Справа № 202/12717/23
Провадження № 2/202/82/2025
13 листопада 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Бєсєди Г.В.
за участю секретаря - Голєва А.А.
представника Дніпровської
міської ради - Скосарева І.Д.
представника відповідача ОСОБА_1 - Машониної А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справа за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Колос 9", треті особи, які не заявлять самостійні вимоги щодо предмету спору,- приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рябих Вероніка Михайлівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном та скасування державної реєстрації, -
До Індустріального районного суду м. Дніпра звернувся представник Дніпровської міської ради з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Колос 9", треті особи, які не заявляють самсотійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рябих Вероніка Михайлівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном та скасування державної реєстрації.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення суду від 03.03.2026, приватним нотаріусом ДРНО Руденко В.А. 29.06.2016 зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за приватним підприємством «Колос 9» на вказане нерухоме майно, номер запису про право власності - 15160788.
05.07.2016 року на підставі договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 05.07. 2016, що був укладений між ПП «Колос 9» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рябіх В. М. та зареєстровано в реєстрі за N? 2495 , власником частки вказаного вище об'єкту нерухомого майна став - ОСОБА_1 .
05.07.2016 року на підставі договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 05.07.2016, що був укладений між ПП «Колос 9» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНЗ Рябіх В. М. та зареєстровано в реєстрі за N? 2498 , власником частини зазначеного вище об'єкту нерухомого майна стала ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 у справі N? 202/3520 /16-ц ??рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного підприємства «Колос 9» до ОСОБА_3 про визнання права власності скасовано та у задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «Колос 9» відмовлено.
Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Колос 9» набуло право власності - скасовано.
Також зазначеним рішенням встановлено, що земельна ділянка, на якій розташоване вказане самочинно збудоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закон України «Про місцеве самоуправління в Україні». Зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавалась.
Зазначають, що визнання судовим рішенням права власності на об'єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власносіт без згоди власника - Дніпровської міської ради, порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою.
Звертаються до суду з позовними вимогами про усунення Дніпровській міській раді перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знести самочинно побудовану будівлю, загальною площею 41 кв.м., що складається з 1-1 торговельної зали площею 36,0 кв.м. та підсобного приміщення 1-2 площею 5,0 кв.м.; скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на об'єкт нерухомого майна а саме: будівлю, загальною площею 41 кв.м., що складається з 1-1 торговельної зали площею 36,0 кв.м. та підсобного приміщення 1-2 площею 5,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник ОСОБА_1 - адвокат Машонина Альона Олегівна просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на позов зазначала, що позивач не є належним позивачем у справі, оскільки не є та ніколи не був власником нерухомості, придбаної відповідачами за договорами купівлі-продажу. Вважають, що єдиним ефективним способом захисту порушених прав є пред'явлення власником майна позовної вимоги про витребування таким власником майна з чужого незаконного володіння. Однак, таких вимог позивач не заявив і заявити не міг, оскільки не є та ніколи не був власником спірного нерухомого майна.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, оскільки придбали майно, право власності на яке на момент продажу було зареєстровано на підставі рішення суду, і таке рішення суду не було скасовано на момент такого продажу. У свою чергу, рішення суду, яке було правовстановлюючим документом для ПП «Колос» на момент продажу спірного нерухомого майна, було скасовано Апеляційним судом Дніпропетровської області лише 19.04.2017 року, в той час як спірні договори було укладено значно раніше, а саме 05.07.2016 року.
ПП «Колос 9» 05.07.2016 року здійснив відчуження спірних об'єктів нерухомого майна на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому на момент розгляду цієї справи в суді жодного відношення до спірних об'єктів нерухомого майна не має, не є і користувачем зазначеної земельної ділянки (ні фактичним, ні відповідно до договору оренди) та не має до неї доступу і права на доступ, тому він не може бути належним відповідачем у справі та взагалі не може бути учасником справи.
Доказів вичерпання Дніпровською міською радою передбачених чинним законодавством можливостей для усунення порушень закону за таким самочинним будівництвом, суду надано не було.
Наголошували, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, при цьому, за змістом ст.177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.
Відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.
Позивач позовних вимог про перебудову не заявляв, а також не надав жодних доказів, що проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення.
Позивачем повністю ігнорується той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна, оскільки на момент його придбання правовстановлюючий документ - рішення суду, на підставі якого було зареєстровано право власності за ПП «Колос 9» - було чинним і не було скасовано, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знали і не могли знати, що в подальшому, вже після переходу до них права власності на спірне нерухоме майно, таке рішення суду буде скасовано.
Позов у справі не є негаторним, і, відповідно до ч.1 ст. 257 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у 3 роки. Однак, позовну заяву в цій справі подано лише 26.06.2023 року, тобто, з пропуском строку позовної давності, тому вважають, що строк сплив та звертаються до суду із відповідною заявою про застосування позовної давності.
ОСОБА_2 надала також відзив на позов, в якому просила залишити позов Дніпровської міської ради без задоволення. Надала аналогічні заперечення, що й представник ОСОБА_1 щодо позовних вимог. Наголошувала, що вона є добросовісним набувачем частини спірної будівлі, оскільки не знала та не могла знати, що через рік після укладання ними з ПП «Колос 9» договорів купівлі-продажу спірної будівлі, правовстановлюючий документ, який був підставою для купівлі-продажу, буде скасовано.
У судове засідання з'являвся представник Дніпровської міської ради, підтримав обставини, викладені у позові та просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Машонина А.О. просила відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'являлась, про час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином.
Представник ПП «Колос 9» в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М. просив здійснювати розгляд справи у його відсутність.
Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В. просила також здійснювати розгляд справи без її участі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Машошиної Альони Олегівни про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Машониної А.О. про зупинення провадження у справі - відмовлено.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 03 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 25 вересня 2025 року поновлено судовий розгляд у цивільній справі на підставі ч. 2 ст. 244 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, доходить таких висновків.
Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року у справі № 202/3520/16-ц у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Колос 9» про стягнення коштів - відмовлено в повному обсязі. Зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Колос 9» до ОСОБА_3 про визнання права власності - задоволено. Визнано за Приватним підприємством «Колос 9» без додаткового введення в експлуатацію право власності на будівлю АДРЕСА_1 , площею 41,00 (сорок один) квадратних метрів, що складається з приміщень: 1-1 торгівельна зала площею 36,00 (тридцять шість) квадратних метрів та приміщення 1-2 підсобне приміщення площею 5,00 (п'ять) квадратних метрів.
29.06.2016 за вказаним вище рішенням суду право власності на нерухоме майно було зареєстровано приватним нотаріусом ДРНО Руденко В.А. за ПП «Колос 9», номер запису про право власності 15160788 від 29.06.2016.
05.07.2016 між ОСОБА_1 та ПП «Колос 9» укладено договір купівлі-продажу на 1/2 частки нерухомого майна, та зареєстровано приватним нотаріусом ДМНО Рябих В.М., номер запису про право власності 15317813 від 05.07.2016.
Того ж дня, 05.07.2016 між ОСОБА_2 та ПП «Колос 9», також, укладено договір купівлі-продажу на 1/2 частки нерухомого майна, та зареєстровано приватним нотаріусом ДМНО Рябих В.М., номер запису про право власності 15317909 від 05.07.2016.
Вказані вище обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка № 329827933 від 21.04.2023.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року у справі № 202/3520/16-ц апеляційну скаргу комунального підприємства «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради задоволено. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного підприємства «Колос 9» до ОСОБА_3 про визнання права власності скасовано та в задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «Колос 9» відмовлено. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПП «Колос 9» не надало суду доказів на підставі статті 376 ЦК України для визнання за ним права власності на будівлю АДРЕСА_1 . Наявність технічної документації та посилання ПП «Колос 9» на те, що спірне приміщення побудоване з дотриманням будівельних норм, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки акт введення в експлуатацію у матеріалах справи відсутній.
Постановою Верховного суду від 19 березня 2019 року у справі 202/3520/16-ц Касаційну скаргу Приватного підприємства «Колос 9» залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року залишено без змін.
Також під час розгляду справи встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/6253/25 від 17 червня 2025 року визнано протиправним і скасовано рішення Дніпровської міської ради (26510514) №162/62 від 29.01.2025 року «Про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі». Зобов'язано Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У зазначеному рішенні суд вказав, що відповідач в оскаржуваному рішенні від 29.01.2025 року №162/62 не визначив, у чому саме полягає невідповідність розміщення земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним нормам, державним стандартам та правилам.
Рішенням Дніпровської міської ради № 166/68 від 23.07.2025 (надалі- рішення) відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв'язку з невідповідністю розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативних актів та чинної містобудівної документації.
За матеріалами плану зонування території міста зазначена ділянка розташована в зоні існуючої змішаної багатоквартирної житлової забудови. Відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д=100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї (п. 1.1. рішення).
Згідно з підпунктом 1.12. розділу ІV Правил безпеки та вугільної промисловості України від 15.05.2021 № 285, в межах охоронних зон газорозподільних систем не допускається улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд.
Згідно з листом ПАТ «Дніпрогаз» від 13.03.2017 № Оу02.1-ЛВ-1754-0317 будівля розміщена з порушеннями нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д=325 мм, газопроводу середнього тиску Д=600 мм та визначено необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані (п.п. 1.2 рішення).
Відсутні відомості щодо приведення розміщення об'єкта у відповідності до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил (п. 1.4 рішення).
Право власності на будівлю було визнано за попереднім власником на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2016 у справі № 202/3520/16-ц без додаткового прийняття в експлуатацію. Згідно з частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється (п. 1.5 рішення).
Земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно знаходиться поряд з багатоквартирними житловими будинками з прибудинковими територіями, право землекористування щодо яких на цей час не оформлено (п. 1.6 рішення).
Розміщення об'єкту не відповідає вимогам містобудівної документації (п. 1.9 рішення).
Відповідно до листа начальника відділу забудови Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/16-540 від 08.07.2025 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі повідомлено, що розміщення об'єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельним нормам, державним стандартам та правилам.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, але не виключно розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень міської ради.
Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.
Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Дніпра. Таким чином саме територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради є власником земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомого майна.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина друга статті 116 ЗК України).
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Відповідно до положень статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
За змістом частини третьої цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майно суд може визнати право власності насамочинно збудоване нерухоме майно. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.
Судом встановлено, що після ухвалення рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року у цивільній справі № 202/3520/16-ц, яким було визнано право власності без введення в експлуатацію за приватним підприємством «Колос 9» на будівлю 75 Б по вул. Янтарній, в місті Дніпропетровську, а саме 05.07.2016 між ОСОБА_1 та ПП «Колос 9» укладено договір купівлі-продажу на 1/2 частки нерухомого майна, та зареєстровано приватним нотаріусом ДМНО Рябих В.М., номер запису про право власності 15317813 від 05.07.2016, а також 05.07.2016 між ОСОБА_2 та ПП «Колос 9» укладено договір купівлі-продажу на 1/2 частки нерухомого майна, та зареєстровано приватним нотаріусом ДМНО Рябих В.М., номер запису про право власності 15317909 від 05.07.2016.
Оскільки рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2016 року, яким було визнано право власності без введення в експлуатацію за приватним підприємством «Колос 9» на будівлю АДРЕСА_1 , було скасовано, тобто ПП «Колос 9» не є власником зазначеної нерухомості, отже договори купівлі-продажу зазначеної нерухомості, укладені в подальшому, в силу закону є нікчемними.
Відповідно до статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.
Судом встановлено, що рішення про виділ земельної ділянки під будівництво приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . не приймалося
Зазначені обставини відповідачами не спростовані. Доказів того, що під будівництво магазину виділялася міською радою земельна ділянка, їй присвоєно кадастровий номер та відповідну адресу, відповідачем не надано.
За встановлених обставин будівля, площею 41 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, так як приміщення збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
Ані ПП «Колос 9», ані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які зареєстрували за собою право власності на об'єкт нерухомості, жодного речового права на спірну земельну ділянку не мали.
Отже, за таких обставин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть вважатись добросовісними набувачами.
З урахуванням встановлених обставин та вимог діючого законодавства, яке регулює виниклі правовідносини, суд вважає, що споруджений на спірній земельній ділянці об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва не була відведена для цієї мети. Відповідачі зареєстрували за собою право власності на об'єкт нерухомості, теж не маючи законних підстав для користування земельною ділянкою.
Про вказане відповідачам мало бути відомо на момент укладення договору купівлі-продажу.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17.
За таких обставин, враховуючи, що об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, є об'єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Таким чином позовні вимоги про знесення самочинного об'єкту нерухомості підлягають задоволенню.
При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як власники будівлі, площею 41 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є належними відповідачами та вирішення заявлених вимог впливатиме на його зареєстроване право власності.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник, набуває усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень(які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Зазначена правова позиція викладена в постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада2023 року у справі № 916/1174/22 та постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 569/17365/21.
Отже, здійснення самочинного будівництва спірного об'єкта нерухомості, право власності на яке згодом зареєстровано за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушує права Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій побудований спірний об'єкт нерухомості.
Оскільки не зважаючи на те, кому належить право власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці, не відведеній для цих цілей, зобов'язаний усунути перешкоди у користуванні власником цієї земельної ділянки шляхом знесення відповідних будівель.
У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року в справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У зв'язку із чим позов Дніпровської міської ради в частині припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на об'єкт нерухомого майна, самочинно побудованого нерухомого майна - будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 958654212101 підлягає задоволенню.
Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Машониної А.О. про застосування строку позовної давності.
Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 265 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до ч. 2, 3 статті 264 ЦПК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач . Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як зазначалось вище та встановлено судом право власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 15.07.2017.
Дніпровська міська рада звернулась до суду із цим позовом 30.10.2023 року.
Однак, Дніпровська міська рада вже зверталась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 31.05.2018 року з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ПП «Колос», треті особи приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А., приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Рябих В.М. про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування записів про реєстрацію права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.02.2023 було відмовлено в задоволенні вимог Дніпровської міської ради у зв'язку з обранням неналежним способом захисту своїх прав.
Звернення до суду 31.05.2018 Дніпровської міською радою свідчить про переривання строку позовної давності.
Окрім цього, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Також згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України продовжує діяти воєнний стан у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції, чинній на дату подання позову) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, відсутні підстави вважати, що позивачем був пропущений строк для звернення із позовними вимогами до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -
Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного підприємства "Колос 9", треті особи, які не заявлять самостійні вимоги щодо предмету спору,- приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рябих Вероніка Михайлівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном та скасування державної реєстрації - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41 кв.м., що складається з 1-1 торговельної зали площею 36,0 кв.м. та підсобного приміщення 1-2 площею 5,0 кв.м. (РНОНM 958654212101).
Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41 кв.м., що складається з 1-1 торговельної зали площею 36,0 кв.м. та підсобного приміщення 1-2 площею 5,0 кв.м., скасувавши державну реєстрацію права власності на нього, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 958654212101.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Г.В. Бєсєда