79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.11.2025 Справа № 914/378/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ», Львівська область, місто Львів
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського», Львівська область, село Вістовичі
про стягнення заборгованості у розмірі 2507732,34 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Улинець О.М.
від відповідача: не з'явився
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» до відповідача Приватного акціонерного товариства Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» про стягнення заборгованості у розмірі 2507732,34 грн, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість (попередня оплата), 150355,34 грн - інфляційні втрати та 25822,50 грн - 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025, справу №914/378/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.
Ухвалою від 18.02.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
У межах наданого судом строку від позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 26.02.2025) надійшло клопотання (вх.№5109/25 від 26.02.2025), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.
Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 26.03.2025.
25.03.2025 загальним відділом діловодства суду зареєстровано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх.№7754/25).
Враховуючи перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці з 26.03.2025 по 28.03.2025 включно, підготовче засідання 26.03.2025 не відбулося.
Ухвалою від 31.03.2025 суд призначив підготовче засідання у справі на 23.04.2025.
03.04.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8663/25).
Ухвалою від 23.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 23.04.2025, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 28.05.2025.
06.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.05.2025) від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№11812/25).
22.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 21.05.2025) від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№13510/25).
Ухвалою від 23.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 23.04.2025, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 28.05.2025.
Сторони у підготовче засідання 28.05.2025 не з'явились, протокольною ухвалою від 28.05.2025 підготовче засідання у справі призначено на 18.06.2025.
Ухвалою від 18.06.2025, занесено до протоколу судового засідання від 18.06.2025, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.07.2025.
Згідно з наказом Господарського суду Львівської області від 23.07.2025 №05-14/166, судді Гоменюк З.П. надано 5 робочих днів щорічної основної відпустки за період роботи з 25.11.2024 по 24.11.2025 з 29.07.2025 по 04.08.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Гоменюк З.П. у щорічній основній відпустці засідання призначене на 30.07.2025 не відбулось.
У перший робочий день після відпустки 05.08.2025 суд виніс ухвалу про призначення судового засідання у справі 914/378/25 на 27.08.2025.
Розгляд справи відкладався з підстав викладених в ухвалах суду від 27.08.2025, 10.09.2025 та 05.11.2025.
Крім того, протокольною ухвалою суду від 05.11.2025 судом було відмовлено у клопотанні відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Ірокс» та повернення до стадії підготовчого провадження.
12.11.2025 від Приватного підприємства «Ірокс» поступило клопотання про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та повернення до стадії підготовчого провадження.
17.11.2025 від позивача поступили письмові заперечення на заяву про вступ у справу як третьої особи.
17.11.2025 ПАТ «Ірокс» подало клопотання про долучення додаткових матеріалів до справи.
У судове засідання 19.11.2025 з'явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, від позивача до суду не надходило. Відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, однак подав чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з укладення нового договору про надання правової допомоги від 18.11.2025.
Розглянувши клопотання ПАТ «Ірокс» про вступ у справу в якості третьої особи суд зазначає таке.
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заяві про вступ третьої особи справу на стороні позивача або відповідача
зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. (п. 12. Постанови ОП КГС ВС від 09 червня 2023 року у справі № 916/3938/21).
Суд зазначає, що залучення в якості 3 особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ПрАТ «Ірокс» - не підлягає задоволенню, оскільки заявником не зазначено, які саме права чи інтереси ПрАТ «Ірокс» порушуються чи можуть бути порушеними внаслідок розгляду судом справи №914/387/25, доказів на підтвердження заяви також не додано. Крім того, заявник пропустив строки на заявлення вимоги щодо вступу у справу.
Водночас, судом не встановлено, що долучення заявником до справи додаткових матеріалів в обгрунтування поданої заяви, а саме копій договорів між відповідачем та ПАТ «Ірокс» впливають чи можуть вплинути на розгляд даної справи та спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, а також якимось чином вплинути на права та обов'язки заявника.
Таким чином, суд дійшов висновку у задоволенні клопотання про вступ у справу третьої особи без самостійних вимог на предмет спору відмовити.
Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про чергове відкладення розгляду справи.
