20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 607/4119/23
провадження № 51-5282км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2024 року таухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року в кримінальному провадженні № 22023210000000035 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Златоуст Челябінської області РРФСР СРСР, громадянина Російської Федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, місце проживання невідоме, робоча адреса: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вироком від 26 березня 2024 рокузасудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
2. За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він як депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
3. Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
4. Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
5. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 23 серпня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
6. Це кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження щодо нього у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Мотивує тим, що усупереч вимогам ст. 384 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) стороною обвинувачення не роз'яснено особисто обвинуваченому можливість, особливості та правові наслідки розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних, відповідне письмове роз'яснення прокурора відсутнє в матеріалах кримінального провадження. Також зазначає, що ОСОБА_7 не є представником влади України, не має повноважень змінювати територіальну цілісність України, відтак не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК. Голосуючи, він висловив свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність. Стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 діяв за попередньою змовою з іншими особами, не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між конкретними діями обвинуваченого та загибеллю людей, а також настанням інших тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 110 КК. Вважає, що висновки судів ґрунтуються на припущеннях та доказах, які зібрані всупереч КПК.
Позиції учасників судового провадження
8. У засіданні суду касаційної інстанції захисник підтримала касаційну скаргу.
9. Прокурор проти задоволення касаційної скарги заперечив.
Мотиви Суду
10. Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
11. За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
12. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
13. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
14. Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
15. Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин (п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК).
16. Із мотивувальної частини вироку убачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, за яке його засуджено, ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом з дотриманням вимог ст. 94 КПК.
17. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 374 КПК у вироку місцевий суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення вжито достатніх передбачених законом заходів щодо забезпечення дотримання прав підозрюваного і обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
18. Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
19. Суд першої інстанції вжив усіх можливих дій, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
20. Право на захист ОСОБА_7 було забезпечено шляхом обов'язкової участі у кримінальному провадженні захисника - адвоката ОСОБА_6 . Враховуючи специфіку судового провадження (in absentia), судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченого ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього кримінального провадження за ч. 3 ст. 110 КК, шляхом публікації відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора і Судової влади, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 297-5 КПК з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягали врученню обвинуваченому ОСОБА_7 , надсилалися захиснику згідно з ч. 2ст. 297-5 КПК.
21. З огляду на те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 проводилось спеціальне досудове розслідування згідно з правилами, визначеними приписами глави 24-1 КПК, доводи сторони захисту про порушення вимог ст. 384 КПК щодо відсутності роз'яснення обвинуваченому про можливість та особливості розгляду кримінального провадження судом присяжнихє безпідставними. Крім того, Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» ст. 615 КПК викладено у новій редакції. Положеннями ч. 10 ст. 615 КПК у редакції цього Закону, яка набрала чинності 01 травня 2022 року, встановлено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.Обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до суду першої інстанції 03 березня 2023 року, тобто коли на всій території України вже був уведений воєнний стан. Відтак доводи у касаційній скарзі сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону черезнероз'яснення особисто ОСОБА_7 можливості розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних є необґрунтованими.
22. За встановлених судом та викладених у вироку фактичних обставин дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК як умисні дії, вчиненні особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, кваліфіковано правильно. Покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке відповідно до ст. 12 указаного Кодексу є особливо тяжким злочином, особі обвинуваченого та конкретним обставинам кримінального провадження, вважати це покарання несправедливим унаслідок надмірної суворості підстав не вбачається.
23. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу сторони захисту на вирок щодо ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі захисника, погодився з висновками суду першої інстанції та мотивами прийнятого ним рішення і законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, з чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній дано аргументовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги.
24. На спростування доводів сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не мав попередньої змови з іншими особами, не наділений повноваженнями змінювати територіальну цілісність України і, голосуючи, він лише висловив таким чином свою політичну позицію, за яку не може нести кримінальну відповідальність, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що, будучи представником влади РФ, унаслідок займаної ним посади депутата Державної думи РФ, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, ОСОБА_7 повинен був знати і достовірно знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, та про захист їх незалежності і суверенітету,а також обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Також він був обізнаний про незалежність України як держави, з урахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Факт усвідомлення представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.
25. Натомість дії ОСОБА_7 були вчинені і спрямовані саме на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.При цьому він спільно з більше ніж 360 депутатами Державної думи РФ, попереднього обговоривши винесені на голосування проекти рішень, а також раніше з іншими представниками влади і ЗС Російської Федерації, тобто заздалегідь до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення, після чого 15 та 22 лютого 2022 року взяв участь разом з іншими депутатами у голосуванні за рішення, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
26. З вищенаведенимиаргументами повністю погоджується суд касаційної інстанції.
27. Колегія суддів касаційного суду зауважує, що касаційна скарга сторони захисту не містить конкретних посилань на те, які саме докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_7 , отримані з порушенням вимог КПК, у чому полягають ці порушення та які саме висновки суду носять характер припущення, що позбавляє колегію суддів можливості перевірити ці доводи у межах процедури касаційного перегляду і надати їм відповідну оцінку. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у ході судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про визнання будь-якого доказу недопустимим.
28. Під час касаційного провадження не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні.
29. З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга сторони захисту не підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2024 року таухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3