04 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 455/1092/21
провадження № 51-1919км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 березня 2025 року в об'єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено:
за ч. 1 ст. 121 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
за ч. 1 ст. 125 КК - до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено долю речових доказів.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на його користь у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 120 000 грн.
Районний суд установив, що ОСОБА_8 близько 20:00 02.05.2021 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на подвір'ї домоволодіння на АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних стосунків зі шваґром ОСОБА_7 умисно завдав йому трьох ударів ножем у грудну клітку та в черевну порожнину заподіявши останньому тяжких тілесних ушкоджень.
Крім того, він же, близько 08:00 22.02.2024 у будинку на території вказаного домоволодіння під час словесного конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно завдав своєму брату ОСОБА_9 одного удару дерев'яним поліном по голові заподіявши йому легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 125 КК і закрити кримінальне провадження у зв'язку з примиренням з потерпілим, ці ж рішення в частині його засудження за ч. 1 ст. 121 КК змінити через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі і призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, покласти на нього обов'язки передбачені ст. 76 цього Кодексу.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при ухваленні вироку суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50, 65 КК, не взяв до уваги пом'якшуючих обставин та позитивних даних про особу ОСОБА_8 і призначив йому покарання яке, на його думку, є явно несправедливим через суворість.
Вважає, що суд не врахував належним чином те, що ОСОБА_8 щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню доньку, є особою з інвалідністю, вживав заходів для примирення з потерпілим ОСОБА_7 та відремонтував пошкоджений автомобіль. Окрім того, вказує, що вчиненню злочину передувала протиправна поведінка самого потерпілого, який ображав свою дружину (сестру засудженого), внаслідок чого в нього раптово виникло сильне душевне хвилювання і він уважав своїм моральним обов'язком захистити її.
На думку захисника, в матеріалах провадження відсутній обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Також вважає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження в цій частині на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з примиренням з потерпілим.
Звертає увагу на те, що місцевий суд не обґрунтував належно свого рішення про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 , оскільки стягнута на його користь із засудженого сума моральної шкоди не підтверджена належними і допустимими доказами у справі (висновками експертів про завдані моральні страждання).
У свою чергу, при перегляді вироку апеляційний суд не перевірив уважно всіх доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту і не дав на них умотивованих відповідей у своєму рішенні.
Тому захисник вважає, що оскаржувані ним вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав вимоги своєї скарги.
Прокурор та потерпілий вважали, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і просили залишити касаційну скаргу захисника без задоволення.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги і може вийти за її межі лише у випадку, коли цим не погіршується становище засудженого.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій захисником у касаційній не оскаржуються.
Усупереч доводів касаційної скарги захисника, в матеріалах кримінального провадження є наявний обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024141320000098 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК (т. 3 (обкладинка, окремий том).
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо: потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.12.2017 № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Місцевий суд установив, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК засуджений ОСОБА_8 вчинив відносно свого рідного брата ОСОБА_10 із яким він разом проживав у сім'ї єдиною родиною, а тому вчинене ним діяння відноситься до домашнього насильства. Відтак, зважаючи на вказані вимоги закону підстав для закриття кримінального провадження в цій частині в справі немає.
Твердження захисника в скарзі про невідповідність призначеного засудженому покарання за ч. 1 ст. 121 КК ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу через суворість є безпідставними.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. При його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій та даним про особу засудженого.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема й ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення та кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Згідно з положеннями ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання, в тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції узяв до уваги суспільну небезпеку вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК належать до тяжких злочинів (ч. 1 ст. 121 КК) та проступку (ч. 1 ст. 125 КК), дані про його особу, а саме те, що він не працює, на обліку в психіатра не перебуває, стоїть на обліку у нарколога, має на утриманні неповнолітню доньку, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставин, що його обтяжують - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Урахувавши всі ці обставини у сукупності та з огляду на процесуальну поведінку ОСОБА_8 , який після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, вчинив нові кримінальні проступки проти життя та здоров'я особи, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 лише в умовах його ізоляції від суспільства.
Також Суд погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції у вироку про те, що щире каяття засудженого у вчиненому не знайшло свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження в суді.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 своєї провини повністю так і не визнав, заперечував наявність будь-якого умислу, виправдовуючи вчинене ним нібито неправомірною поведінкою потерпілого ОСОБА_7 .
Покарання призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції відповідає конкретним обставинам справи, характеру й тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень і є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і не суперечить вимогам статей 50 та 65 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Згідно з положеннями ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами визначеними КПК з дотриманням норм та положень Цивільного процесуального кодексу України.
Під час судового розгляду потерпілим ОСОБА_7 було заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 на його користь у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 200 000 грн.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, а саме якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За приписами ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
З матеріалів провадження вбачається, що через скоєний засудженим злочин потерпілому ОСОБА_7 було завдано фізичних та глибоких душевних страждань, останній проходив тривале лікування і не зміг повноцінно відновити свої соціальні зв'язки.
З урахуванням цього суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги потерпілого та стягнув з ОСОБА_8 на його користь у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 120 000 грн.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені в ній доводи, дав на них умотивовані відповіді в своєму рішенні та обґрунтовано відхилив із зазначених у ньому підстав, і залишив цей вирок без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення вказаної суми коштів із засудженого на користь потерпілого, як компенсацію за завдану моральну шкоду, є правильними і відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості, і не суперечать вимогам статей 23 та 1168 ЦК.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень та положення закону, якими вони керувалися.
Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, наслідком яких може бути їх зміна чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги Суд не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , а вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 березня 2025 року щодо ОСОБА_8 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :
____________________ __________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3