20 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2538/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Обслуговуючого кооперативу ?Гаражно-будівельний кооператив ?Сілвер Авто?
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2025
за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави
до: 1) Львівської міської ради,
2) Обслуговуючого кооперативу ?Гаражно-будівельний кооператив ?Сілвер Авто?,
3) Рясне-Руської сільської ради,
про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності, припинення речового права,
Керівник Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову та заяви про відмову від позовної вимоги) до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу ?Гаражно-будівельний кооператив ?Сілвер Авто?, Рясне-Руської сільської ради про:
- визнання недійсним рішень Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" від 19.05.2020 № 3698 та "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Сілвер Авто" земельної ділянки" від 12.11.2020 № 4851;
- скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Сілвер Авто" на земельну ділянку за кадастровим 4610136300:06:012:0014, площею 2,747 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095947046101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39264171.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі статей 19, 43 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, 7 та 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд" з моменту ухвалення рішення Львівської обласної ради "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща" від 29.10.2019 № 907 створено об'єкт природно-заповідного фонду, а саме ландшафтний заказник місцевого значення "Торфовище Білогорща", орієнтовною площею 92 га, в межах якого перебувала спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0014, на яку відповідач-2 зареєстрував право приватної власності.
Наведені дії відповідачів суперечать положенням пункту "в" частини 4 статті 83, пункту "г" частини 4 статті 84 ЗК України, в силу яких землі під об'єктами природно-заповідного фонду не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом. На підставі статей 41, 121 ЗК України та статей 2, 6 Закону України "Про кооперацію" прокурор вважав незаконною безоплатну передачу земельної ділянки площею 2,747 га відповідачу-2, який є обслуговуючим, а не гаражно-будівельним кооперативом, до складу якого входять 3 особи, оскільки норма безоплатної приватизації земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 га на одну особу. При зміні цільового призначення земельної ділянки порушено вимоги статті 20 ЗК України (проект землеустрою та рішення ради про його затвердження та встановлення цільового призначення відсутні, цільове призначення та вид використання земельної ділянки не відповідають містобудівній документації).
Щодо обраного способу захисту права прокурор зазначив, що в цьому випадку має місце порушення права власності, яке не пов'язане з позбавленням володіння. Як на правову підставу своїх доводів з цього питання прокурор посилався на правові норми, які закріплено у статті 16, частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 152, частини 1 статті 155 ЗК України, частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.04.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025, позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 4 рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3698 від 19.05.2020 в частині, яка стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0014, визнано недійсним рішення цієї ради від 12.11.2020 № 4851 та скасовано державну реєстрацію права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про припинення речового права - права приватної власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.
Суд мотивував рішення тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення та, посилаючись на положення пункту "в" частини 4 статті 83, пункту "г" частини 4 статті 84 ЗК України, зазначив, що землі під об'єктами природно-заповідного фонду не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.
Правомірність створення вказаного заказника було предметом розгляду судів адміністративної юрисдикції у справі № 380/23540/21. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі встановили відсутність порушень прав та законних інтересів в тому числі і відповідача-2 та відмовили у визнанні протиправним та скасуванні рішення Львівської обласної ради від 29.10.2019 № 907 "Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення "Торфовище Білогорща".
Крім того суд встановив, що спірним рішенням від 12.11.2020 № 4851 відповідачу-2 безоплатно передано у власність 2,747 га землі для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам, тоді як, можливість безоплатної передачі земельних ділянок для гаражного будівництва гаражно-будівельним кооперативам встановлена нормами глави 6 ЗК України, яка регулює правовий режим земель житлової та громадської забудови.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справах цієї категорії спорів (постанови від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 13.09.2022 у справі № 906/260/21) суд зазначив про те, що сама лише наявність у юридичної особи статусу гаражно-будівельного кооперативу не є достатньою підставою для безоплатної передачі у власність на підставі статті 41 ЗК України земельної ділянки довільного розміру.
Суд, з урахуванням положень частин 1 та 4 статті 182 частини 2 статті 393 ЦК України та частини 3 статті 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дійшов висновку про наявність підстав для задоволення також і похідної вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку, вказавши про ефективність обраного прокурором способу захисту порушеного права, з огляду на те, що спірна земельна ділянка не вибула з фактичного володіння територіальної громади, а відповідач-2 не реалізовував щодо цього об'єкта цивільних прав та обов'язків свої правомочності власника (утримання, сплата обов'язкових платежів тощо).
Обслуговуючий кооператив ?Гаражно-будівельний кооператив ?Сілвер Авто? звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю, посилаючись на обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, оскільки, на думку скаржника, у спірних правовідносинах таким є віндикаційний позов, а також на встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу.
За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд з урахуванням наведених скаржником підстав касаційного оскарження відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди (пункт 11.10).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що заявлений позивачем спосіб захисту є ефективним та приведе до відновлення порушеного права територіальної громади.
При цьому Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 921/16/23, на яку посилався суд апеляційної інстанції у оскарженій скаржником постанові, зазначив, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Щодо посилань скаржника на встановлення судами обставин справи на підставі недопустимого доказу - висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 02.07.2021 № 41 за матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні, із зазначенням того, що він суперечить вимогам ГПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз у відповідній редакції, колегія суддів зазначає, що ці доводи скаржника були розглянуті судом апеляційної інстанції. Натомість за змістом касаційної скарги скаржник намагається спонукати Верховний Суд до додаткової перевірки доказів, що з урахуванням частини 2 статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 дослідження доказів і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню (пункт 128 постанови).
У пунктах 7.6-7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/2538/21 за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу ?Гаражно-будівельний кооператив ?Сілвер Авто? на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач