ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/9867/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БСФ", м. Київ
про стягнення 266 755,76 грн, -
08.08.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БСФ" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 219 200,00 грн, суми пені в розмірі 32 928,04 грн, суми 3% річних в розмірі 3 224,94 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 11 402,78 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків за Договором оренди обладнання №29-10-24/ОР від 29.10.2024 року, в частині оплати вартості оренди.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 року справу №910/9867/25 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 15.09.2025 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 17.09.2024 року міститься в матеріалах справи).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 02.10.2024 року (включно).
Втім, відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву не скористався.
Окрім того, 22.09.2025 року відповідачем подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Втім, для ознайомлення з матеріалами справи уповноважений представник відповідача в суд не з'явився.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
29.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БСФ» (відповідач, орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон» (позивач, орендодавець), було укладено Договір оренди обладнання №29-10-24/ОР (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в строкове платне володіння та користування обладнання з метою використання в господарській діяльності орендаря.
Пунктом 2.1. Договору, передбачено, що передача обладнання в оренду проводиться орендодавцем в період та на строк визначений в письмовій заявці. Орендаря в момент виникнення у останнього необхідності в такій оренди. Строке оренди обладнання - строк проьтягом якого обладнання знаходиться у орендованому користуванні орендаря і визначається на підставі актів прийому-передачі обладнання в/із оренду(и).
Розмір орендної плати зазначається в специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору. (п.3.1. Договору).
Орендна плата сплачується в терміни вказані орендодавцем в рахунках або протягом 5 календарних днів після повернення обладнання. (п. 3.3. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині фактично взятих на себе сторонами зобов'язань впродовж дії цього Договору - до повного їх виконання. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не виявить бажання розірвати Договорів, він вважається пролонгованим на натсупний календарний рік. (п. 4.1. Договору).
В специфікації до Договору сторонами погоджено що в оренду передається обладнання згідно переліку. Орендар здійснює попередню оплату в розмірі 250 000,00 грн, у тому числі ПДВ, протягом 2-х календарних днів з дати підписання даної специфікації. Витрати на транспортування обладнання на/з території сверловини №3 Новоподільська здійснюються силами оренддавця, орендар відшкуодовує орендодавцю вартість такого транспортування у розмірі 250 000,00 грн. У випадку, якщо загальна вартість послуг оренди обладнання складе більше 500 000,00 грн, орендар сплачує суму такого перевищення до 01.02.2025 року.
25.11.2024 року відповідчем згідно платіжної інструкції №157 перераховано позивачу попередню оплату в розмірі 250 000,00 грн.
Згідно Акту приймання-передачі обладнання від 26.11.2024 року позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування майно згідно Договору.
Згідно Акту приймання-передачі обладнання від 30.11.2024 року відповідач повернув, а позивач прийняв з тимчасового користування майно згідно Договору.
На виконання умов Договору сторонами підписано Акт приймання-передачі №33 від 02.12.2024 року на суму 619 200,00 грн. У акті вказано порядок розрахунків: з урахування попередньої оплати в сумі 250 000,00 грн, до сплати за Актом підлягає 369 200,00 грн, з них 250 000,00 грн до 05.12.2024 року та 119 200,00 грн до 01.02.2025 року.
27.12.2024 року відповідчем згідно платіжної інструкції №168 перераховано позивачу оплату за оренду в розмірі 150 000,00 грн.
У зв'язку зх непроведення повної оплати за Договором, позивачем направлено на адресу відповідача претензію №175-25/р від 04.07.2025 року, в якій вимагав здійснити погашеня боргу.
Відповіді на вказану претензію позивача від відповідача не отримав.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути в відповідача суму орендних платежів в розмірі 219 200,00 грн, суму пені в розмірі 32 928,04 грн, суму 3% річних в розмірі 3 224,94 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 11 402,78 грн.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву не скористався.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2024 року відповідчем згідно платіжної інструкції №157 перераховано позивачу попередню оплату в розмірі 250 000,00 грн.
На наступний день, за Актом приймання-передачі обладнання від 26.11.2024 року позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування майно згідно Договору.
Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно Акту приймання-передачі обладнання від 30.11.2024 року відповідач повернув, а позивач прийняв з тимчасового користування майно згідно Договору.
На виконання умов Договору сторонами підписано Акт приймання-передачі №33 від 02.12.2024 року на суму 619 200,00 грн. В акті визначено порядок розрахунків: з урахування попередньої оплати в сумі 250 000,00 грн, до сплати за Актом підлягає 369 200,00 грн:
- 250 000,00 грн підлягає сплаті до 05.12.2024 року,
- 119 200,00 грн підлягає сплаті до 01.02.2025 року.
27.12.2024 року відповідчем згідно платіжної інструкції №168 перераховано позивачу оплату за оренду в розмірі 150 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що розрахунки відповідачем, за умовами Договору, в повному обсязі, після проведення вказаної часткової оплати, з позивачем, не здійснено.
Отже, Суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати підтверджується матеріалами справи на суму в розмірі 219 200,00 грн, що відповідачем належними доказами не спростовано і не оспорено.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось вище, Акт приймання-передачі №33 від 02.12.2024 року сторони чітко визначили строки сплати орендних сум.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору не здійснив сплату по орендній платі за вказаний вище період, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 219 200,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 32 928,04 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
У випадку несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, що визначені у цьому Договорі, орендар виплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня від невчасно оплаченої суми за кожен день затримки. (пункт 6.4. Договору).
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені за період з 02.02.2025 року по 30.07.2025 року та визнано його обґрунтованим і таким, що здійснений у межах зазначених вище норм, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 32 928,04 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 11 402,78 грн та суму 3% річних у розмірі 3 224,94 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаною нормою законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що розрахунок здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 3 224,94 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 11 402,78 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, а тому, до стягнення з відповідача підлягає суми заборгованості в розмірі 219 200,00 грн, сума пені в розмірі 32 928,04 грн, сума 3% річних в розмірі 3 224,94 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 11 402,78 грн.
Судовий збір, у розмірі 4 001,34 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БСФ» (код ЄДРПОУ 39935393, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52) на користь Товариства з обмеженою відповідльністю «Регіон» (код ЄДРПОУ 32523248, місцезнаходження: 03049, м. Київ, вул. Ю. Фучика, 319) суму заборгованості з орендної плати в розмірі 219 200,00 грн (двісті дев'ятнадцять тисяч двісті гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 32 928,04 грн (тридцять дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім гривнь 04 копійки), суму 3% річних в розмірі 3 224,94 грн (три тисячі двісті двадцять чотири гривн 94 копійки) та суму інфляційних втрат в розмірі 11 402,78 (одинадцять тисяч чотириста дві гривні 78 копійок) та суму судового збору в розмірі 4 001,34 грн (чотири тисячі одна гривня 34 копійки).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