Так, суд звертає увагу на те, що підготовче провадження у справі було ще закрито 18.06.2025, а розгляд справи по суті вже триває достатньо тривалий час. Зокрема, судом також неодноразово відкладався в межах розумних строків розгляд справи по суті, в тому числі і за клопотаннями відповідача. Відтак, суд вважає, що сторони були наділені достатнім часом для реалізації своїх прав у судовому процесі, а тому підстави для відкладення розгляду справи є відсутні.
У судовому засіданні 19.11.2025 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив суд задовольнити такі.
У судовому засіданні суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні, суд ухвалив рішення та відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене судове рішення, повідомивши про орієнтований час складення його повного тексту.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким відповідач мав поставити будівельні матеріали позивачу, а позивач у свою чергу зобов'язувався оплатити такі.
Відтак, позивач повідомляє, що з його сторони виконанні зобов'язання у повному обсязі та здійснював оплату з поставки матеріалів з січня 2020 року по березень 2021 року. Всупереч згаданому, відповідач не виконав свої зобов'язання, поставивши лише частину оплачених матеріалів згідно долучених позивачем копій видаткових накладних.
Як наголошує позивач, упродовж січня 2020 року - березня 2021 року ним на рахунок відповідача перераховано 5309062,50 грн за будівельні матеріали згідно виставлених відповідачем рахунків на оплату товару. Одночасно, позивач зауважив, що у зв'язку із повномасштабним вторгненням в Україну, військовими діями, в 2022 році діяльність позивача частково призупинилась, а частина документів була втрачена, у тому числі й більша частина рахунків на оплату. Однак, як наголосив позивач, відповідачем умови договору поставки виконано частково та поставлено товар лише на суму 2977508,00 грн з попередньо оплаченої позивачем суми у розмірі 5309062,50 грн.
Крім того, позивач також повідомив суду про те, що згадані будівельні матеріали були необхідні позивачу для виконання умов договорів про спільне інвестування у будівництво, які укладені між позивачем, Приватним акціонерним товариством «Ірокс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Персенківка» 29.11.2019 року, 11.12.2019 року, 19.12.2020 року відповідно, що у свою чергу підтверджує факт існування господарських правовідносин між позивачем та відповідачем.
Згадане також на думку позивача відображається у більшості товарно-транспортних накладних між позивачем та відповідачем, адже автомобільним перевізником було ПрАТ «Ірокс», а пункти розвантаження - об'єкти згідно договорів про спільне інвестування у будівництво. Одночасно, позивач також наголосив на тому, що товар доставлявся ПрАТ «Ірокс» напряму з ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» на пряму до об'єктів згідно договорів про спільне інвестування у будівництво, а відтак, певна частина ТТН та рахунків відсутня, оскільки перевізник (ПрАТ «Ірокс») безпосередньо працював з постачальником (відповідачем).
З огляду на вищевикладене, позивач зазначає про те, що відповідачем не виконано у повному обсязі умов договору поставки, який укладений сторонами у спрощений спосіб, а відтак, останній не поставив позивачу попередньо оплачений ним товар на суму 2331554,50 грн.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2331554,50 грн попередньої оплати. Крім основної заборгованості у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення поставки, позивач на основну суму боргу здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, у порядку ч. 2 ст. 560 Цивільного кодексу України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024 року. Відповідно до долученого позивачем розрахунку штрафних санкцій, останній просить суд також стягнути з відповідача на свою корить 150355,34 грн - інфляційних втрат та 25822,50 грн - 3% річних.
У відповіді на відзив (вх.№13510/25 від 22.05.2025) позивач не погодився із твердженнями відповідача щодо застосування строків позовної давності, адже з 24.02.2022 року перебіг строків позовної давності зупинено відповідно до приписів пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зауважив на тому, що на момент запровадження воєнного стану строк позовної давності не сплив, а тому його перебіг зупинився на підставі прямої вказівки закону.
Одночасно, позивачем також заперечуються доводи відповідача в частині надання останньому додаткового часу для надання доказів у цій справі. Позивач наголосив на тому, що оскільки відповідач є стороною договору поставки, який укладено між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб, усі долучені позивачем докази до матеріалів позовної заяви є у двох екземплярах та не потребують додаткового вивчення зі сторони відповідача.
