25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 915/927/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
у порядку письмового провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС» (далі - ТОВ «АЛЬЯНС», відповідач-2, скаржник)
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 про забезпечення позову
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025
у справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (далі - Офіс, позивач)
до:
1) Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії, відповідач-1);
2) ТОВ «АЛЬЯНС»
про визнання недійсним договору та стягнення 15 806 707,20 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Прокурор в інтересах держави в особі Офісу звернувся до суду з позовом до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії та ТОВ «АЛЬЯНС», в якому просив:
- визнати недійсним договір від 08.04.2018 № 11/2018 (№ 2-123-01-18-04259 від 12.04.2018), який укладений Відокремленим підрозділом «Южно-Українська атомна електростанція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ТОВ «АЛЬЯНС», за підсумками тендера (результати якого спотворено атиконкурентними узгодженими діями його учасників), як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «АЛЬЯНС» на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- стягнути з ТОВ «АЛЬЯНС» на користь філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» 15 806 707,20 грн, а з філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» одержані ним за рішенням суду 15 806 707,20 грн стягнути в дохід держави.
1.2. Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог законодавства під час проведення процедури закупівлі, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ТОВ «АЛЬЯНС», результатів торгів, проведених відокремленим підрозділом «Відокремленим підрозділом «Южно-Українська атомна електростанція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікатор закупівлі UA-2018-03-02-000091-b).
1.3. Також від Прокурора надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ «АЛЬЯНС» в межах суми позовних вимог.
1.4. Вказана заява мотивована тим, що відповідач-2 здійснює активну господарську діяльність, маючи можливість витратити кошти не для здійснення розрахунків з позивачем. Відтак, за твердженнями позивача, існують обставини, які, на його думку, можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення у цій справі.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 16.06.2025 у справі № 915/927/25 задовольнив заяву Прокурора про забезпечення позову (вх. № 8865/25 від 12.06.2025); вжив заходи забезпечення позову, а саме: наклав арешт на майно - на закінчений будівництвом об'єкт - будівлю, виробничу будівлю (комплекс будівель і споруд виробничого призначення) загальною площею 651,5 кв.м, вартістю 336 433,38 грн, за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський район, смт Костянтинівка, вулиця Промислова, будинок 6А (реєстраційний номер об'єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 1327333248203), а також промислову базу - (літ. - А2н, А1н), загальною площею 944,5 кв.м, навіс (літ. а) площа - 99,4 кв.м, туалет (літ. Б) площа - 3,4 кв.м, вольєр для собак (літ. В) площа - 25,3 кв.м, розташованих за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський район, смт Костянтинівка, вулиця Промислова, будинок 8а (реєстраційний номер об'єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 285506648203) та грошові кошти, які належать ТОВ «АЛЬЯНС», що знаходяться на всіх рахунках відповідача-2 в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 15 806 707,20 грн.
2.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2025 у справі № 915/927/25 апеляційну скаргу ТОВ «АЛЬЯНС» залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 про забезпечення позову у справі № 915/927/25 - без змін.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «АЛЬЯНС» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати повністю ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 915/927/25, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову відмовити повністю.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі ТОВ «АЛЬЯНС» з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті: з порушенням норм матеріального права, що полягає у порушенні вимог частини четвертої статті 137 ГПК України; з порушенням норм процесуального права, що полягає у порушенні вимог частини першої статті 2, частини першої статті 55, частини першої статті 14, частини першої статті 74 ГПК України.
4.2. Скаржник звертає увагу, що в цій справі позивачем є Держава, однак позовні вимоги до ТОВ «АЛЬЯНС» про стягнення коштів безпосередньо до державного бюджету відсутні, а відтак, навіть у випадку задоволення позову в ТОВ «АЛЬЯНС» не виникне обов'язку щодо сплати коштів безпосередньо позивачу, відповідно жодних прав позивача на етапі виконання рішення суду ТОВ «АЛЬЯНС» навіть теоретично порушити не може.
