Справа № 576/1691/25
Провадження № 2/576/545/25
26 листопада 2025 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області
суддяУсенко Л.М.
секретар судового засіданняБірюк О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу№ 576/1691/25
за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ»
до ОСОБА_1
простягнення заборгованості за кредитним договором
учасники справи та представники:не викликались
11.07.2025 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» через свого представника Пархомчука С.В. звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 195376 від 31.05.2021 у розмірі 15 300 грн та понесених судових витрат.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 31.05.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 195376 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Відповідно до умов договору ТОВ «ЗАЙМЕР» надало відповідачу фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, що передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 3 000 грн; дата надання кредиту 31.05.2021; строк кредиту 21 день; валюта UAН; стандартна процентна ставка 2 % в день або 730 % річних.
Факт отримання коштів позичальником підтверджується інформаційною довідкою, відповідно до якої 31.05.2020 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-17/02/202, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі й до відповідача.
Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 15 300 грн, що складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту 3 000 грн та простроченої заборгованості за процентами 12 300 грн, які позивач просить стягнути, та судові витрати.
Ухвалою судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву.
Позивач просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Жодна зі сторін не направила клопотання про розгляд справи з викликом у судове засідання.
05.08.2025 від відповідача надійшов відзив та заява про застосування строку позовної давності. Відповідач зазначає, що з позовом не згоден, кредит у розмірі 3 000 грн отримав, але на строк до 20.06.2021, відповідно нарахування процентів передбачено лише до 20.06.2021; в матеріалах справи відсутня виписка з особового рахунку клієнта, а тому відсутні належні докази, підтверджуючі виконання первісним кредитором умов договору про надання фінансового кредиту щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок відповідача шляхом використання вказаних останнім реквізитів електронного платіжного засобу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Одночасно відповідач стверджує, що про своє порушене право позивач знав починаючи з лютого 2021 і до суду повинен був звернутися в лютому 2022. Тому просить застосувати позовну давність.
Також 18.08.2025 від ОСОБА_1 надійшла письмова заява, у якій він просить відмовити в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи таке заперечення, посилається на те, що прохальна частина позову не містить вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу із зазначенням її розміру. Лише в мотивувальній частині позовної заяви зазначено про те, що орієнтовний розрахунок судових витрат позивача становить 12 922,40 грн, у тому числі 10 500 грн витрат на професійну правову допомогу. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат не є заявою про подання доказів розміру судових витрат після ухвалення рішення суду. При цьому заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат приєднана до матеріалів справи. Тому вважає, що така заява не є заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а тому в її прийнятті слід відмовити.
18.08.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі де він зазначає, що електронний договір, який укладений між позивачем та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа. Вказаний договір та його умови в судовому не оскаржувались, не визнавались недійсними, а тому договір є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Тому доводи відповідача щодо неукладення кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами. Також вказує на те, що перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «Профітгід», яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації, що підтверджується листом ТОВ «Профітгід», з якого вбачається, о 31.05.2021 о 14:56:07 було проведено транзакцію на суму 3000 грн, маска картки НОМЕР_1 . Таким чином первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання відповідно до умов договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку, реквізити якої були надані самим позичальником. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти може, та такий, що має повний доступ своїх банківських даних та операцій, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів, однак ним не надано суду доказів того, що відповідні кошти не булизараховані на його картковий рахунок або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Крім того, твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необгрунтованим, адже він погодився на умови визначені договором щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем надані заперечення на додаткові пояснення представника позивача по справі, де останній зазначає, що саме виписка з особового рахунку клієнта банку є документом, який може засвідчити надходження грошових коштів на відповідний банківський рахунок відкритий споживачу, а тому матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок відповідача шляхом використання вказаних ним реквізитів електронного платіжного засобу. Просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Безпосередньо дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
31.05.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 195376, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора AV8200 (а.с. 14-16).
За довідкою ТОВ «ЗАЙМЕР» про ідентифікацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНОКПП НОМЕР_2 , з яким укладено договір № 195376 від 31.05.2021, ідентифікований товариством. Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua/. Одноразовий ідентифікатор AV8200, дата відправки ідентифікатора позичальнику - 31.05.2021, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - 380661420739 (а.с. 10).
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 договору ТОВ «ЗАЙМЕР» надає відповідачу фінансовий кредит у розмірі 3 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.
Згідно з підпунктом 1.2. пункту 1 договору кредит надається строком на 21 день, тобто до 20.06.2021. Строк дії договору 21 день.
Підпунктом 1.3. пункту 1 договору передбачено, що за користування кредитом ОСОБА_1 сплачує ТОВ «ЗАЙМЕР» 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до підпункту 1.4. пункту 1 договору кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Підпунктом 2.1. пункту 2 договору, передбачено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту за договором про надання фінансового кредиту № 195376 від 31.05.2021 визначені в додатку № 1 до договору (а.с. 16).
Факт отримання коштів відповідачем підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПрофітГід», із якої вбачається, що 31.05.2021 о 14:56:07, номер платіжної інструкції A415645B207430CLY195376T1338486, на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 24), яка також зазначена в розділі 7 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» як картка відповідача, призначення платежу - видача кредиту 195376.
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-17/02/2022 (а.с. 17-20), за умовами якого предметом даного договору є право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право вимоги за договором № 195376 від 31.05.2021 до ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості 15 300 (а.с. 9).
Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 195376 заборгованість відповідача перед ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» станом на 16.04.2025 складає 15 300 грн, яка складається з простроченої заборгованості за тілом в сумі 3 000 грн та простроченими процентами в сумі 12 300 грн (а.с. 8).
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором кредиту, тому позивач звернувся до суду з цим и позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК - України) та Закону України «Про споживче кредитування». При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом встановлено, що між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 31.05.2021 було отримано кредитні кошти в сумі 3 000 грн, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 20.06.2021, але в порушення умов договору не зробив цього.
Сторони не заперечують факт укладання Договору та його умови. В той же час відповідач стверджує, що позивач не довів факт видачі йому кредитних коштів.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
31.05.2021 о 14-56 год через ТОВ «ПрофітГід» на банківську картку з реквізитами НОМЕР_3 , що була зазначена відповідачем у п. 7 кредитного договору були направлені кошти в сумі 3 000 грн з призначенням платежу - видача кредиту 195376. Зазначене в повній мірі узгоджується із кредитним договором, а саме: дата вчинення, номер кредитного договору, сума переказу, реквізити картки отримувача. Тому суд приходить до висновку, що такий переказ був вчинений саме на виконання обов'язку кредитора з видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору.
З огляду на вказане слід звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові від 30.05.2024 у справі № 229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві заперечував факт отримання кредитних коштів. Натомість системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов'язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов'язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію.
В той же час всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не спростовано факт надходження відповідних коштів на банківську картку відповідача, а також не надано доказів про існування обставин, які б свідчили що відповідні кошти надійшли не на підставі Договору, а відтак доводи відповідача про невиконання позивачем обов'язку з видачі кредитних коштів відповідачу є необґрунтованими. Більше того, у відзиві відповідач вказує, що кредит у розмірі 3 000 грн було йому надано на строк до 20.06.2021.
Таким чином, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що матеріалами справи підтверджується факт видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору в сумі 3 000 грн, що мало місце 31.05.2021.
Відповідач не здійснював погашення кредиту своєчасно та в повному обсязі, а тому цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором обумовлено дійсністю договору факторингу № 01-17/02/2022 від 17.02.2022 та додаткової угоди до нього.
Щодо розміру заборгованості.
Позивач просить стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 3 000 грн та проценти за користування кредитними коштами в розмірі 12 300 грн.
Відповідач заперечує обґрунтованість таких нарахувань.
Укладаючи кредитний договір, сторони погодили зміст наступних понять: «строк кредитування» строк дії договору, який складає 20 днів (п. 2.2); строк повернення кредиту - останній день дії договору 20.06.2021.
Відповідно до п. 2.3 Договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
За змістом умов Договору сторони договору визначили, що поняття «строк кредиту» та «строк дії договору» фактично є тотожними і передбачають строк користування кредитом, в межах якого позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за визначеною відсотковою ставкою, як плату за користування чужими коштами. При цьому, в умовах Договору кредиту сторони передбачили наслідки порушення позичальником таких строків та зміст його відповідальності за прострочення виконання зобов'язань по договору (право позикодавця вимагати сплати пені), а також визначили можливість і порядок продовження відповідного строку. Будь-яких застережень щодо застосування процентної ставки, передбаченої п. 1.3 Договору поза межами строку його дії (строку позики) у такому договорі немає. Отже посилання позивача на наявність в нього права нараховувати відповідні проценти в межах строку фактичного користування позикою, а не в межах строку, який передбачений умовами договору (п. 1.2), є необґрунтованими.
Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно), де зазначила: «Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів вчинення відповідачем дій з метою пролонгації строку дії кредитного договору.
В той же час, тлумачення умов Договору з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором процентна ставка за понадстрокове користування позикою за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування кредитом», передбаченим договором.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Арифметичний аналіз наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості відповідача по Договору свідчить, що розмір заборгованості по процентам обчислений за період користування кредитом тривалістю 184 дні та нарахований за денною ставкою 2% в загальному розмірі 11 040 грн. В той же час в межах строку дії Договору, який складає 21 день, розмір процентів за користування кредитом складає 1 260 грн, що визначено у додатку № 1 до Договору кредиту. Таким чином, позовна вимога про стягнення процентів, що обчислені понад строк дії кредитного договору, є процентами, що нараховані у зв'язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов'язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов'язань, що нарахована за період прострочення з 21.06.2021 по 27.12.2022.
Разом з тим, загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. № 2102-IX.
Законом України від 15.03.2022р. № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було доповнено розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України пунктом 18 наступного змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Прийняття такої законодавчої зміни обумовлено складністю фінансово-економічної ситуації в Україні, що зумовлена військовою агресією. Відповідне регулювання цивільних правовідносин має тимчасовий характер і узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже введене законодавче обмеження прав кредитора на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання боржника під час дії режиму воєнного стану направлене на забезпечення реалізації засад справедливості, добросовісності і розумності у цивільних правовідносинах.
Судом встановлено, що сума кредиту разом з відсотками мали бути повернуті до 20.06.2021, а відтак порушення відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем почалося з 21.06.2021, тобто після введення режиму воєнного стану на території України. За таких обставин покладання на відповідача обов'язку зі сплати позивачу компенсаційних нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суперечить діючому тимчасовому правовому регулюванню цивільних правовідносин та засадам справедливості і розумності, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача таких компенсаційних санкцій (проценти за понадстрокове користування позикою) не підлягають задоволенню.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 1 260 грн заборгованості за відсотками, які відображено лише в розрахунку заборгованості первинного кредитора, але не обґрунтовано жодним математичним розрахунком. Тому ця частина позову задоволенню також не підлягає.
Таким чином за період строку дії кредитного договору обґрунтованими є нарахування процентів на загальну суму 1 260 грн.
Щодо доводу відповідача про сплив строків позовної давності суд дійшов такого висновку.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
У зв'язку з цим початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24.00 год 30.06.2023 відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025.
З огляду на це, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 до 04.09.2025 перебіг строку звернення до суду зупинявся.
Зазначені висновки відповідають тим, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 195376 від 31.05.2021 настав не пізніше 21.06.2021. Отже, з 21.06.2021 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання, а перебіг загальної позовної давності розпочався саме з цієї дати.
При цьому, з 02.04.2020 діяв механізм продовження позовної давності на строк дії карантину (п. 12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX), який тривав до 30.06.2023, а з 17.03.2022 - також продовження на строк дії воєнного стану (п.19 у редакції Закону № 2120-ІХ) до 29.01.2024. Надалі з 30.01.2024 до 04.09.2025 перебіг позовної давності був зупинений (нова редакція п. 19, Закон № 3450-ІХ), а з 04.09.2025 зазначений пункт виключено (Закон № 4434-ІХ), що поновило перебіг строків.
Позов подано 11.07.2025, тобто під час зупинення перебігу позовної давності. За таких обставин загальний трирічний строк звернення до суду не сплинув, а доводи відповідача про його пропуск є необґрунтованими та відхиляються судом.
Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати в сумі 2 422,40 грн (а.с. 30).
У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково (4260х100:15300 =27,84), то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 674,39 грн судових витрат по оплаті судового збору (2422,40 х 27,84 : 100 = 674,39).
Крім того, від представника позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн, стосовно якої суд зазначає таке.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
В якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правничої допомоги від 29.12.2025,додоаткова угода до договору, акт про отримання правової допомоги від 04.08.2025 на загальну суму послуг 10 500 грн та платіжна інструкція (а.с. 11-13,50,51).
Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 10 500 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
В даному випадку позивач користувався правничою допомогою адвоката, з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності. При цьому, правнича допомога полягає у складанні процесуальних документів і не була пов'язана із здійсненням представництва інтересів позивача в судовому провадженні.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 500 грн є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями, складанням процесуальних документів).
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 3 500 грн, оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.
За таких обставин, зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково на 27,81%, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 973,35 грн судових витрат понесених під час розгляду справи (3500 х 27,81 : 100 = 973,35), тобто пропорційно до розміру задоволених вимог.
На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПО НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, м. Київ, 04080), заборгованість за кредитним договором № 195376 від 31.05.2021 року у розмірі 4 260 грн, з яких 3 000 грн - заборгованість за сумою кредиту, 1 260 грн - заборгованість за відсотками.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 674,39 гривень та 973,35 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 26 листопада 2025 року
.
Суддя Л.М Усенко