Щодо довідки ПрАТ «Ірокс», на яку покликається відповідач у відзиві на позовну заяву, позивач зазначив про те, що така датована 18.03.2025 року, тобто вже після відкриття провадження у цій справі та видана особою, яка подавала відзив на позовну заяву - ОСОБА_1 .. Крім того, позивач звернув увагу суду на те, що окрім такої довідки відповідачем не долучені інші докази, які б підтверджували дійсність сум, відображених у такій довідці.
Відтак, позивач наголошує на тому, що така довідка містить більше інформаційний характер, що відображає лише кількість перевезеної цегли із заводу на об'єкти будівництва у місті Львові автотранспортом ПрАТ «Ірокс», однак, жодним чином не підтверджена відповідачем доказами, у тому числі товарно-транспортними накладними. Разом з тим, позивач також просить суд врахувати, що надана відповідачем довідка не містить відомостей щодо замовника цієї цегли, ким було оплачено таку цеглу.
Позивач також повідомив суду, що ПрАТ «Ірокс» не здійснював усі перевезення цегли на об'єкти, адже у матеріалах справи містяться копії видаткових накладних з товарно-транспортними накладними, де перевізником вказаний саме відповідач (видаткова накладна №159 від 21.02.2020 із ТТН №159 від 21.02.2020 року; видаткова накладна №345 від 09.04.2020 року).
Відповідно до вищезгаданого, позивач вважає, що надана відповідачем довідка не може братися судом до уваги, оскільки інформація, відображена у такій має загальний характер, який не відноситься до предмета позову у цій справі.
З урахуванням наведеного, позивач вважає твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими та безпідставними, а відтак, заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» підлягають до задоволення у повному обсязі.
Аргументи відповідача.
У відзиві на позовну заяву (вх.№8663/25 від 03.04.2025) відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на те, що такі є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Насамперед, відповідач наголосив на тому, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг строків на звернення до суду з позовом, а відтак, на його думку, слід враховувати конкретні воєнні дії, що мають територіальну та часову характеристику. Відповідно, відповідач зазначає про те, зо джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309.
З огляду на наведене, відповідач зазначає про те, що на території західних областей України військові дії не велись та не були під окупацією, а отже, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що запровадження військового стану вплинило на діяльність підприємства та заважало позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Одночасно відповідач не заперечив щодо укладення з позивачем договору поставки будівельних матеріалів у спрощений спосіб. Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що останній не має власного грозового транспорту, що у свою чергу призвело до залучення ПрАТ «Ірокс» у якості перевізника, який має власний транспорт та за період 2020-2021 років здійснило перевезення будівельних матеріалів на об'єкти будівництва позивача, які розташовані у місті Львові.
Відповідач покликається на довідку, яка відображає кількість перевезення цегли на об'єкти будівництва позивача, який розташований на вул. Величковського, 59 та складає 923,52 тис. шт. і становить вартість 3703062,00 грн. Відповідно, відповідач зауважує на тому, що сума заявленого позивачем боргу та вартість поставленої позивачу цегли дорівнює 5309062,50 грн (сума оплачених позивачем коштів) - 3703062,00 грн (вартість оплаченої поставки цегли) = 1606001,00 грн, що значно менше від суми заявленого позивачем боргу.
Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» (надалі - позивач, замовник) та Приватним акціонерним товариством «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки, укладений у спрощений спосіб, за яким відповідач мав поставити будівельні матеріали, а позивач - оплатити їх.
Відтак, позивач на виконання умов договору поставки здійснював оплату товару у період з січня 2020 року по березень 2021, що підтверджується виписками з рахунків в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Згідно виписок з рахунків ТзОВ «МАРЛОН СІТІ» в АТ «Райффайзен Банк Аваль» за період: січень 2020 - березень 2021 на рахунок відповідача перерахувало 5309062,50 грн.
У свою чергу, відповідач поставив позивачу будівельні матеріали на загальну суму 2977508,00 грн згідно видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи, зокрема з 03.02.2020 по 30.06.2021.
