18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 953/2635/23
провадження № 51-3012км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 травня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Троїцьк Челябінської області РФ, громадянки України, жительки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК, і
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в галузі освіти та займатися освітньою діяльністю на строк 15 років.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 травня 2025 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянка України ОСОБА_7 , з 20 серпня 2022 року (точну дату слідством не встановлено) по 08 вересня 2022 року (дата звільнення с. Гетьманівки силами ЗСУ), діючи умисно та протиправно, перебуваючи на посаді в.о. директора т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка», вчинила дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти - т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка», а саме: здійснювала набір технічного персоналу та педагогічного складу до цього закладу на період 2022-2023 навчального року, проводила зустрічі із вчителями новоутвореного т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка», які погодилися працювати в цьому освітньому закладі під управлінням відділу освіти окупаційної адміністрації, під час яких повідомляла, що навчальний процес буде здійснюватися за російською програмою з використанням російських навчальних підручників та надавала усні вказівки щодо підготовки приміщень закладу до нового навчального року; написала лист на ім'я начальника окупаційного Управління Куп'янського округу Міністерства освіти і науки ВЦА Харківської області - ОСОБА_8 , в якому попрохала призначити вчителів на вакантні посади для початку навчального процесу в т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка»; надала вказівку бібліотекарці ОСОБА_9 , на підставі якої остання, згідно отриманого від ОСОБА_7 списку учнів, отримала російські навчальні підручники, виготовлені за освітньою програмою рф, які відповідно до змісту вихідних та/або довідкових відомостей, зазначених у них, відповідають стандартам освіти держави-агресора, з метою їх використання у освітній діяльності; на виконання Указу голови окупаційної адміністрації від 27 серпня 2022 року № УГ-66/22 створила та підписала т.зв. «Устав Государственного бюджетного образовательного учреждения «Средняя общеобразовательная школа» с. Гетьмановка», який заклав основи для інтеграції освітніх стандартів рф у т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка»; отримала від представника окупаційної влади флеш носій з електронними документами та скан-копіями документів із навчальними програмами рф та днр/лнр, які окупаційна влада використовувала для впровадження стандартів освіти держави-агресора на окупованих територіях України.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник вказує про істотне порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В доповненнях до касаційної скарги захисник зазначає про істотне порушення вимог КПК та просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог сторона захисту стверджує, що як місцевий, так і апеляційний суди здійснили неналежне та неповне дослідження усіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону та безпідставного засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 111-1 КК.
На переконання захисника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою:
- твердження засудженої про те, що за час перебування в окупації вона не займалася якоюсь агітацією, пропагандою окупаційної влади, вона була вимушена виконувати по мінімуму деякі з вказівок тимчасового керівництва і робила це не з власної ініціативи, а під примусом, і лише для того, щоб мати змогу бути поряд з дітьми, і не допустити їх вивезення до РФ, підручники держави-агресора вона особисто не привозила, в приміщенні школи нічого не руйнувалось і не знищувалось, бажання обіймати посаду директора ліцею в неї немає і не було, освітні стандарти РФ, про які йде мова у обвинувальному акті, та їх використання в освітньому процесі, їй взагалі невідомі, і на території ліцею під час окупації цією діяльністю вона не займалась;
- показання допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , які надали майже однакові показання про те, що їм достовірно не було відомо яку саме посаду обіймала засуджена, а свідок ОСОБА_13 була зацікавленою особою, а тому її показання є недопустимим доказом;
- електронні докази були вилучені у робочому кабінеті свідка ОСОБА_13 , а тому теж є недопустимими;
- в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Додатково як у касаційній скарзі, так і в доповненнях до касаційної скарги сторона захисту наголошує на тому, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК за наявності клопотань захисника та засудженої про відкладення розгляду справи здійснив розгляд апеляційних скарг сторони захисту за відсутності ОСОБА_7 та її захисника, що призвело до порушення права на захист засудженої.
Вказує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважав рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги захисника полягають у незгоді з висновками судів попередніх інстанцій про доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК.
Ключові доводи захисту стосуються того, що засуджена не була призначена на посаду директора школи, немає наказу про це, а свідки не знали, яку вона посаду обіймає. Також захист стверджує, що засуджена діяла під примусом.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами з таких міркувань.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 серпня 2022 року головою військово-цивільної адміністрації Харківської області ОСОБА_14 видано наказ №УГ-66/22 від 27.08.2022, відповідно до якого: представниками окупаційної адміністрації держави-агресора створено заклад освіти під назвою «Державний бюджетний освітній заклад «Середня загальноосвітня школа» с. Гетьманівка» мовою оригіналу: «Государственное бюджетное образовательное учреждение «Средняя общеобразовательная школа» с. Гетьмановка» (Далі - ГБОУ СОШ с. Гетьмановка) на базі приміщень та матеріальних цінностей КЗ «Гетьманівський ліцей Шевченківської селищної ради» (адреса: Харківська область, Куп'янський район, с. Гетьманівка, вул. Шкільна, буд.35).
