Справа № 734/1545/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/783/25
Категорія - - ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
26 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024270000001121 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Борзна Чернігівської області, зареєстрований у АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір похилого віку, освіта середня-спеціальна, працює виконробом у ТОВ «Ж.О.К.», раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили, не застосовувався.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26.12.2024 на речові докази: автомобіль марки "KIA CEED", р.н. НОМЕР_1 , автомобіль марки «ВАЗ 210700», р.н. НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 15122,10 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 21.12.2024 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки "KIA CEED", р.н. НОМЕР_1 , рухався автодорогою «Кіпті-Глухів-Бачівськ» зі сторони с. Кіпті Чернігівського району Чернігівської області в напрямку м. Глухів Сумської області.
Рухаючись у вказаному напрямку, 21 грудня 2024 року о 09:20 год, ОСОБА_8 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, у результаті чого не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на смугу розгону, де в районі 4 км+480 м автодороги «Кіпті-Глухів-Бачівськ» здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який стояв біля свого автомобіля «ВАЗ 2107», р.н. НОМЕР_2 , припаркованого праворуч у смузі розгону.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з його смертю, яка настала 21.12.2024 на місці пригоди.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.2.3 «б», п.12.1 Правил дорожнього руху, що перебуває в причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_10 .
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеність вини обвинуваченого, просив скасувати вирок місцевого суду та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Зазначив, що місцевим судом не було в достатній мірі враховано конкретні обставини скоєння кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також тяжкі наслідки, що настали. Крім того, рішення суду про призначення покарання ОСОБА_8 без позбавлення його права керування транспортними засобами належним чином не мотивовано.
Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, котрий підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які просили вирок місцевого суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд має скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Частиною 1 ст.421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв'язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються. Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
Разом з тим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, заслуговують на увагу, з наступних міркувань.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Призначене ОСОБА_8 основне покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, місцевий суд призначаючи ОСОБА_8 покарання та звільняючи від його відбування з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, з чим також погодився і прокурор, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, на що акцентує увагу прокурор в скарзі, врахував також дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_8 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має міцні соціальні зв'язки, а саме: одружений, має на утриманні малолітню дитину та доглядає матір похилого віку; а також те, що його робота, яка є єдиним джерелом доходу, догляд за літньою матір'ю, та викладену письмово думку потерпілої щодо призначення покарання ОСОБА_8 .
Разом з цим, щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілій, судом визнані обставинами, що пом'якшують покарання. Жодних обставин, які б обтяжували покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.
У сукупності з наведеним суд врахував зміст досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого ризик повторного вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є низьким, а призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням чи обмеженням волі на певний строк, є можливим та не становить високої небезпеки для суспільства.
Зазначені вище обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.286 КК України, із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо безпідставного непризначення судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання.
Так, санкція частини 2 статті 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_8 розміру покарання, місцевий суд узяв до уваги особу обвинуваченого, а також те, що останній позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має міцні соціальні зв'язки, а саме: одружений, має на утриманні малолітню дитину та доглядає матір похилого віку; а також те, що його робота, яка є єдиним джерелом доходу, догляд за літньою матір'ю, пов'язані з використанням транспортних засобів.
Однак, оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Зокрема, суд не дав належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_8 під час керування транспортним засобом грубо порушив одночасно декілька пунктів Правил дорожнього руху, наслідком чого в районі 4 км+480 м автодороги «Кіпті-Глухів-Бачівськ» здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який стояв біля свого автомобіля «ВАЗ 2107», р.н. НОМЕР_2 , припаркованого праворуч в смузі розгону. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 , тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до числа суспільно небезпечних злочинів проти безпеки руху, основним безпосереднім об'єктом якого є безпека руху, а обов'язковим додатковим - життя та здоров'я людей, непорушність яких гарантовано Конституцією України.
Не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого за наведених обставин, виключно позитивна характеристика ОСОБА_8 у загально-соціальному плані, та його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.
Отже, в аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.
Тому покарання, визначене судом першої інстанції, в частині призначення додаткового покарання, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Відтак, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України, не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є явно несправедливим, внаслідок його м'якості.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 - скасувати, в частині призначеного йому покарання.
Призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті цей же вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4