Справа № 442/1528/25 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.
Провадження № 22-ц/811/2083/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
26 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Підлужного В.І.,
за участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Яценко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яценко Олени Сергіївни на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу -
В лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 , укладений 21.11.2018 року та зареєстрований у Дрогобицькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №84.
Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
Вказувала на те, що в останні роки між ними погіршилися відносини. Стосунки між ними розладилися, зникло взаєморозуміння і повага, фактично сім'я припинила своє існування. З березня 2024 року не проживають разом. В зв'язку з цим вона дійшла до висновку, що збереження їхньої сім'ї є безперспективним, так суперечить її інтересам.
Просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; залишити після розірвання шлюбу неповнолітню доньку ОСОБА_4 проживати з матір'ю; залишити після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_5 .
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18 березня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 та розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , укладений 21.11.2018 року в Дрогобицькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №84. Вирішено питання судових витрат.
Після ухвалення згаданого рішення, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, а саме щодо заявленої вимоги про залишення місця проживання дитини, ОСОБА_4 , разом з нею, як матір'ю.
Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Додаткове рішення оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Яценко Олена Сергіївна, подавши апеляційну скаргу.
З додатковим рішенням не погоджується, оскільки вважає що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила суд залишити після розірвання шлюбу неповнолітню доньку ОСОБА_4 проживати з матір'ю.
Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для не визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька або за конкретною адресою.
Просить скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким залишити після розірвання шлюбу неповнолітню доньку ОСОБА_4 проживати з матір'ю.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Яценко О.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано доказів щодо заявленої вимоги.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що між сторонами 21.11.2018 року був зареєстрований шлюб у Дрогобицькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №84, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 21.11.2018.
З оглянутої копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16.01.2020 року вбачається, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що між сторонами на момент розгляду справи був відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини.
Позовної вимоги про визначення місця проживання дитини позивачем не було заявлено.
Суд першої інстанції помилково ототожнив вимогу позивачки зазначити в резолютивній частині рішення про залишення неповнолітньої доньки проживати з матір'ю із позовною вимогою про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Зокрема зазначення у резолютивній частині рішення про залишення дитини проживати з одним з батьків є лише констатацією, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 339/143/20, провадження № 61-6809св21.
Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідач не подавав до суду першої інстанції заперечень проти залишення дитини проживати разом з матір'ю, разом з тим в заяві від 12.03.2025 року зазначив, що підтримує позовні вимоги повністю (а. с. 13).
Враховуючи, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, дитина до розірвання шлюбу проживала разом з матір'ю, за відсутності спору щодо того з ким із батьків буде проживати неповнолітня дитина, суд безпідставно відмовив у зазначенні в резолютивній частині рішення про залишення дитини проживати з матір'ю.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким залишити неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати з матір'ю.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яценко Олени Сергіївни - задовольнити.
Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 квітня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Залишити неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати з матір'ю.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.