Рішення від 16.10.2025 по справі 910/7001/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2025Справа № 910/7001/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Драбівська селищна рада

про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Барановська А.М.;

від третьої особи: Куць М.М. (в режимі відеоконференції).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі-відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 1072/5 від 16.04.2025 року про задоволення скарги Драбівської селищної ради від 04.03.2025 № 03-18/167 з доповненнями до неї від 07.04.2025 № 03-18/265, яким визнано прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко А.В. від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658;

- зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису стосовно рішень про державну реєстрацію прав, які було анульовано наказом № 1072/5 від 16.04.2025 року, а саме: рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог законодавства щодо розгляду та задоволення скарги Драбівської селищної ради на дії державного реєстратора.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"- залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.06.2025 до суду надійшла заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.08.2025. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Драбівську селищну раду.

15.07.2025 до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, а саме під час розгляду скарг відповідач перевіряє правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує (тобто, не може визнавати чи не визнавати) дійсність правочинів, які стали підставою для набуття чи припинення майнових і корпоративних прав, за винятком, якщо такі правочини є недійсними в силу закону (нікчемними). Також, відповідач зазначає, що право власності на земельні ділянки за позивачем було зареєстровано на підставі державного акта, виданого КСГП «Промінь», вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», а тому мають застосовуватися норми даного закону.

Крім того, відповідач зазначає, що СТОВ «Лан» є неналежним позивачем в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін'юсту від 16.04.2025 № 1072/5 «Про задоволення скарги», а тому просить суд закрити провадження в частині вимог про скасування пунктів 3, 5 наказу від 16.04.2025 № 1072/5 «Про задоволення скарги», а в решті позовних вимог відмовити.

26.08.2025 до суду надійшло клопотання Драбівської селищної ради про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому у зв'язку із зайнятістю представника третьої особи в іншому судовому процесі, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

27.08.2025 до суду надійшли пояснення Драбівської селищної ради на позовну заяву, в яких третя особа зокрема зазначає, що законодавством не передбачено, що правонаступник майнових прав підприємства, якому земельна ділянка була передана на праві колективної власності, автоматично набуває право приватної власності на цю земельну ділянку; рішень про передачу у приватну власність СТОВ «Лан» спірних земельних ділянок не приймалось, з огляду на що, третя особа вважає, що товариство без будь яких правових підстав набуло право приватної власності на сім земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

У підготовчому засіданні 28.08.2025 розглянувши клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викадені в ухвалі суду від 28.08.2025).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/7001/25 призначено на 25.09.2025.

16.09.2025 до суду надійшла заява Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій третя особа просить суд надати можливість участі у судовому засіданні по справі № 910/7001/25, призначеному на 25.09.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представнику третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 заяву Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

У судовому засіданні 25.09.2025 оголошено перерву до 09.10.2025.

30.09.2025 до суду надійшла заява Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій третя особа просить суд надати можливість участі у судовому засіданні по справі № 910/7001/25, призначеному на 09.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представнику третьої особи Драбівської селищної ради - Куцу М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 заяву Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

У судовому засіданні 09.10.2025 оголошено перерву до 16.10.2025.

10.10.2025 до суду надійшла заява Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій третя особа просить суд надати можливість участі у судовому засіданні по справі № 910/7001/25, призначеному на 16.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представнику третьої особи Драбівської селищної ради - Куцу М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 заяву Драбівської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

У це судове засідання представник позивача не з'явився, проте 14.10.2025 до суду надійло клопотання позивача про розгляд справи без участі учасника судового процесу, в якому позивач просить суд судове засідання призначене на 16.10.2025 провести без участі представника позивача.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.10.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" було створено 05.02.2000 шляхом реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства "Промінь" (далі - КСП "Промінь"), що підтверджується рішеннями загальних зборів КСП «Промінь», оформленими протоколами №1 та №2 від 05.02.2000 про перетворення підприємства та створення на його базі СТОВ «ЛАН». Позивач зазначає, що в результаті правонаступництва новостворене СТОВ «ЛАН» прийняло на себе всі майнові права і обов'язки КСП «Промінь».

В свою чергу, Жорнокльовівською сільською радою (правонаступником якої є Драбівська селищна рада) було передано у колективну власність КСП «Промінь» для ведення сільськогосподарського виробництва землі загальною площею 1497, 4 га, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9, виданим 18.11.1995.

Позивач зазначає, що землі КСП «Промінь» перебували у колективній власності всього колективу підприємства та після реорганізації частина земель колективної власності була розпайована між членами КСП - працівниками та пенсіонерами, які отримали свої земельні частки (паї) в натурі. Водночас, інша частина земель залишилася у користуванні підприємства як землі, що не підлягали розпаюванню. Зокрема, це стосувалося земель під багаторічними насадженнями, земель, зайнятих господарськими дворами, внутрішньогосподарськими шляхами, сіножатями тощо, тобто тих угідь, які згідно з законодавством не розподілялися між пайовиками. Такі земельні ділянки фактично продовжували використовуватися підприємством-правонаступником після 2000 року. СТОВ «ЛАН», як правонаступник КСП «Промінь», продовжувало безперервно володіти та користуватися цими землями протягом всього часу після реорганізації, що підтверджує здійснення ним права землекористування на фактичній і правовій основі.

