46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.: 0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
25 листопада 2025 року м. Тернопіль Справа № 921/549/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
за участю секретаря судового засідання Дідура А.М.
розглянув заяву без номера від 17.11.2025 (вх.№8092 від 17.11.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-ЛІДЕР", село Пашківка Бучанського району Київської області про відшкодування судових витрат
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-ЛІДЕР", село Пашківка Бучанського району Київської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарська фірма "АГРО-ПРОБА", село Гнилиці Тернопільського району Тернопільської області
про стягнення 933 404,90 грн
за участю представників:
позивача: Ганенко Р.А., адвокат, ордер серії АІ №2002832 від 18.09.2025;
відповідача: Симбірцев Є.В., адвокат, ордер серії АІ №1799780 від 20.10.2025.
Обставини справи.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарська фірма "АГРО-ПРОБА" село Гнилиці Тернопільського району Тернопільської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарська фірма "АГРО-ПРОБА", село Гнилиці Тернопільського району Тернопільської області, про стягнення 933 404, 90 грн.
Розгляд справи, згідно з ухвалою суду від 24 вересня 2025 року, здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 21.10.2025, котре відкладалося на 18.11.2025.
17.11.2025 позивачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подано:
- заяву без номера від 17.11.2025 (вх.№8092) про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору, оскільки відповідачем після відкриття провадження у справі в добровільному порядку сплачено борг за договором про надання сільськогосподарських послуг №2025-003 від 20.03.2025, та просив суд стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме: 15 000,00грн витрат за професійну правничу допомогу та 14 001,07грн судового збору, посилаючись на норми ч.3 ст.130 ГПК України та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України;
- заяву (клопотання) без номера від 17.11.2025 (вх.№8094) про долучення доказів погашення відповідачем суми боргу та доказів понесення витрат на правничу допомогу (додатково в розмірі 5 000,00грн згідно Акту від 17.11.2025).
Ухвалою суду від 18.11.2025 закрито провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Судове засідання щодо розгляду заяви позивача без номера від 17.11.2025 (вх.№8092) в частині вирішення питання про розподіл судових витрат призначено на 25.11.2025.
В судовому засіданні позивач підтримав повністю заяву, просив відшкодувати судовий збір та 15000грн витрат на правничу допомогу, котрі повністю сплачено товариством.
Представник відповідача вважає, що судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір», а витрати на правничу допомогу просив зменшити до 5000грн, оскільки такі є неспівмірними з ціною позову, часом, витраченим на виконання певного виду робіт. Судом, з урахуванням пояснень сторін, в судовому засіданні оголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу.
Мотиви на норми закону, з яких суд виходить постановляючи ухвалу.
У даній справі судом на підставі клопотання позивача, провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України за відсутності предмета спору. Таке судове рішення обумовлено задоволенням відповідачем вимог позивача після відкриття провадження у справі, тобто отриманням того, на що позивач розраховував при зверненні до суду із заявленим позовом.
В ухвалі про закриття провадження у справі вирішуються питання про відшкодування судових витрат (ч.4 ст.231 ГПК України).
У випадку закриття провадження у справі внаслідок задоволення відповідачем вимог позивача після пред'явлення позову, тобто коли предмет спору відсутній, обов'язок відшкодування судових витрат, законодавцем покладено на відповідача. Так, відповідно до норм частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд, за заявою позивача, присуджує стягнення понесені ним у справі витрати з відповідача.
Отже, статтею 130 Господарського процесуального кодексу України закріплено порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження, зокрема з підстави задоволення відповідачем вимог позивача після пред'явлення позову, що кореспондує з підставою закриття провадження у справі, передбаченою у пункті 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального України (відсутній предмет спору).
На дану норму закону посилається позивач у клопотанні від 17.11.2025 (вх.№8092).
З відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, з'ясовано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 29.10.2025 у справі №917/1161/25 передав на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду справу для відступу від раніше сформованого правового висновку у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2025 року у справі №917/276/25 щодо застосування ч. 3 ст. 130 ГПК України у випадку закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (відсутність предмета спору) у зв'язку з тим, що позивач не підтримує своїх позовних вимог унаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову.
За позицією Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, наведеною у справі №917/276/25, право позивача на відшкодування витрат (зокрема, на професійну правничу допомогу) на підставі частини третьої статті 130 ГПК України виникає лише у випадку його відмови від позову у зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову та закриттям провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України. У справі №917/276/25, як і в справі №917/1161/25, провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України (через відсутність предмету спору), що, згідно з цим висновком, унеможливлювало стягнення витрат на правничу допомогу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №917/1161/25 зазначив, що попередній висновок у справі №917/276/25 призвів до звуженого тлумачення норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України, чим обмежив обсяг прав позивача на відшкодування витрат.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду ухвалою від 21.11.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132009297) прийнято справу №917/1161/25 до розгляду для формування єдиної правової позиції та забезпечення однакового застосування норми права, а саме тлумачення другого речення частини третьої статті 130 ГПК України, у випадках, коли провадження у справі закрито через відсутність предмета спору внаслідок задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, 24 April 2008, §39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, §170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Згідно із пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За нормами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, положення якої кореспондуються із нормами частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що у даній господарській справі позивач також не відмовлявся від позову у зв'язку із сплатою боргу відповідачем після відкриття провадження у справі. Ухвалою суду від 18.11.2025 задоволено клопотання позивача; провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Водночас, позивач просить стягнути судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу), які були понесені під час розгляду справи на підставі ч.3 ст.130 ГПК України.
Таким чином, оскільки на даний час має місце різний правовий підхід у застосуванні норм ч.3 ст.130 ГПК України та враховуючи обставини передачі Касаційним господарським судом Верховного Суду на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1161/25 через необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.10.2025 у справі № 917/276/25 щодо підстав застосування норм ч. 3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, а також з огляду на те, що правові висновки Верховного Суду у справі № 917/1161/25 можуть мати суттєве значення для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, враховуючи, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд вважає за необхідне зупинити розгляд заяви в частині розподілу судових витрат відповідно до п.7 ч.1 ст.228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 917/1161/25.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У такому випадку згідно з приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.
За наведених вище обставин, провадження у справі підлягає зупиненню.
Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 128, 129, ч.3 ст.130, п.7 ч.1, ч.3 ст.228, 229, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Зупинити провадження щодо розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕРРА-ЛІДЕР» без номера від 17.11.2025 (вх.№8092 від 17.11.2025) в частині розподілу судових витрат до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1161/25 та складання (оприлюднення) повного тексту постанови суду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до приписів ст.235 Господарського процесуального кодексу України після її складення та підписання, може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.255-256 ГПК України.
Повну ухвалу складено 25.11.2025.
Суддя Н.О. Андрусик