25 листопада 2025 року м.Суми
Справа №592/15597/24
Номер провадження 22-ц/816/1284/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла»,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Супруна Дмитра Володимировича
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2025 року, в складі судді Титаренко В.В., ухвалене у м.Суми, повне рішення виготовлено 03 лютого 2025 року,
19 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Котельня північного промислового вузла» про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Свої вимоги мотивував тим, що з 01.02.2022 р. по 31.08.2024 р. він перебував у трудових відносинах з ТОВ «КППВ», був звільнений з роботи за згодою сторін. Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про відпустки», він має право на 17 календарних днів на рік додаткової відпустки, оскільки має двох дітей віком до 15 років, одна з яких є дитиною з інвалідністю.
Зазначає, що його дружина правом на додаткову відпустку не користувалась, так як є фізичною особою підприємцем. На день звільнення з роботи він не використав 51 день додаткової відпустки на дітей за 2022, 2023, 2024 роки, але провести нарахування компенсації та виплатити її підприємство відмовилося, тому просив стягнути з відповідача 71716,71 грн компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова відповідача у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є незаконною та порушує право позивача на своєчасне отримання належних йому виплат, передбачених трудовим законодавством. Вважає, що суд упереджено надав перевагу доказам відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до апеляційного суду не подано.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову 71716,71 грн не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01.02.2022 р. по 31.08.2024 р. перебував у трудових відносинах з ТОВ «Котельня північного промислового вузла», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 9-11).
Відповідно до наказу від 15.08.2024 р. № 216/к ОСОБА_1 , технічний директор ТОВ, звільнений 31.08.2024 р. за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).
З повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні станом на 30.08.2024 р. на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що останньому було нараховано: оклад, індексація заробітної плати, компенсація за дні невикористаної відпустки до 31.12.2023 р. - 6 днів, компенсація за дні невикористаної відпустки з 31.12.2023 р. - 19 днів (а.с. 13).
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , 2009 р.н., дитина з інвалідністю, законний представник ОСОБА_3 . Державну соціальну допомогу призначено з 20.06.2014 р. по 31.07.2027 р. (а.с. 14).
ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 (а.с. 16).
ОСОБА_3 має статус фізичної особи-підприємця, вид діяльності: 47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (а.с. 17).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 29.07.2006 р. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_5 , дружини ОСОБА_6 (а.с. 18).
З витягу з особової справи працівника ОСОБА_1 вбачається, що записи щодо родинного стану та наявності дружини або дітей відсутні. Пункт 10 особової картки «Родинний стан» не заповнений. У розділі V особової картки «Відпустки» інформація про наявність додаткових відпусток також не зазначена (а.с. 63-66).
Свідок ОСОБА_7 пояснила в суді першої інстанції, що вона працювала головним бухгалтером в ТОВ «Котельня північного промислового вузла» з квітня 2023 року, звільнена з підприємства 30.09.2024 р. Зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_1 для остаточного розрахунку при звільненні були проведені нарахування з урахуванням компенсації за додаткову відпустку відповідно до Закону України «Про відпустки», однак керівництво його не погодило в частині нарахування компенсації про додаткову відпустку, тому було перероблено розрахунок та виплачено кошти без компенсації за додаткову відпустку. Чи надавав позивач документи, що надають йому право на додаткову відпустку при прийомі на роботу їй невідомо. Питанням нарахування заробітної плати вона не займалася. Нарахування та розрахунок здійснював бухгалтер по заробітній платі ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що працювала бухгалтером у відповідача до 30.09.2024 р., здійснювала нарахування заробітної плати. Коли надійшов наказ про звільнення ОСОБА_1 , вона провела розрахунок за кількістю днів щорічної відпустки, яка не була використана, а також дитячої відпустки, яка була не використана за попередні роки, віднесла документи на підпис керівнику, вони були не підписані, і їй було наказано провести новий розрахунок компенсації тільки за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи. Ці два розрахунки вона віднесла керівнику, однак ним було підписано тільки один документ. По документу підписаному керівником, і було проведено нарахування. Як вона пам'ятає, в неї були копії свідоцтв про народження дітей, довідка, що дитина з інвалідністю, та відомості про те, що дружина ОСОБА_1 є підприємцем, проте, яким чином вона отримала ці документи, свідок пояснити не зміг. Письмової заяви про надання додаткової відпустки від позивача не було.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має двох дітей до 15 років, одна з яких є дитиною з інвалідністю, та має право на додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки». Оскільки позивач не надав відповідачу жодних документів на підтвердження свого права на таку відпустку, то підстави для нарахування й виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одному з батьків, що має двох дітей до 15 років, одна з яких є дитиною з інвалідністю, відсутні.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
За приписами ч. 1 ст. 83 КЗпП України в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, право працівника на отримання усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, і не були виплачені до дня звільнення, виникає у день звільнення, але реалізації цього права передує обов'язок працівника подати власнику або уповноваженому ним органу усі необхідні документи, які підтверджують наявність підстав для виплати таких сум.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є одним з батьків, що має двох дітей до 15 років, одна з яких є дитиною з інвалідністю та має право на додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки».
Суд на підставі поданих сторонами доказів, правильно встановив, що всупереч вимогам ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, позивач не довів, що подавав відповідачу заяву про надання йому додаткової відпустки та документи, які б підтверджували його право на додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки», зокрема копії свідоцтв про народження дітей, посвідчення про призначення державної соціальної допомоги дитини з інвалідністю. При цьому, відповідач надав витяг з особової справи працівника ОСОБА_1 з якого видно, що записи щодо родинного стану та наявності дружини або дітей відсутні, пункт 10 особової картки «Родинний стан» не заповнений, у розділі V особової картки «Відпустки» інформація про наявність додаткових відпусток також не зазначена. За ініціативою роботодавця така відпустка працівнику не надається. Саме останній має ставити це питання перед роботодавцем та обґрунтовувати його, надавши відповідні документи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд упереджено надав перевагу доказам відповідача є безпідставними, як і доводи про те, що відповідач міг подати матеріали особової справи позивача в зручному для нього вигляді, які є припущеннями.
Колегія суддів погоджується з тим, що виключно показами свідків не може підтверджуватися наявність підстав для нарахування й виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а жодних інших доказів позивач не надав.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у виплаті позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є законною.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Супруна Дмитра Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
В. Ю. Рунов