Справа № 127/23194/25
Провадження № 2/127/4893/25
18.11.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Романюк Л.Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21100 м. Вінниця, вул. Соборна, буд.59), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21100 м. Вінниця, вул. Соборна, буд.59), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло, мотивуючи позовну заяву тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі і має право як військовослужбовець на забезпечення житловим приміщенням (у тому числі першочергово). Однак, скористатися житловими пільгами позивач може лише за умови, що ним не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Право на безоплатну приватизацію житла, позивач не використовував та не подавав жодної заяви про приватизацію.
Однак, в процесі збирання документів для отримання та приватизації службового житла дізнався, що право на приватизацію житла уже використав на підставі заяви матері ОСОБА_3 , яку вона без згоди позивача подавала в 1998 році.
Під час розмови з батьками дізнався, що квартира АДРЕСА_4 в якій мешкають батьки позивача та сестра, приватизована, та позивач був включений до списку осіб на приватизацію.
19.11.1998 року рішенням № 1438 Виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_3 було надано дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_4 складом сім'ї 4 чоловіка, мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_1 .
Сестра позивача в зв'язку з одруженням змінила прізвище на ОСОБА_6 .
Відповідно до зазначеного рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради було видано свідоцтво на право власності на дану квартиру від 19.11.1998 року яке зареєстроване в КП ВООБТІ 14.12.1998 року за реєстровим № 409 і тому тепер квартира належить позивачу, його батькам та сестрі на праві спільної часткової власності.
Отже, дії матері позивача під час приватизації зазначеної квартири призвели до порушення права позивача самостійно реалізувати право на отримання повноцінного житла. Також у разі визнання недійсною приватизацію та скасування свідоцтва на право власності на вказане житло в частині майнових інтересів позивача, не призведе до порушення прав на житло інших осіб, які приватизували квартиру за власним волевиявленням та на законних підставах, а також не призведе до порушення інтересів держави в особі органів, на які покладено функцію здійснення приватизації. При цьому, у відповідача будуть усі підстави для приватизації спірного житла без участі позивача.
Також, умовою для здійснення приватизації житла є обов'язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі(будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.
В уточненій позовній заяві просив суд, визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19.11.1998 №1438 в частині надання дозволу на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_5 та безоплатну передачу у приватну спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, яке видане 19.11.1998 року Виконавчим комітетом Вінницької міської ради стосовно права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав, за обставин, викладених в позові, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні у вирішенні спору покладалась на розсуд суду.
Відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , кожен окремо, надали суду заяви, про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги визнали.
Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що даний позов не підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.
Статтею 345 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та однокімнатних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до статті 1, частини першої статті 5, статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Матеріалами справи встановлено, що 19.11.1998 року рішенням № 1438 Виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_3 було надано дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_4 складом сім'ї 4 чоловіка, мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_1 (а.с.3-4).
Відповідно до зазначеного рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради було видано свідоцтво на право власності на дану квартиру від 19.11.1998 року яке зареєстроване в КП ВООБТІ 14.12.1998 року за реєстровим № 409 і тому тепер квартира належить позивачу, його батькам та сестрі на праві спільної часткової власності (а.с.5).
В процесі збирання документів для отримання та приватизації службового житла позивач дізнався, що право на приватизацію житла уже використав на підставі заяви матері ОСОБА_3 , яку вона без згоди позивача подавала в 1998 році.
Відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, яка діяла станом на 1998 рік, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки(секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ч.1,2 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Стаття 7 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає, що за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
Як вбачається з свідоцтва про право власності від 19.11.1998 року, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради ОСОБА_3 (мати позивача), ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_1 (сетра позивача) та позивачу ОСОБА_1 (а.с.5).
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за соєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Судом достовірно встановлено, що на момент приватизації квартири, а саме у 1998 році позивач ОСОБА_1 був повнолітніми (24 роки), під час приватизації - не було порушено його права, оскільки на час здійснення приватизації він був членом сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та проживав у квартирі.
Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що на момент приватизації ОСОБА_1 був повнолітнім, законні права та інтереси позивача порушені не були.
Лише через 27 років після приватизації квартири АДРЕСА_4 позивач звернувся з вказаним позовом.
Окрім цього, суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позивач при зверненні до суду з даним позовом, не довів, що його суб'єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або невизнається особою, до якої пред'явлено позов. Самі по собі дії відповідачів, щодо приватизації квартири, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
На підставі викладеного та керуючись ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» , ст. ст. 12,81,141,223, 263-266 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло - відмовити.
Позовні вимоги лишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 26.11.2025 року.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ),
Відповідачі: Виконавчий комітет Вінницької міської ради (21100 м. Вінниця, вул. Соборна, буд.59), ОСОБА_3 , НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ).
Суддя: