25.11.2025 Суддя Паляничко Д. Г.
Справа № 644/11057/25
Провадження № 2/644/5559/25
про повернення позовної заяви
25 листопада 2025 року м. Харків
Індустріальний районний суд м. Харкова у складі головуючої судді Паляничко Д.Г. одноособово, дослідивши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Дворічанської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області (62724 Харківська обл., Куп'янський р-н, смт. Дворічна, вул. Слобожанська, б. 8, ЄДРПОУ 45150619), Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори в особі державного нотаріуса Полтавської К.С. (61150, м. Харків, пр-т Героїв Харкова, б. 85, ЄДРПОУ 02900647) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та про встановлення факту не проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину,
20 листопада 2025 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 /позивачка), в особі представника - адвоката Трет'якової Тетяни Юріївни, яка діє на підставі ордеру серії АХ № 1304023 від 01.11.2025, через систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , Дворічанської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори в особі державного нотаріуса Полтавської К.С. (надалі за тестом - Потапов В.М., Дворічанська селищна військова адміністрація Куп'янського р-ну Харківської обл., Третя ХМДНК особі державного нотаріуса Полтавської К.С./відповідачі) предметом якої є:
визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після моєї померлої матері ОСОБА_3 тривалістю 3 (три) місяці;
встановлення факту не проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 за однією адресою: АДРЕСА_3 ;
визнання ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що є донькою померлої ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилась спадщина. За життя, з 08.09.1996 матір позивачки знаходилась у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .
Спадкоємцями першої черги спадкування є: ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_2 (чоловік).
25 жовтня 2010 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого заповідала позивачці, три земельні ділянки, що розташовані на території села Богданівське Куп'янського району Харківської області, зокрема: ділянка площею 4,7400 га кадастровий номер 6321881000:05:000:0147; ділянка площею 0,1003 га кадастровий номер 6321881000:01:000:0431; ділянка площею 1,4999 га кадастровий номер 6321881000:06:001:0256; цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Спадковим майном є вказані вище земельні ділянки, які успадковуються за заповітом та частина автомобілю Rеnаulт Lоgаn д.н.з. НОМЕР_2 (2012 року випуску, дата реєстрації 29.05.2012), який успадковується за законом. Зазначений автомобіль придбаний під час зареєстрованого шлюбу з чоловіком ОСОБА_2 , зареєстрований на відповідача та є спільним майном подружжя.
ОСОБА_1 27.11.2024 отримала від державного нотаріуса 4-ї Харківської міської державної нотаріальної контори Козєєвої С.М., постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на ст. 1241, 1270, 1272 ЦК України. Спадкоємець ОСОБА_5 , який міг би мати право на обов'язкову частку у спадщині як інвалід ІІІ групи, відмовився від неї, про що надав державному нотаріусу 4-ї Харківської міської державної нотаріальної контори Козєєвій С.М. заяву, щодо спадкування за законом частини автомобіля Rеnаulт Lоgаn, то ОСОБА_5 не звертався із заявою про прийняття спадщини і вважається таким, що не прийняв її.
Постановою державного нотаріуса Коззєвої С. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 20.11.2025 справа № 644/11057/25 визначена на розгляд судді Паляничко Д.Г.
Дослідивши позовну заяву, проаналізувавши доводи та додані до позову докази на їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність як кожного окремо, так у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України кожна право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Так, як убачається з предмету поданої позовної заяви ОСОБА_1 заявлено три вимоги, заявляючи першу вимогу, позивачка просить суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після її померлої матері ОСОБА_3 тривалістю 3 (три) місяці, встановити факт не проживання на час відкриття спадщини з ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 за однією адресою, та визнати ОСОБА_2 особою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, предметом заявлених вимог є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 та встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_1 спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 , які об'єднанні позивачкою в одну позовну заяву, які належить розглядати в порядку різного судочинства, зокрема у порядку позовного провадження, розгляд якого регламентовано розділом ІІІ ЦПК України, та окремого провадження, розгляд якого регламентовано розділом ІV розділу ЦПК України, відповідно.
Положеннями ч. 4 ст. 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019, прийнятій у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Отже, встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв'язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні та не містить спору про право, а під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд, установивши наведені вище обставини, які свідчать про порушення заявником правил об'єднання вимог, вбачає підстави для повернення заяви відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Крім цього, виходячи зі змісту позовних вимог, суд дійшов переконання, що позивачка фактично намагається довести те, що лише вона є спадкоємицею першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_3 .
Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі ОСОБА_1 позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавицею на час відкриття спадщини та визнання його таким, що не прийняв спадщину, не відповідають належному способу захисту.
Суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями ст.16 ЦК України.
Факти, про які позивачка просить ухвалити рішення у цій справі щодо непроживання відповідача із спадкодавицею на день смерті останньої та визнання його таким, що не прийняв спадщину, підлягають встановленню при розгляді позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спадщину.
За змістом ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов'язком визначення способу захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
При постановленні цієї ухвали судом ураховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992, (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).
Європейський суд з прав людини у пункті 27 рішення від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява N 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 у вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З огляду на викладене, крім неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові згідно з практикою Верховного Суду, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)», суд бере до уваги, що позивачка з власної ініціативи об'єднала вимоги без дотримання правил їх об'єднання, тому суд убачає визначені законом підстави для повернення позовної заяви.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 ЦПК України).
Водночас, суд роз'яснює заявникові, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ураховуючи викладене, суд дійшов переконання, що позовна заява заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та про встановлення факту не проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину підлягає поверненню позивачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України, оскільки звертаючись із цим позовом, позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог.
Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 10, 175-177, 185, 188, 258-261, 293, 315 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), Дворічанської селищної військової адміністрації Куп'янського району Харківської області (62724 Харківська обл., Куп'янський р-н, смт. Дворічна, вул. Слобожанська, б. 8, ЄДРПОУ 45150619), Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори, в особі державного нотаріуса Полтавської К.С. (61150, м. Харків, пр-т Героїв Харкова, б. 85, ЄДРПОУ 02900647) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та про встановлення факту не проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину повернути позивачу.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.
Суддя Д.Г. Паляничко