24 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 711/3526/22
провадження № 51-4405 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_4 ,
Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини
За вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо арешту майна, судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 04 вересня 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 змінив в частині призначеного основного покарання. Постановив вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Поклав на ОСОБА_4 обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Як установив суд, 27 травня 2022 року близько 16:50 год, ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем «SKODA KODIAQ», р. н. НОМЕР_1 , у порушення вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 зі змінами та доповненнями (далі - ПДР), рухаючись у межах населеного пункту м. Умань Черкаської області по вул. Київська в напрямку площі Перемоги зі сторони с. Родниківка, зі швидкістю понад 80 км/год, що на 30 км/год перевищувала дозволену швидкість у населеному пункті, перебуваючи за кермом транспортного засобу поблизу нерівнозначного перехрестя вул. Київської та автодороги, яка веде до аеродрому, в момент виникнення небезпеки для руху, яку він міг об'єктивно виявити, у вигляді велосипедиста ОСОБА_5 , який рухався по другорядній дорозі зі сторони аеродрому та перетинав проїзну частину вул. Київська в порушення вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» та вимог п. 16.11 ПДР, з права на ліво, відносно напрямку руху автомобіля, допустив наїзд на останнього, при цьому маючи технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста шляхом застосування екстреного гальмування при русі з максимально дозволеною швидкістю у населених пунктах 50 км/год.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_5 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28 травня 2022 року № 05-7-02/164, отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
Порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля «SKODA KODIAQ», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , вимог п. 12.4 ПДР, згідно висновку судової авто технічної експертизи від 27 червня 2022 року № СЕ-19/124-22/6311-ІТ, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_5 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, просить скасувати на підставах, передбачених ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.
Вказує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не врахував вимоги статей 50, 65 КК та безпідставно прийняв до уваги доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, що призвело до призначення покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Вважає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи до ОСОБА_4 інститут звільнення від відбування призначеного покарання, належним чином не врахував обставин вчинення кримінального правопорушення, його тяжкість та особу засудженого, який лише в суді апеляційної інстанції визнав свою провину, що ставить під сумнів наявність щирого каяття.
Також прокурор зазначає, що обставини на які постався суд апеляційної інстанції не є достатніми для обґрунтування висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та нівелюються наслідками.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків передбачених у ч. 1 цієї статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак діючи в межах наданої законом дискреції, суд має навести правові підстави та переконливі мотиви для постановленого ним рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права.
Так, за наслідками апеляційного розгляду, суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора та задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 зі змінами. Вирок місцевого суду в частині призначеного обвинуваченому основного покарання змінив, застосувавши інститут умовного звільнення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 місцевий суд виконав вимоги, передбачені статтями 50, 65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, обставини вчинення кримінального правопорушення його наслідки, те що вчинене кримінальне правопорушення відноситься до необережних, а також вину потерпілого у ДТП, особу обвинуваченого який раніше не судимий, має молодий вік, працює, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря нарколога та психіатра за місцем проживання не перебуває, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Таким чином, при призначенні покарання ОСОБА_6 , судом першої інстанції правильно враховано всі обставини, з якими закон про кримінальну відповідальність пов'язує призначення покарання, а тому доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що призначаючи ОСОБА_6 покарання місцевий суд не врахував той факт, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому додатково урахувавши низку обставин, апеляційний суд застосував до засудженого положення ст. 75 КК .
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції визнав обставинами, що пом'якшують покарання - визнання вини та відшкодування у повному обсязі матеріальної та моральної шкоди потерпілій ОСОБА_7 , належним чином обґрунтувавши їх наявність. Суд взяв до уваги позицію потерпілої, яка просила врахувати поведінку обвинуваченого, як дієве каяття та застосувати до нього покарання не пов'язане з позбавленням волі, а саме положення ст. 75 КК, що підтверджується копією розписки та заяви потерпілої, та було підтверджено нею в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Суд також врахував поведінку обвинуваченого після ДТП, який залишився на місці пригоди, а його пасажир ОСОБА_8 викликав швидку допомогу та працівників поліції, невдовзі після вчиненого зустрівся з потерпілою стороною, вибачився та висловив свої співчуття, відшкодував матеріальну та моральну шкоду завдану кримінальним правопорушенням, що не заперечувалось потерпілою ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду. Суд проаналізував досудову доповідь, органу пробації, відповідно до якої вбачається, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства.
Обґрунтовуючи своє рішення суд також послався на висновок експерта № СЕ-19/124-22/6311-ІТ від 27 червня 2022 року, яким встановлено, як порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4 , так і порушення правил дорожнього руху неповнолітнім потерпілим ОСОБА_5 , зокрема, останній не дотримався вимог д.з. 2.1 «Дати дорогу» та вимог п. 16.11 ПДР. Порушення правил дорожнього руху обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_5 стали причиною виникненням даної ДТП.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_4 та інші характеризуючі дані про його особу, зокрема молодий вік (на момент вчинення кримінального правопорушення 20 років), позитивні характеристики, наявність сім'ї, офіційного працевлаштування, відсутність судимості, той факт, що під час дорожньо-транспортної пригоди він не перебував у стані алкогольного сп'яніння, наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, позицію потерпілої, досудову доповідь «Центру пробації», апеляційний суд, на підставі всіх вказаних даних у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений не становить підвищеної суспільної небезпеки, а тому надалі досягнення мети його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою впродовж 3 років іспитового строку, що передбачено ч. 4 ст. 75 КК, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Із такими висновкам погоджується й колегія суддів.
У той же час касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни ухвали Черкаського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданої до неї копії рішення суду апеляційної інстанції не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Враховуючи викладене і керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3