Справа № 461/9580/25
Провадження № 1-кс/461/7205/25
26.11.2025 слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у якій просить скаргу задовольнити та зобов'язати відповідальних осіб Львівської обласної прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення за його заявою від 22.11.2025.
В обґрунтування скарги ОСОБА_4 вказує, що 22.11.2025 він звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Відповідальними службовими особами Львівської обласної прокуратури вимоги ст. 214 КПК України виконано не було та відомостей за наведеною заявою до Єдиного реєстру досудового розслідування не внесено.
На момент подачі скарги, в порушення вимог ст. 214 КПК України, відомості за вказаною заявою про вчинення кримінального правопорушення не внесені до ЄРДР, заявника не повідомлено про початок досудового розслідування, витяг з ЄРДР не надано.
Таким чином, за твердженням ОСОБА_3 , станом на день звернення з даною скаргою до слідчого судді заява про вчинення кримінального правопорушення належним чином не розглянута. Відтак, посилаючись на положення чинного законодавства, скаржник вважає, що має місце безпідставне невнесення відомостей до ЄРДР.
Скаржник про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, згідно скарги просить провести розгляд без його участі.
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні скарги. Зокрема, прокурор Львівської обласної прокуратури просить врахувати, що оскільки заява стосується ймовірного вчинення неправомірних дій представником правоохоронного органу, 25.11.2025 заяву про вчинення злочину скеровано до ТУ ДБР, розташованого у місті Львові для розгляду та інформування автора про його результати.
Враховуючи наведене, просить відмовити в задоволенні скарги.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 2,3 ст. 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого, дізнавача чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду скарги або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, внаслідок неявки скаржника, який клопоче про слухання справи за його відсутності, не встановлено.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши доводи прокурора, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
В ході розгляду скарги встановлено наступне.
22.11.2025 ОСОБА_3 звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Наведена заява стосувалась злочину вчиненого представником правоохоронного органу під час проведення досудового розслідування.
Оскільки заява стосується ймовірного вчинення неправомірних дій представником правоохоронного органу, 25.11.2025 заяву про вчинення злочину скеровано до ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, для розгляду та інформування автора про його результати. Вказане засвідчується наданими в судовому засіданні копіями супровідних документів.
Наведене свідчить про те, що відповідна заява була розглянута уповноваженими особами прокуратури та скерована за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.
Отже, зазначена вище заява про кримінальне правопорушення фактично розглянута уповноваженими особами Львівської обласної прокуратури і за результатами її розгляду скерована за належністю до відповідного органу досудового розслідування для розгляду та прийняття рішення.
В ході розгляду справи даних про те, що у ОСОБА_3 станом на час розгляду скарги наявні відомості щодо внесення даних за його заявою Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові не встановлено.
Досліджуючи питання внесення органом досудового розслідування відомостей до ЄРДР, враховую наступне.
Згідно п. 18 ч. 1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 6 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Аналіз наведених положень вказує на те, що слідчий суддя повинен діяти виключно в межах своєї компетенції та повноважень і керуватися при цьому загальними засадами кримінального провадження. При цьому поняття кримінального провадження охоплює собою увесь спектр дій пов'язаних із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, зокрема процесуальних дій пов'язаних із внесенням відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як наведено вище, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Водночас, положення чинного процесуального законодавства не зобов'язують слідчого суддю з власної ініціативи витребувати в ході розгляду скарги в порядку ст. 303 КПК України ту чи іншу інформацію у її володільця (у даному випадку підрозділу ДБР).
Витребування з власної ініціативи наведеної інформації в органу досудового розслідування, який до того ж не є учасником провадження, може створити у сторін процесу думку або враження про упередженість слідчого судді. Також, очевидним є те, що незалежно від змісту отриманої інформації така може бути сприйнята сторонами провадження як свідоме збирання слідчим суддею доказів на користь обґрунтування позиції того чи іншого учасника процесу.
Оцінюючи саму скаргу та долучені до неї матеріали, враховую наступне.
За нормами пункту 1 частини першої статті 303 КПК, заявник має право оскаржити бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
У межах цієї процедури слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий, дізнавач або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року (справа №818/1526/18, провадження № 11-1263апп18).
Скаржник вважає, що відповідні представники прокуратури не виконали покладених на них ст.214 КПК України обов'язків та не вчинили дій визначених наведеними положеннями.
Згідно ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР, серед іншого, вносяться відомості про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається обов'язок уповноважених осіб здійснити фіксацію наданих заявником відомостей про кримінальне правопорушення. Водночас, передбачена чинним КПК процедура внесення відомостей не свідчить про те, що взагалі відсутні будь-які критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР. Ця процедура передбачає, що для перевірки відповідних підстав не потрібно проводити детальну та ретельну оцінку викладених у заяві відомостей, а фактично необхідно лише перевірити зміст самої заяви на предмет наявності у ній належних даних для внесення відомостей до ЄРДР.
