25 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 629/271/25
провадження № 51- 4463 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від
27 березня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирався.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня фактичного затримання ОСОБА_4 .
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 березня 2025 року змінено, на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку на 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
В решті вирок залишено без змін.
За вироком суду 12 вересня 2024 року, близько 23 год 10 хв., на літньому майданчику кафе «Зеленський» за адресою: Харківська область,
м. Лозова, вул. В. Сосюри, між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_4 наніс потерпілому тілесні ушкодження, після чого останній пішов із зазначеного місця. Після чого ОСОБА_4 , реалізуючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливого мотиву, в умовах воєнного стану, на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Лозова, м-н. 2, неподалік буд. 7 наздогнав ОСОБА_6 та поваливши його на землю, завдав три удари кулаком в область лівого плеча потерпілого, чим спричинив фізичний біль останньому. Подолавши волю ОСОБА_6 до супротиву, шляхом застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я особи, ОСОБА_4 з його барсетки
відкрито викрав мобільний телефон ZTE Blade A73 4/128GB Green вартістю
3653, 33 грн та навушники Pixus Storm Silver-Black вартістю 445 грн, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на загальну суму 4 098, 33 грн.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування вказує, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не навів в ухвалі переконливих підстав для застосування ст. 75 КК України. Стверджує, що звільняючи ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням апеляційний суд взяв до уваги ті самі обставини, які місцевим судом враховані, при призначенні йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, що, на його переконання, перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Перевіривши касаційну скаргу та долучену до неї копію судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі
п. 2 ч. 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 4 ст. 186 КК України та призначене із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у касаційній скарзі не оспорюються.
Судовий розгляд кримінального провадження проведено в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються порядку відбування покарання, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За правилами ст. 75 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення),якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Так, при призначенні ОСОБА_4 покарання місцевий суд врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином;
- особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має середню технічну освіту, неодружений, дітей не має, не є особою з інвалідністю, є військовозобов'язаним, працює підсобним робітником у будівельно-монтажній ділянці ДП НВО ПХЗ ТОВ «Газгранд», за місцем проживання характеризується формально позитивно, за місцем роботи - позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває;
- обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття обвинуваченого, яке проявилося в беззастережному визнанні вини, засудженні власної поведінки та принесенні вибачення потерпілому; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, зокрема, надання розгорнутих показань на місці події, самостійне зазначення механізму вчинення злочину; добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому в сумі 1000 доларів США та відсутність обставин, що обтяжують покарання;
- думку потерпілого, який зазначив, що не має до обвинуваченого матеріальних та моральних претензій, просив призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі;
- висновок досудової доповіді органу пробації, який вважав можливим виправлення ОСОБА_4 без застосування покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі на певний строк.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наведених обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дають підстави для призначення покарання ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, але при цьому не знайшов достатніх підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Водночас, переглядаючи вирок суду за апеляційними скаргами сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку про зміну вироку в частині призначення покарання та ухвалив звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
При цьому, в обґрунтування висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд вказав, що місцевим судом неповною мірою враховано істотні обставини, зокрема те, що ОСОБА_4 уже наступного дня після події добровільно та з власної ініціативи, ще до внесення відомостей до ЄРДР, повернув потерпілому мобільний телефон, а також врахував молодий вік обвинуваченого, як додатковий чинник, що свідчить про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України, чітко визначив ті обставини справи та дані про особу винного, які, на його переконання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та впливають на пом'якшення покарання. Водночас, апеляційний суд, вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, врахував інші, відмінні від зазначених місцевим судом обставини, у зв'язку з чим твердження прокурора про неправомірне повторне врахування судами одних і тих самих обставин у цьому провадженні, є необґрунтованими.
Наведений в ухвалі апеляційного суду висновок щодо необхідності застосування приписів ст. 75 КК України є належним чином умотивованим та узгоджується із законодавчими приписами й принципами, закладеними в нормах кримінального закону щодо мети покарання.
На переконання Верховного Суду, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом'якшують покарання, - щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування потерпілому заподіяної матеріальної та моральної шкоди, а також за встановлених відомостей, що характеризують особу ОСОБА_4 - молодий вік та добровільне повернення потерпілому мобільного телефону до внесення відомостей в ЄРДР, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо можливості застосування положень ст. 75 КК України, з наведенням достатніх мотивів ухваленого рішення.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Вагомих аргументів, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданої до неї копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3