20 листопада 2025року
м. Київ
справа № 711/4172/15-к
провадження № 51-2142 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 листопада 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015250000000071, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 листопада 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення. Також цим же вироком ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 372 КК України та виправдано його за недоведеністю вчинення ним цих кримінальних правопорушень.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Органом досудового розслідуванняОСОБА_6 обвинувачувався у зловживанні службовою особою владою та службовим становищем, тобто, умисному, з метою, одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе та інших фізичних осіб, використанні службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян та державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, а також у службовому підробленні, тобто у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, а також поєднане з іншою фальсифікацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України.
Так, ОСОБА_6 наказом прокурора Черкаської області від 23 жовтня 2013 року юрист 3 класу був призначений на посаду старшого прокурора прокуратури міста Черкаси Черкаської області та, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, на якого, зокрема покладено обов'язок здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, і який у відповідності до вимог ст. 29 Закону України «Про прокуратуру» повинен забезпечити дотримання стану законності у ході досудового розслідування, охорону прав і інтересів осіб при здійсненні кримінального провадження та запобігти незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності, порушив Присягу працівника прокуратури і вчинив зловживання службовим становищем та службове підроблення, а саме, 24 січня 2014 року, приблизно о 09 год, знаходячись у своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури міста Черкаси, розташованому в місті Черкаси, по вул. Б. Хмельницького, 60, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження №12014250040000308 за фактом організації та вчинення масових заворушень, блокування та захоплення будівлі Черкаської обласної державної адміністрації від 23 січня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, у якому були затримані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та оцінивши зібрані докази, достовірно знаючи про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які підстави, передбачені ч. 1 ст. 276 КПК України, необхідні для повідомлення про підозру ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вказані особи затримані всупереч вимог ч. 1 ст. 208 КПК України не на місці вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення, і достатніх доказів для її підозри не має, ОСОБА_6 , користуючись повноваженнями прокурора у кримінальному процесі, не вжив передбачених законом заходів до перевірки правомірності затримання останніх, поновлення їх конституційних прав і негайного звільнення з під варти.
Навпаки, підтримуючи злочинні дії працівників міліції ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , старшого прокурора прокуратури міста Черкаси ОСОБА_14 , останній погодився виконати незаконну вказівку керівників правоохоронних органів про притягнення завідомо невинних учасників мирної громадської акції «Євромайдан» до кримінальної відповідальності та штучно створити докази для обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Реалізуючи злочинний намір ОСОБА_6 цього ж дня, приблизно о 17 год, знаходячись у приміщенні прокуратури, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з кар'єристських спонукань, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе у вигляді просування по службі та неправомірної вигоди для невстановлених слідством осіб із числа керівництва правоохоронних органів у вигляді усунення перешкод з боку мітингувальників, використовуючи своє службове становище як прокурора, всупереч інтересам служби, за відсутності законних, достатніх і допустимих доказів вини ОСОБА_15 та ОСОБА_10 , достовірно знаючи про те, що у повідомлення про підозру останнім внесені завідомо неправдиві відомості, які не відповідали матеріалам кримінального провадження та зібраним доказам, в порушення вимог статей 36, 276, 277, 278 КПК України, погодив письмове повідомлення про підозру зазначеним особам у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, чітко усвідомлюючи, що притягує до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб.
При цьому ОСОБА_6 достовірно знав, що жодних дій, передбачених диспозиціями статей 294, 341 КК України, пов'язаних із організацією та участю у масових заворушеннях, блокуванні та захопленні будівлі Черкаської обласної державної адміністрації, ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 не вчиняли і не могли вчинити, оскільки матеріалами кримінального провадження не підтверджено їх перебування у місці скоєння даних злочинів та у час їх скоєння.
Проте, бажаючи реалізувати спільний злочинний умисел, спрямований на притягнення завідомо невинних осіб до кримінальної відповідальності, поєднаного з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжких злочинів, процесуальний керівник - старший прокурор прокуратури міста Черкаси Черкаської області ОСОБА_6 підписав завідомо неправдивий документ -повідомлення про підозру, надавши їх статусу офіційного документа, які засвідчили факт, що має юридичне значення, а саме притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, які останній не вчиняв, чим створив штучні докази вини останнього у вчиненні особливо тяжких злочинів, що були необхідні для подальшого обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і передав його для виконання слідчим.
ОСОБА_6 , продовжуючи свої умисні злочині дії направлені на завідомо незаконне притягнення учасників мирних масових акцій протесту до кримінальної відповідальності та завідомо незаконне обрання відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді - тримання під вартою, знаходячись у службовому кабінеті прокуратури за вказаною адресою, як процесуальний керівник, ознайомився із матеріалами кримінального провадження № 12014250040000308 та підготовленими клопотаннями про застосування запобіжного заходу щодо нього у вигляді тримання під вартою, оцінивши зібрані докази, достовірно знаючи про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які підстави, передбачені ч. 1 ст. 276 КПК України, необхідні для повідомлення йому про підозру, вказана особа затримана всупереч вимог ч. 1 ст. 208 КПК України не на місці вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення, і достатніх доказів для підозри вказаних осіб немає, а також немає підстав та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України для обрання затриманим запобіжного заходу, ОСОБА_6 користуючись повноваженнями прокурора у кримінальному процесі, не вжив передбачених законом заходів до перевірки правомірності затримання останнього, поновлення їх конституційних прав і негайного звільнення з під варти.
Продовжуючи підтримувати злочинні дії працівників ОСОБА_16 , ОСОБА_12 останній продовжив виконання незаконної вказівки керівництва правоохоронних органів про притягнення завідомо невинних учасників мирної громадської акції «Євромайдан» до кримінальної відповідальності та обрання його запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Реалізуючи злочинний намір ОСОБА_6 25 січня 2014 року, знаходячись у приміщенні прокуратури за вказаною адресою, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з кар'єристських спонукань, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе у вигляді просування по службі та неправомірної вигоди для невстановлених слідством осіб із числа керівництва правоохоронних органів у вигляді усунення перешкод з боку мітингувальників, використовуючи своє службове становище як прокурора всупереч інтересам служби, в порушення вимог ст. 36, 177, 178, 183, 194 КПК України, за відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_9 у організації за вчиненні масових заворушень, блокуванні та захопленні будівлі Черкаської обласної державної адміністрації, а також усвідомлюючи що немає ризиків, які давали підстави вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто відсутні підстави для застосування виняткового запобіжного заходу, погодив клопотання до Соснівського районного суду м. Черкаси про обрання завідомо невинному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підписавши його і завіривши печаткою прокуратури міста Черкаси Черкаської області та надав слідчій ОСОБА_12 для виконання, при цьому достовірно знаючи, що у клопотанні про обрання запобіжного заходу слідчою ОСОБА_12 внесені завідомо неправдиві відомості щодо обставин вчиненого злочину, які не відповідали матеріалам кримінального провадження та зібраним доказам. Крім цього, у клопотанні були внесені недостовірні відомості про те, що вина підозрюваного повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, останній може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки не має постійного місця проживання у місті Черкаси, може впливати на свідків, вчинити інше правопорушення, безпосередньо підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів. З метою обрання завідомо незаконного запобіжного заходу - тримання під вартою, за відсутності підстав для цього, ОСОБА_6 підписав клопотання про обрання запобіжного заходу із внесеними завідомо неправдивими відомостями, надавши їм статусу офіційних документів, які засвідчують факт, що має юридичне значення і є необхідною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Після цього ОСОБА_12 та ОСОБА_6 цього ж дня, передали клопотання із додатками на розгляд до Соснівського районного суду м. Черкаси, виконавши, таким чином, свою процесуальну роль.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд не дотримався положень ст. 94 КПК, оскільки не дав належної оцінки усім зібраним доказам у їх сукупності, зокрема показанням свідків, не в повній мірі встановив усі фактичні обставини справи, неправильно відобразив показання свідків, безпідставно відкинув обвинувачення в певній частині та не врахував показань потерпілого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Крім цього, прокурор указує, що суд першої інстанції порушив вимоги кримінального процесуального закону, адже не допитав частини свідків та не дослідив усіх письмових доказів, наданих стороною обвинувачення. Також прокурор не погоджується з висновками місцевого суду щодо відсутності у ОСОБА_6 прямого умислу на вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. У свою чергу, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції недоліків, допущених районним судом, не усунув, апеляційний розгляд провів формально, неповно, належним чином не перевірив доводів, викладених у поданій апеляційній скарзі, всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив доказів, а отже, ухвала цього суду не відповідає положенням статей 370, 419 зазначеного Кодексу.
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 , за змістом свого виступу, частково підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав, зазначених в ній.
Позиції інших учасників судового провадження
В поданому запереченні на касаційну скаргу прокурора, виправданий ОСОБА_6 наводить доводи щодо її безпідставності. Вважає, що скарга є необґрунтованою, у зв'язку з цим рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Під час касаційного розгляду виправданий ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 , вважали, що касаційну скаргу сторони обвинувачення слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також встановлення достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
За правилами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України.
Мотивуючи свою скаргу, прокурор оспорює безпосередність та правильність оцінки доказів.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку. Свій висновок щодо відсутності належних доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд зробив на підставі показань самого обвинуваченого, потерпілих, свідків та аналізу доказів сторони обвинувачення.
Не погодившись із вироком місцевого суду, представник публічного обвинувачення оскаржив його в апеляційному порядку.
Доводи касаційної скарги прокурора за змістом та суттю є аналогічними доводам, викладеним прокурором у апеляційній скарзі, яка була предметом ретельного дослідження суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в скарзі доводи про безпідставне виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 372 КК України є необґрунтованими, а виправдувальний вирок у цій частині - законним та мотивованим. При цьому зазначив, що, виправдуючи ОСОБА_6 , місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо дотримання в повному обсязі судом першої інстанції при постановленні виправдувального вироку відносно ОСОБА_6 вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Також, під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК, оскільки повторне дослідження вже встановлених обставин не потребувалося, а суд апеляційної інстанції виходив із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, яким надав правильну юридичну оцінку.
Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо належної оцінки доказів судом першої інстанції та визнання правильним рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України у зв'язку з тим, що органом досудового розслідування не надано належних та допустимих доказів того, що діями ОСОБА_6 завдано істотної шкоди у вигляді настання матеріальних збитків, які в сто і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Недоведеність вчинення ним злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 і ч. 2 ст. 372 КК України, апеляційний суд обґрунтував спростованістю позиції органу досудового розслідування про затримання потерпілих вже після закінчення акцій протесту та відсутністю в ОСОБА_6 наміру притягувати до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб, провівши належний аналіз обставин кримінального провадження та надавши оцінку кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення принципу змагальності та неповноти дослідження доказів, які стосувались відмови у повторному дослідженні доказів, то вони є безпідставними.
Крім того, доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не врахував дані протоколів затримання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , матеріалів судових справ про обрання зазначеним особам запобіжного заходу, про те, що судом першої інстанції не досліджені рапорти працівників батальйону патрульної служби, про упереджену оцінку судом рішень слідчих суддів про обрання запобіжного заходу їм, про залишення поза увагою суду достовірних даних, наданих прокурором як доказ обвинувачення про те, що після завершення акції протесту 24 січня 2014 року було проведено 19 оглядів місця події і в жодному з них доказів, які б вказували на причетність потерпілих до злочину, не знайдено, а також про те, що суд вийшов за межі наданих йому повноважень та безпідставно надав оцінку обґрунтованості та відповідності вимогам КПК постанов прокурора про закриття кримінальних проваджень стосовно вказаних осіб відносяться до фактичних обставин справи та досліджені й спростовуються висновками судів попередніх інстанцій.
Більше того, в касаційній скарзі прокурора не наведено жодної з передбачених ст. 433 КПК України підстав, які б, виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції, дозволили дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 листопада 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2025 року щодо виправданого ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_17