До відзиву на позовну заяву відповідач долучив довідку про кількість перевезеної цегли з «Вістовицький ЗБІХК» на об'єкти будівництва м. Львів автотранспортом ПрАТ «Ірокс», що складена та затверджена генеральним директором ПрАТ «Ірокс» - Микичак І.П., який одночасно є т.в.о. голови правління Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського». У згаданій довідці відображено інформацію про те, що на об'єкт 1. Величковського 64 (ОК ЖБК «Західна Вежа» перевезено 311,54 тис. шт. цегли на суму 1327492,00 грн з урахуванням ПДВ; на об'єкт 2. Величковського 64 (ПрАТ «Ірокс» перевезено 288,6 тис. шт. цегли на суму 1144106,00 грн з урахуванням ПДВ; на об'єкт 3. Тернопільска 42 (ПрАТ «Ірокс») перевезено 196,36 тис. шт. цегли на суму 1417433,00 грн з урахуванням ПДВ; на об'єкт 4. Величковського 59 (МАРЛОН СІТІ ТзОВ) перевезено 923,52 тис. шт. цегли на суму 3703062,00 грн з урахуванням ПДВ.
Однак, вищезгадана довідка видана 18.03.2025 року, тобто вже після відкриття провадження у даній справі та видана особою, яка подала відзив на позовну заяву - тобто Микичаком І.П., що ставить під сумніви дійсність викладеного. Крім цього, суд зазначає, що у даній довідці відсутнє будь-яке підтвердження сум, які фігурують, а також зі змісту долученої відповідачем довідки суд не може встановити хто був замовником даної цегли та хто здійснював оплату.
Оскільки, не у всіх долучених видаткових накладних до позовної заяви присутні товаро-транспортні накладні, які були втрачені із сплином часу, що не дає можливості стверджувати, що саме ПрАТ «Ірокс» здійснював перевезення усіх замовлень цегли згідно видаткових накладних. Крім цього, у додатках до позовної заяви наявні видаткові накладні з товарно-транспортними накладними, де перевізником вказане ПрАТ «Вістовицька кераміка» (видаткова накладна №159 від 21 лютого 2020 року із ТТН №159 від 21 лютого 2020 року; видаткова накладна №345 від 09 квітня 2020 року), отже вбачається, що ПрАТ «Ірокс» не здійснював усіх перевезень цегли на об'єкти.
Відповідач доказів погашення заборгованості до суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору поставки у спрощений спосіб, за яким «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» мав поставляти будівельні матеріали, а ТзОВ «Марлон Сіті» оплачувати їх.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з нормою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, згідно виписок з рахунків (додаються в додатках до позовної заяви) ТзОВ «Марлон Сіті» в АТ «Райффайзен Банк Аваль» за період: січень 2020 - березень 2021 на рахунок ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» було оплачено 5 309 062,50 грн.
У свою чергу, ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. С.Ю. Завадського» поставив будівельних матеріалів на суму 2 977 508,00 грн, що підтверджується видатковими накладними за період: лютий 2020 - червень 2021, тобто постачальник не поставив матеріалів на суму у 2 331 554,50 грн. Таким чином, договір так і не було виконано належним чином та в повному обсязі.
Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. В даному випадку, відповідач не виконав своїх зобов'язань, отримавши оплату.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі №912/1883/17 вказав, що з аналізу у зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладення господарських договорові допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняття пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів, тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів виконання в повному обсязі зобов'язань з поставки оплаченого товару відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 2 331 554,50 грн основної заборгованості за договором поставки підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, довівши факт наявності зобов'язання та здійснення за ним господарської операції особа може вимагати здійснення оплати при цьому у формі не лише суми основного боргу (вартості товару, робіт, послуг), а й просити застосувати ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 150 355,34 грн інфляційних втрат та 25 822,50 грн 3% річних.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення поставки, у ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» виникло зобов'язання зі сплати на користь позивача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024 року.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної сплати заборгованості, суд приходить до переконання, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а відтак повинен сплатити на користь позивача інфляційні нарахування та 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 25 822,50 грн - 3% річних та 150 355,34 грн - інфляційних втрат. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 30 092,79 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №1 від 21.02.2025 року.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 30 092,79 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 2 507 732,34 грн заборгованості, з яких: 2 331 554,50 грн - основна заборгованість, 150 355,34грн - інфляційні втрати, 25 822,50 грн - 3% річних, та 30 092,79 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 26.11.2025.
Суддя Гоменюк З.П.