79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.11.2025 Справа № 914/1761/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Львівської міської ради,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий Дім «Високий Замок»,
про стягнення пайової участі, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
представники сторін:
від позивача: Наконечна О.М.;
від відповідача: Левкович Т.В.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий Дім «Високий Замок» про стягнення пайової участі, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Ухвалою від 06.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
27.10.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.
25.11.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Замовник будівництва Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий Замок» розпочавши у 2017 році реконструкцію частини нежитлових приміщень (надбудова сходової клітки) по вул. Героїв УПА, 65 та будівництво адміністративної будівлі по вул. Героїв УПА, 73 зі знесенням існуючих споруд зобов'язаний був до прийняття об'єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об'єкта відповідно до загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, однак замовник цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Позиція відповідача
Замовник будівництва повинен був сплатити пайову участь щодо об'єкта будівництва лише на підставі її розрахунку наданого органом місцевого самоврядування. Є підстави стверджувати, що є наявним порушення вимог законодавства з боку Львівської міської ради, яке полягає бездіяльності щодо самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у неї документів та здійснення належних контрольних функцій, що зумовило як недоотримання коштів до міського бюджету, так і надмірні штрафні санкції для Відповідача.
Розрахунок здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, що зумовлює його неправомірність та ставить під сумнів його правову обґрунтованість.
Також відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення.
Рішенням виконавчого комітету від 11.11.2016 №1043 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ПАТ “Видавничий Дім “Високий Замок“ частини нежитлових приміщень (надбудова сходової клітки) на вул. Героїв УПА, 65 та будівництво адміністративної будівлі на вул. Героїв УПА, 73 зі знесенням існуючих споруд» затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на реконструкцію приватним акціонерним товариством “Видавничий Дім “Високий Замок “ частини нежитлових приміщень (надбудова сходової клітки) на вул. Героїв УПА, 65 та будівництво адміністративної будівлі на вул. Героїв УПА, 73 зі знесенням існуючих споруд.
Замовник - ПАТ «Видавничий Дім «Високий Замок» (п.1.2 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
Цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво площею 0,0291 га та 0,0586 га - для обслуговування виробничих приміщень.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 21.04.2017 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий Замок» (код ЄДРПОУ 13807781) декларацію про початок будівельних робіт № ЛВ 083171110406 на «реконструкцію частини нежитлових приміщень (надбудова сходової клітки) на вул. Героїв УПА, 65 та будівництво адміністративної будівлі на вул. Героїв УПА, 73 зі знесенням існуючих споруд в м. Львові»
06.07.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером AC01:3673-4680-4202-0146 зареєстровано Акт готовності об'єкту до експлуатації, підписаний замовником - директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий Замок» (код ЄДРПОУ 13807781) про те, що необхідно вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації.
У п.5 Акту готовності об'єкту замовником вказано, що будівельні роботи виконано у строк:
- початок робіт - вересень 2017;
- закінчення робіт - травень 2021.
Згідно з Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ 122210707713, виданого Інспекцією ДАБК та зареєстрованого в ЄДЕССБ 12.01.2021 прийнято в експлуатацію об'єкт, найменування якого «Реконструкція ПАТ «Видавничий Дім «Високий Замок» частини нежитлових приміщень (надбудова сходової клітки) на вул. Героїв УПА, 65 та будівництво адміністративної будівлі на вул. Героїв УПА, 73 зі знесенням існуючих споруд в м. Львові» (замовник об'єкта - «Видавничий Дім «Високий Замок» (код ЄДРПОУ 13807781).
Ухвалою ЛМР від 02.04.2025 №6135 внесено зміни до ухвали ЛМР від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» відповідно до якої департамент економічного розвитку здійснює розрахунки безпідставно збережених коштів пайової участі.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради проведено розрахунок пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розрахований відповідно до загальної вартості основних фондів будівництва об'єкта (лист №4-2301-23007 від 29.04.2025).
У Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів №ЛВ 122210707713 від 12 липня 2021 загальну вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, визначено у 11 296 000 гривень.
Величина пайового внеску складає: 11 296 000 грн х 0,04 = 451 840 грн.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметом позовних вимог є вимога про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкта відповідача (28.04.2022) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (з 01.01.2020).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Тобто відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
У даній справі позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі статті 1212 ЦК України, і вказаний спосіб захисту суд визнає як належний.
Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення відповідачем будівництва спірного об'єкту у травні 2021 року із отриманням сертифікату готовності об'єкта до експлуатації 12.07.2021, водночас відсутності укладення ним з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.
Ухвалою Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова (пп. 2.1 п. 2).
Відповідно до пп. 2.2 пункту 2 ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 розмір пайової участі становить: для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно із пп. 2.3 пункту 2 ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 порядок розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва є таким: замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками; до заяви про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, замовник будівництва додає такі завірені замовником копії документів: для нежитлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта містобудування, визначеного згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, затверджений замовником; для житлового будівництва копію документа, що дає право на виконання будівельних робіт та документа, що відображає техніко-економічні показники об'єкта.
За приписами п. 2.4 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019 департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п. 2.6-2.8 ухвали Львівської міської ради № 6098 від 26.12.2019).
При прийнятті вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала Львівської міської ради від 03.04.2008 №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009 № 2779 «Про внесення змін до ухвали міськради від 03.04.2008 № 1697»).
Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва позивачем визначено, виходячи із вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 та ухвали Львівської міської ради №6098 від 26.12.2019 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року».
Відповідно до розрахунку позивача, відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в загальному розмірі 451 840,00 грн. Розрахунок наведено у позовній заяві та перевірено судом.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 451 840,00 грн. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі ст. 625 ЦК України відповідачу за період з 13.07.2021 по 29.04.2025 нарахував 269 115,47 грн інфляційних втрат та 51 472,62 грн 3 % річних. Розрахунок наведено у позовній заяви та перевірено судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ЛВ122210707713 від 12.07.2021 загальна вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію складає 11 296 000,00 грн.
Таким чином, будівництво вищевказаного об'єкту розпочато в період у якому наявний обов'язок у замовника щодо сплати пайових внесків до місцевого бюджету Львівської територіальної громади згідно Закону України №132-IX.
Кошторисна вартість будівництва зазначається в проектній документації, тобто на стадії проектування.
Кошторисна вартість - це розмір коштів, які необхідні для будівництва об'єкту, тобто прогнозовані витрати.
Водночас, вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, це фактично використані кошти на будівництво об'єкту.
Із позовної заяви вбачається, що при розрахунку розміру пайового внеску позивачем враховано фактичні витрати на будівництво об'єкту - вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію. Водночас, 4% від вказаної суми становить 451 840,00 грн, яка і заявлена позивачем у складі позовних вимог (безпідставно збережені кошти).
Аналогічної правової позиції (щодо застосування у розрахунку пайового внеску загальної вартості основних фондів) дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі №914/3777/23.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З огляду на те, що позивачем нараховано та заявлено суму 3% річних, тобто законодавчо встановлений мінімальний розмір процентів річних, підстави для їх зменшення судом у даній справі відсутні.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 451 840,00 грн основного боргу, 269 115,47 грн інфляційних втрат та 51 472,62 грн 3% річних є обґрунтованими, не спростованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий Замок» (79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 65 код ЄДРПОУ:13807781) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, Площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896, код отримувача - 38008294, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку - UA668999980314131921000013933, код класифікації доходів бюджету - 24170000) кошти в сумі 451 840,00 грн суми основного боргу, 269 115,47 грн інфляційних втрат, 51 472,62 грн - 3% річних та 11 586,42 грн судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Горецька З.В.