Справа № 148/1224/25
Провадження 2/127/3663/25
(заочне)
25 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Горбатюка В.В., за участю секретаря судового засідання Левченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Вінницького міського суду Вінницької області за підсудністю надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 26.04.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №493968-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 8000 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про видачу коштів. Боржник свої зобов'язання за Кредитним договором №493968-КС-002 про надання кредиту належним чином не виконав, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором. Крім цього, 27.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору №493968-КС-002, згідно з умовами якої відповідач отримав додатково кредит у сумі 4000 грн. Станом на 29.05.2025 утворилась заборгованість за Договором № 493968-КС-002 про надання кредиту в розмірі 33194,92 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 12000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 19394,92 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1800 грн. Зазначене й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив розглянути справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Щодо заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив не надав.
Відповідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд ухвалив без винесення окремого процесуального документа провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено, що 26.04.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №493968-КС-002 про надання кредиту, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Бізнес позика» 26.04.2024 направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 493968-КС-002 про надання кредиту.
Відповідач 26.04.2024 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №493968-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Відповідно до п. 2.1 Договору ТОВ «Бізнес позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 8000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з п. 2.3, 2.4, 2,5 Договору строк кредиту - 16 тижнів, стандартна процентна ставка - фіксована, 1,5% в день, знижена процентна ставка - в день 1,15957313, фіксована, комісія за надання кредиту - 1200 грн.
Відповідно до Розділу 8 Договору відповідачем зазначено номер електронного платіжного засобу - НОМЕР_1 , номер телефону - НОМЕР_3 .
Згідно з анкетою клієнта від 30.04.2025 позичальник ОСОБА_1 зазначив у графі «номер банківського рахунку/номер карти» - НОМЕР_1 .
Додатковою угодою №1 до Договору 493968-КС-002 сторони погодили, що станом на 27.04.2024 сума нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом становить 185,54 грн; сума нарахованої та несплаченої Комісії становить 1200 грн. (п. 1 ДУ).
Пунктом 2.1 встановлено, що кредит збільшується на 4000 грн та кредитодавець на умовах викладених у Договорі збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов'язується повернути кредит збільшений на 4000 грн у строки та на умовах викладених у Договорі.
Відповідно до п. 4 ДУ№1 після укладення цієї Додаткової угоди та збільшення суми Кредиту будуть змінені умови кредитування за Договором. У зв'язку із зазначеним після укладення цієї Додаткової угоди та отримання Позичальником додаткових грошових коштів у Кредит: загальна сума отриманого Кредиту становить: 12000,00 грн. (п. 1 та п.2. Додаткової угоди); орієнтовна реальна річна процентна ставка: 25 807,21 процентів; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 27590,86 грн. Комісія за надання додаткової суми кредиту: 600,00 грн.
Цією додатковою угодою сторони погодили новий графік платежів та таблицю обчислення загальної вартості кредиту погодили у новій редакції.
До позову додано пропозицію укласти Додаткову угоду №1 (оферта) до Договору №493968-КС-002 від 26.04.2024 та прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення ДУ №1.
Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили: плата за користування Кредитом є фіксованою; протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 2.13 Договору встановлено дату повернення кредиту - 16.08.2024. Додатковою угодою вказану дату не змінено.
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в загальному розмірі 12000 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 , вказаний відповідачем при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів від 04.05.2025 та не спростовується відповідачем.
Відповідно до п.6.2. Правил про надання грошових коштів у кредит, які згідно з п. 10 Кредитного договору є його невід'ємною частино Договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов Кредитного договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховувались на неповернену суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту Позичальнику до закінчення терміну дії Договору про надання кредиту (включно), тобто, протягом всього строку кредитування.
Зважаючи на викладене, підтверджена заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості.
Відповідно до інформації АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/9638-БТ від 31.07.2025, на виконання ухвали суду про витребування доказів, Банківська карта № НОМЕР_1 емітована на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Також додано рух коштів по картці № НОМЕР_1 за період з 26.04.2024 по 16.0.2024, відповідно до якого 26.04.2024 на вказану картку зараховано кошти в розмірі 8000грн та 27.04.2024 на вказану картку зараховано кошти в розмірі 4000 грн.
Суд звертає увагу, що Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.2012 № 578/5, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою крім того зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, суду не надано.
Враховуючи умови надання кредитних коштів, доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду також не надано.
Отже, позивач підтвердив виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного договору з відповідачем, тому позов у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту потрібно задовольнити.
Відповідно до детального Розрахунку заборгованості за Договором 493968-КС-002 станом на 29.04.2025 залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 33194,92 грн, з яких: 12000 грн - за кредитом; 19396,92 грн - по відсотках; 1800 грн - по комісії.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається позовні вимоги до відповідача заявлено згідно з умовами договору №493968-КС-002 від 26.04.2024 укладено строком на 16 тижнів, відповідно датою погашення кредиту є 16.08.2024, тому в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків (з 26.04.2024 по 16.08.2024) має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором на 29.04.2025, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Отже, за цим кредитним договором відповідач зобов'язаний сплатити відсотки у розмірі 11159,73 грн, як передбачено в п.3.2.3 договору в його новій редакції згідно з ДУ№1 до Договору.
Водночас, суд вважає, що заявлена до стягнення заборгованість за комісією стягненню не підлягає з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що "за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. […] 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: "Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною". Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII".
Тому заявлена вимога щодо стягнення комісії у розмірі 1800 гривень задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачеві відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, внаслідок чого права позивача порушенні, існує заборгованість за договором, розмір якої встановлений судом та яка підлягає стягненню з відповідача, тому позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1690,11 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позов задоволено на 69,77%).
Керуючись вимогами статей 80, 141, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором №493968-КС-002 про надання кредиту від 26.04.2024 в розмірі 23159 (двадцять три тисячі сто п'ятдесят дев'ять) гривень 73 копійки, з яких: 12000 грн - тіло кредиту, 11159,73 грн - сума прострочених платежів по процентах.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір у розмірі 1690 гривні 11 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25 листопада 2025 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя В. В. Горбатюк