Завданням судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на цій стадії є перевірка зазначених скаржником обставин, що, на його думку, вказують на бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, та за наявності відповідних підстав - відновлення порушених прав.
Відповідно до п.20-4 Перехідних положень КПК України, після початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур покладення повноважень на прокурорів цих органів прокуратури у кримінальних провадженнях здійснюється з дотриманням вимог законодавства та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктом 22 Перехідних положень КПК України рекомендовано Генеральній прокуратурі України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу:
1) створити Єдиний реєстр досудових розслідувань, розробити та затвердити за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, положення про порядок його ведення;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.214 КПК України та п.п.4 п. 1 частини 2 (Порядок внесення відомостей до Реєстру) Розділу І Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора 30.06.2020 № 298 (далі- Положення), до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Згідно пункту 2 частини 1 (Порядок внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру) Розділу ІІ Положення, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Зазначені положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення.
Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 вересня 2021 року (справа № 556/450/18 провадження № 51-4229км20) зазначено наступне:
«За змістом ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом із цим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР».
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16.05.2019 (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав наступне: «Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».
Отже, наведені вище доводи вказують на те, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення для того, щоб технічно внести дані відомості до відповідних розділів реєстру. Це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Підставами вважати, що у заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність його ознак. Такими даними є фактичне зазначення відомостей, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Отже, закон фактично передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення у ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.
У свою чергу, норми чинного кримінального процесуального законодавства встановлюють обов'язок здійснити фіксування наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, достатніх для реалізації завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, а не будь-якої інформації, направленої особою як заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та з'ясовуючи чи наділена уповноважена особа обов'язком вчинити певну процесуальну дію - внести відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення, повинен надати оцінку не лише доводам скарги на бездіяльність, а ще й доводам щодо змісту заяви (повідомлення) про вчинені кримінальні правопорушення.
За переконанням слідчого судді, заявник у кримінальному провадженні не зобов'язаний наводити у заяві про вчинення кримінального правопорушення дані із застосуванням юридичної термінології, посиланням на норми процесуального та матеріального закону або детальним описом події кримінального правопорушення тощо. Натомість така заява повинна містити мінімальні дані необхідні для її належної реєстрації у ЄРДР, про що зазначено вище. У свою чергу, той факт, що суб'єктивне сприйняття та оцінка змісту заяви скаржником, який вважає її належною підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, не співпадає з позицією компетентного органу уповноваженого на внесення таких даних до реєстру, не може сам по собі слугувати законною підставою для внесення даних до ЄРДР.
Водночас, процесуальний закон визначає і покладає на компетентних осіб (слідчий, дізнавач, прокурор) обов'язок перевірити таку заяву на предмет наявності у ній відомостей достатніх для її реєстрації у ЄРДР та, у разі наявності таких, невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слід відзначити, що фактично відповідні службові особи Львівської обласної прокуратури не позбавили заявника права на належний розгляд його заяви, а скерували її до органу досудового розслідування - компетентного підрозділу ДБР, який наділений відповідними повноваженнями щодо внесення даних до ЄРДР.
В цьому контексті слід відзначити, що законодавець наділяє ОСОБА_3 правом оскаржити відповідні дії територіального підрозділу ДБР, у разі непогодження з такими.
Разом з тим, наведені вище встановлені в ході розгляду справи факти свідчать про те, що обставини розгляду заяви про вчинення кримінального правопорушення вказують на те, що дії уповноваженого представника прокуратури щодо скерування наведеної вище заяви про вчинення кримінального правопорушення компетентній особі не свідчать про вчинення свідомих дій щодо не реєстрації заяви у ЄРДР. Більше того, фактично наведені вище обставини вказують на те, що така заява розглянута і скерована для розгляду та перевірки до органу досудового розслідування наділеного повноваженнями її реєстрації у ЄРДР. При цьому заявник наділений можливістю оскаржити дії компетентного органу, зокрема щодо невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, у разі непогодження з такими.
Отже, виходячи з наведеного, приходжу до висновку про те, що у даному випадку не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо протиправної бездіяльності службових осіб прокуратури.
Водночас, слід відзначити наступне.
Зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Як наведено вище, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Отже, виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 02 березня 2020 року у справі №263/19/20 (провадження №51-420впс20).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Так, у згаданому висновку суду касаційної інстанції зазначено, що зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Однак, ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Таким чином, скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Отже, з наведеного вбачається, що визначальним критерієм підсудності скарг в порядку ст. 303 КПК України, є саме орган досудового розслідування (його місце знаходження).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом (Частина 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові зареєстровано за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса 6, та знаходиться у Личаківському районі м. Львова, тобто поза межами територіальної юрисдикції слідчого судді Галицького районного суду м. Львова.
Таким чином, слідчий суддя не оцінює дії відповідних службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, оскільки це виходить за межі його компетенції.
Згідно ч. 1,2 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Виходячи з наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку про відсутність належних законних підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст. 303, 304,306,307 КПК України,
У задоволенні скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_5