4.3. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що спірний договір від 08.04.2018 № 11/2018 повністю виконаний і матеріали справи не містять жодних даних про невідповідність виконаних робіт умовам договору як за обсягом, так і за якістю виконаних робіт.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів ТОВ «АЛЬЯНС», просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. Інші учасники справи не скористалися своїм правом, передбаченим статтею 295 ГПК України, на подання відзивів на касаційну скаргу.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Верховний Суд ухвалою від 23.10.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 915/927/25 за касаційною скаргою ТОВ «АЛЬЯНС» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Підстави передачі справи до на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
7.1. Проаналізувавши та дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі вказаної справи з касаційною скаргою ТОВ «АЛЬЯНС» на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України у зв'язку з необхідністю відступити від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22, шляхом відступу та/чи його конкретизації та/чи уточнення, за змістом якого (висновку):
« 23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».
7.2. У справі № 915/927/25, судові рішення в якій переглядаються, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольнив заяву Прокурора про забезпечення позову у справі за позовом про визнання договору недійсним і стягнення коштів у розмірі 15 806 707,20 грн, та вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та на грошові кошти, які належать ТОВ «АЛЬЯНС», та знаходяться на всіх рахунках відповідача-2 в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 15 806 707,20 грн.
7.3. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, про які просить Прокурор, є адекватними та такими, що забезпечують збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідносяться із заявленими Прокурором вимогами та гарантують досягнення реального і ефективного захисту порушених прав, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
7.4. Суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Зазначену позицію суди обґрунтували з посиланням на наявність відповідного висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22.
7.5. Колегія суддів зазначає, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
7.6. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
7.7. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
7.8. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
7.9. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
7.10. Верховний Суд неодноразово наголошував, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
7.11. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
7.12. За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
7.13. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Водночас обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
7.14. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
7.15. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
7.16. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
7.17. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
7.18. Водночас як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
7.19. Отже, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
7.20. З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, шляхом відступу та /чи його конкретизаціїі та/чи уточнення, в аспекті того, чи повинен позивач/заявник доводити суду наявність ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду та чи повинен позивач доводити суду обґрунтовану необхідність щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, зокрема, чи повинен позивач/заявник подати докази на підтвердження наявності як ризику так/чи фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування вказаного вище заходу забезпечення позову.
7.21. Крім того, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що існують також підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22, шляхом відступу та/чи його конкретизації, та/чи уточнення, за змістом якого (висновку):
« 31. За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
32. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно Відповідача, однак, не врахувавши вимог щодо співмірності таких заходів (або неналежно конкретизувавши вжиті заходи забезпечення позову), дійшов помилкового висновку про накладення арешту і на грошові кошти в межах загальної ціни позову (23 238 041,19 грн), і на майно відповідача у такому ж обсязі (23 238 041,19 грн.), фактично арештував грошові кошти і майно на загальну суму, що удвічі перевищує ціну позову.»
та в постанові Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, шляхом відступу та/чи конкретизації, та/чи уточнення, за змістом якого (висновку):
«за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, то доцільно накласти арешт на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів».
7.22. Колегія суддів зазначає, що ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина перша статті 144 ГПК України).
7.23. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
7.24. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (підпункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
7.25. Колегія суддів вважає, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача без чіткого встановлення (визначення) у виконавчому документі (який підлягає примусовому виконанню у спосіб та в порядку, які визначені у ньому), сум накладення стосовно кожного з них, може призвести до подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону (частина четверта статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогам.
7.25.1.Колегія суддів також виходить зі статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом якої:
"1. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
2. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин."
7.26. Отже, на думку колегії суддів, висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 підлягають конкретизації шляхом відступу та/чи конкретизації, та/чи уточнення, що у разі накладення арешту на грошові кошти відповідача, він (арешт) накладається саме у межах суми позову, а за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів в межах суми позову, доцільно накласти заборону на вчинення певної діі (як-то: на відчудження майна), та доведення вартості майна якого покладається на позивача/заявника у відповідності до вимог статтей 13,136, 137 ГПК України.
7.27. Щодо питання подібності правовідносин, то колегія суддів виходить з того, що предметом касаційного перегляду у справі № 915/927/25, як і у справах № 905/448/22, № 915/538/24 було питання наявності/відсутності підстав для забезпечення позову, тобто застосування приписів статей 136, 137 ГПК України.
7.28. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
7.29. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
7.30. Враховуючи викладене, справа № 915/927/25 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
Справу № 915/927/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 про забезпечення позову та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов