щодо постанови №ПШ140936 від 31.03.2025.
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Частиною четвертою статті 48 Закону №2344-III визначено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 4 Правил №30 рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (надалі - Правила дорожнього руху), рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують для доріг загального значення:
Вантажні автомобілі: трьохвісний автомобіль 25 (26)* * Для трьохвісних автомобілів, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни.
Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. №30 “Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» (надалі - Правила №30).
Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами “б» та “в» цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують правила дорожнього руху несуть відповідальність згідно із законодавством.
У той же час, відповідно до пункту 3 Правил №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Пунктом 25 Правил №30 встановлено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879.
Згідно з пунктом 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до пункту 16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Відповідно до пункту 23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу (підпункт 5-1 пункту 2 Порядку №879).
Точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті (підпункт 11 пункту 2 Порядку №879).
Тобто зазначеними нормами закону не передбачено обов'язку проведення габаритно-вагового контролю виключно у спосіб зважування транспортного засобу при наявності необхідних даних у товарно-транспортній документації.
Саме для встановлення факту перевищення загальної маси та (або) габаритних параметрів транспортного засобу, здійснюється документальний контроль на підставі поданих перевізником (експедитором, іншою уповноваженою особою) документів.
До таких документів законодавець відносить свідоцтва про реєстрацію транспортного
засобу, документи щодо технічної характеристики транспортних засобів та вантажів, товаро-транспортні накладні, тощо.
У даному випадку було проведено саме документальний габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, який використовується позивачем та встановлено, що повна маса транспортного засобу становила 32 850 кг, що слідує із самої товарно - транспортної накладної (вантаж 20 тон, що дорівнює 20 000 кг), інформація якої узгоджується також із свідоцтвом про реєстрацію ТЗ (в частині маси без навантаження автомобіля 12 850 кг).
Таким чином, загальна маса ТЗ становила 20 000+12 850=32 850 тобто ТЗ перевищував дозволені вагові параметри на 10 850 кг, що становить 26,3 у відсотковому еквіваленті.
Закон №2344-III та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України за №128/2568 від 20.02.1998, визначають товарно-транспортну накладну обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільнім транспортом (Правила №363).
Так, пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Відповідно до п. 11.3 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Відповідно до п. 11.5 Правил №363, у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Відповідно до п. 10.6 Правил №363, після укладення Договору або разового договору Перевізник має право відмовитись від приймання вантажу для перевезення, якщо Замовником не підготовлено вантаж чи необхідні товарно-транспортні документи або без попереднього узгодження з Перевізником змінені реквізити цих документів.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право:
відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено;
Водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт», договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до ст. 51-1 Закону України «Про автомобільний транспорт», Вантажовідправник зобов'язаний: вносити до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості про масу або габарити вантажу, а також повне найменування вантажоодержувача та автомобільного перевізника (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті або відмітку у відповідному полі в ID-картці), прізвище, ім'я, по батькові, номер посвідчення водія, а також інші відомості, визначені законодавством; надавати перевізнику необхідні документи на вантаж, що містять достовірну інформацію.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник має право:
відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо.
Крім того, важливо зауважити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021 (вступив в силу 01.09.2021), ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» доповнено новою частиною такого змісту:
«При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в
паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Цим же Законом Закону України «Про автомобільний транспорт» доповнено ст. 51-1, зміст якої наведено вище, та чим зобов'язано вносити до ТТН тільки достовірну інформацію.
Зважаючи на усе вищезазначене, водій ТЗ перед прийняттям вантажу зобов'язаний перевірити відповідність реквізитів ТТН договору перевезення, в тому числі відповідність маси ТЗ із вантажем, зазначеної у ТТН договору перевезення вантажу та чинним нормам законодавства щодо дозволених вагових параметрів.
Відповідно, за умови будь-яких невідповідностей, водій може відмовитись від прийняття вантажу для перевезення, узгодивши зазначене з перевізником. При цьому, приймаючи вантаж до перевезення, водій та вантажовідправник підтверджують достовірність внесених даних до ТТН.
Відтак, з огляду на приписи законодавства, виникає презумпція достовірності даних внесених до ТТН.
Таким чином, у контексті наведеного вище, достовірним доказом вчинення Позивачем порушення, передбаченого абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є інформація, відображена в ТТН №П5 від 03.02.2025.
Факт перевищення транспортним засобом вагових параметрів встановлений відповідачем на підставі документів, наданих водієм транспортного засобу, зокрема, товарно-транспортної накладної.
Правильність даних зазначених у товарно-транспортній накладній не спростовується матеріалами справи з огляду на наступне.
Ключовим моментом для настання відповідальності є дані з ТТН, що надана під час перевірки. В деякій мірі, зазначене випливає із наведених вище тверджень щодо презумпції достовірності ТТН, тобто якщо водій прийняв накладну та вантаж до перевезення, то підтверджує відповідність параметрів вантажу.
Документальний габаритно-ваговий контроль проводився на місці перевірки, отже за основу беруться документи, які наявні під час перевірки.
Суд звертає увагу, що формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія під час перевірки, тобто саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини.
Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами.
У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортних засобів матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази).
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин та з урахуванням наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку, що позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.А. Волдінер