Засудженій інкримінується вчинення колабораційної діяльності, а саме: вчинення громадянином України дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти.
Суд звертає увагу, що наявність наказу на призначення на посаду директора чи в.о. директора може додатково підтвердити те, що засуджена фактично займала цю посаду. Однак суди правильно врахували той факт, що засуджена сама розуміла, що здійснює функції в.о. директора школи, а інші громадяни (вчителі, які хотіли працевлаштуватися у школу, бібліотекар, батьки школярів) сприймали її як директора школи, оскільки суть дій, які вона вчинювала, беззаперечно підтверджували, що остання діє як керівник школи.
Навіть із показань самої засудженої слідує, що вона усвідомлює цей факт, адже окремим доводом сторони захисту є те, що засуджена діяла під примусом.
Суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 і з'ясував її позицію щодо пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої остання не заперечувала, що вона виконувала обов'язки директора т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка» та виконувала все, що їй говорили представники окупаційної адміністрації.
Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_9 під час допиту в суді першої інстанції розповіли про те, що під час окупації саме на ім'я засудженої вони писали заяви про прийняття на роботу, а остання знаходилася в кабінеті директора.
Свідок ОСОБА_18 суду повідомила, що була прийнята ОСОБА_7 як в.о. директора Гетьманського ліцею на посаду вчителя молодших класів та отримала від засудженої вказівку готувати клас до навчання, отримала підручники для першого класу на російській мові, навчання також мало відбуватися на російській мові.
Свідок ОСОБА_9 також розповіла в суді про те, що після прийняття її ОСОБА_7 як в.о. директора ліцею на посаду бібліотекара, за вказівкою останньої отримувала для ліцею підручники російською мовою.
Свідок ОСОБА_10 , яка є матір'ю двох дітей віком 17 років та 8 років, під час окупації писала заяви щодо навчання обох дітей в ліцеї в кабінеті директора на ім'я ОСОБА_7 в присутності останньої. Аналогічні показання дав свідок ОСОБА_11 щодо своїх трьох дітей віком 5 років, 7 років та 10 років. Свідок вказав про отримання шкільного рюкзака з російською символікою.
Показань самої засудженої та показань вищевказаних свідків достатньо для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину поза розумним сумнівом. Остання вчинила дії, спрямовані на впровадження стандартів держави-агресора у закладі освіти, оскільки навчальний заклад фактично було переведено на російські стандарти освіти (програми, навчальні дисципліни, організаційна діяльність школи, мова навчання тощо) і діяльність школи за цими стандартами було зупинено завдяки звільненню населеного пункту Збройними Силами України.
Аргументи сторони захисту про недопустимість як показань свідка ОСОБА_13 колегія суддів відхиляє, оскільки підстав вважати їх такими, що спрямовані на обмовляння засудженої, немає. Дійсно суд бачить, що судами попередніх інстанцій зазначено, що свідок ОСОБА_13 виконувала обов'язки помічника начальника Шевченківського територіального управління військово-цивільної адміністрації Куп'янського району Харківської області, за дорученням окупаційної влади займалась організацією освітнього процесу у навчальних закладах. Вона повідомила, що ОСОБА_7 фактично виконувала повноваження директора, спілкувалася зі свідком щодо кількості дітей дошкільного заходу, передавала їй флешку з документами, а саме навчальними програмами для початкових класів (1-4 класів), табличками, зразками документів, документами щодо організаційної діяльності школи, санітарних норм, зразками статуту.
Показання цього свідка не є ні єдиними, ні вирішальними у цьому провадженні. Підстав визнавати їх недопустимими немає.
Суди детально з'ясовували повідомлену захистом обставину про те, що засуджена діяла під примусом і підставно відхилили цю версію.
Низка свідків у суді першої інстанції стверджували, що тиску щодо засудженої не бачили. Події, у яких звинувачують ОСОБА_7 тривали певний період часу і факти насильства (фізичного чи психічного) були б помічені сторонніми особами або сторона захисту могла б їх конкретизувати у якийсь спосіб.
Суд апеляційної інстанції детально перевіряв цю версію захисту і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 діяла добровільно, а доказів того, що її примушували до вчинення таких дій немає. Навпаки суд зазначив, що всі докази у цьому провадженні свідчать про те, що обвинувачена діяла з власної ініціативи.
Суд не вбачає за доцільне копіювати у постанові всі докази, на які покликався суд першої інстанції і які були враховані у сукупності для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у тимчасово очолюваному засудженою закладі освіти.
Аргументи касаційної скарги про те, що наявні в матеріалах кримінального провадження електронні докази були вилучені 17 жовтня 2022 року під час огляду місця події за адресою: Харківська область, смт. Шевченкове, вул. Лермонтовська, 2 у робочому кабінеті свідка ОСОБА_13 та за її участю, жодним чином не вказує про недопустимість цих доказів та не спростовує їхнє доказове значення у цьому кримінальному провадженні.
Виходячи із викладеного вище у Суду немає сумнівів у доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК поза розумним сумнівом.
Твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК за наявності клопотань захисника та засудженої про відкладення розгляду справи здійснив розгляд апеляційних скарг сторони захисту у відсутність ОСОБА_7 та її захисника, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Харківський апеляційний суд ухвалою від 05 жовтня 2023 року закінчив підготовку і призначив апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на 25 січня 2024 року.
Надалі апеляційний розгляд неодноразово відкладався на підставі клопотань сторони захисту, а саме 16 травня, 11 липня, 03 жовтня 2024 року та 29 травня 2025 року, поданих як захисником, так і засудженою з підстав захворювання або захисника, або ОСОБА_7 .
Напередодні судового засідання, призначеного на 29 травня 2025 року, тобто 28 травня 2025 року до суду від захисника надійшли клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з хворобою ОСОБА_7 , на підтвердження чого долучено написану від руки на листку з блокнота довідку лікаря стоматолога, датовану 29 травня 2025 року, а також про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю захисника в іншому судовому розгляді без будь-яких підтверджуючих відомостей про таке.
В судовому засіданні 29 травня 2025 року суд апеляційної інстанції оголосив вказані клопотання захисника про відкладення судового розгляду, заслухав думку прокурора та відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, ухвалив здійснювати апеляційний перегляд без участі засудженої та її захисника, провів розгляд провадження по суті та за його наслідком постановив в цей день оскаржене судове рішення.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що у цьому провадженні суд апеляційної інстанції не порушив жодних положень КПК та прав сторони захисту. Труднощі, які виникали у сторони захисту з 25 січня 2024 року по 29 травня 2025 року суд оцінив і правильно прийшов до висновку, що сторона захисту, яка знає про те, що справа в суді апеляційної інстанції вже неодноразово відкладалася через неможливість захисту прибути в засідання, також має обов'язки діяти відповідно до процесуального законодавства і не зловживати своїми правами.
Суд не буде оцінювати невідкладність візиту до стоматолога засудженої саме на дату заздалегідь призначеного судового засідання, яке перед цим вже чотири рази переносилося за клопотаннями захисту. Однак суд звертає увагу на те, що захисник не був позбавлений можливості врахувати той факт, що сторона захисту вп'яте клопоче відкласти судовий розгляд в суді апеляційної інстанції через задіяність у іншому процесі, розглянути можливість участі в суді дистанційно, оскільки судові засідання в різних справах було призначено на різний час.
За обставинами, встановленими апеляційним судом та відображеними в оскарженій ухвалі від 29 травня 2025 року щодо обґрунтування рішення про здійснення перегляду за відсутності ОСОБА_7 , йдеться про те, що з долученої до клопотання захисника про хворобу засудженої від 28 травня 2025 року довідки судом встановлено, що вона видана 29 травня 2025 року, підпис лікаря не завірений печаткою, а із змісту самої довідки не вбачається неможливості участі ОСОБА_7 у судовому засіданні з використанням власних технічних засобів, клопотання про що до суду апеляційної інстанції не надходило. Крім того, жодних підтверджень, що засуджена хворіє на тяжкі хвороби чи застережень лікарів, щодо неможливості брати участь у судовому засіданні, сторона захисту до клопотання не долучила.
Під час оцінки клопотання захисника про відкладення судового розгляду з підстав його зайнятості в іншому судовому засіданні апеляційний суд наголосив, що будь-яких доказів на підтвердження зайнятості в іншому судовому засіданні захисником надано не було.
Отже, ухвалюючи рішення про продовження апеляційного розгляду без участі сторони захисту суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що поважність причини неявки повинна бути доведена до відома суду і засвідчена відповідними документами, які сторона захисту не надала, при цьому участь як захисника, так і ОСОБА_7 у розгляді справи апеляційним судом не була обов'язковою.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та засудженої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них аргументи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника, та визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог КПК. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу з доповненнями слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3