У позовній заяві, позивач зазначає, що майнові права КСП «Промінь» на земельні ділянки (в тому числі права, посвідчені державним актом на колективну власність) після реорганізації перейшли до СТОВ «ЛАН» у повному обсязі, тобто СТОВ «ЛАН» набуло право колективної власності на земельний масив площею 1497,4 га як правонаступник, за винятком земель, які були виділені пайовикам у приватну власність.

У 2020- 2024 роках СТОВ «ЛАН» ініціювало виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації та формування земельних ділянок із зазначених земель, що залишалися у користуванні підприємства.

В результаті проведеної інвентаризації земель було сформовано окремі земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери. Зокрема, сформовані земельні ділянки отримали такі кадастрові номери: 7120683800:02:001:8888 площею 42,6226 га, 7120683800:02:001:0726 площею 32,8337 га, 7120683800:02:001:0727 площею: 24,7391 га, 7120683800:02:001:0728 площею: 16,3042 га, 7120683800:02:001:0729 площею: 12,6037 га, 7120683800:02:001:0750 площею: 23,1834 га, 7120683800:02:001:0751 площею 11,4849 га.

Позивач зазначає, що після внесення відомостей про ділянки до Державного земельного кадастру СТОВ «ЛАН» звернулося до державного реєстратора прав для офіційного визнання свого права власності на зазначені ділянки.

Державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності СТОВ «ЛАН» на вищезазначені земельні ділянки на підставі поданих документів. Зокрема, як правовстановлюючий документ було використано державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9 від 18.11.1995, разом з документами про правонаступництво (рішення загальних зборів про реорганізацію, передавальний акт тощо) та технічною документацією із землеустрою щодо сформованих ділянок (що підтверджує наявність кадастрових номерів).

Внаслідок чого, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право приватної власності на відповідні земельні ділянки за СТОВ «ЛАН», а саме:

- земельна ділянка 7120683800:02:001:8888 площею 42,6226 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 402707649 від 07.11.2024 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75958798 від 07.11.2024 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0726 площею 32,8337 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 402699029 від 07.11.2024 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75957946 від 07.11.2024 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0727 площею: 24,7391 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 408432022 від 17.12.2024 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76659788 від 17.12.2024 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0750 площею: 23,1834 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 404959363 від 22.11.2024 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76230244 від 22.11.2024 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0751 площею 11,4849 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 404955607 від 22.11.2024 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76229794 від 22.11.2024 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0728 площею: 16,3042 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 412811297 від 12.02.2025 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77185132 від 12.02.2025 року;

- земельна ділянка 7120683800:02:001:0729 площею: 12,6037 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав 417259116 від 11.03.2025 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77735658 від 11.03.2025 року.

Позивач зазначає, що після реорганізації 2000 року СТОВ «ЛАН» фактично зайняло місце КСП «Промінь» як суб'єкт права власності на землю, що раніше належала колективу КСП. Державний акт на право колективної власності 1995 року, виданий на ім'я КСП «Промінь», продовжував залишатися чинним документом, що посвідчує право власності на відповідний земельний масив.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Драбівською селищною радою (далі - також скаржник) було подано до Міністерства юстиції України скаргу у від 04.03.2025 № 03-18/167 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 17.03.2025 за № СК-898-25), з доповненнями до неї від 07.04.2025 № 03-18/265 (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 07.04.2025 за № СК-1235-25) на рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658 щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 7120683800:02:001:8888, 7120683800:02:001:0750, 7120683800:02:001:0727, 7120683800:02:001:0751, 7120683800:02:001:0726, 7120683800:02:001:0728, 7120683800:02:001:0729 за позивачем.

Скарга мотивована тим, що при прийнятті рішень від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658 щодо державної реєстрації права власності на вищевказані земельні ділянки за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАН», державним реєстратором виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко А.В., в порушення вимог ст.ст. 78,80,82,116 Земельного кодексу України та його Перехідних положень, ст.ст. 10, 23, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 40, 812 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, не встановлено невідповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, внаслідок чого Драбівську селищну територіальну громаду в особі Драбівської селищної ради Черкаської області позбавлено права (власності) розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 7120683800:02:001:8888, 7120683800:02:001:0750, 7120683800:02:001:0727, 7120683800:02:001:0751, 7120683800:02:001:0726, 7120683800:02:001:0728, 7120683800:02:001:0729, оскільки припинення КСП «Промінь» є підставою для переходу земельних ділянок у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані.

За результатами розгляду скарги Драбівської селищної ради Центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок від 08.04.2025, яким рекомендовано скаргу від 04.03.2025 задовольнити. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альоні Володимирівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.

Як вбачається зі змісту Висновку, Колегія виходила з того, що оскаржувані рішення прийнято за наявності підстави для відмови у державній реєстрації прав, визначеної пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою визначено, що підставою для відмови у державній реєстрації прав є подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Колегія зазначила, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, зокрема, державного акта на право колективної власності на землю, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Промінь» та листа Державного архіву Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації, відповідно до якого КСП «Промінь» реорганізовано в СТОВ «ЛАН». Проте, відповідно до норм земельного законодавства з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. При цьому, вищенаведене положення не містить уточнень щодо того, яким саме способом має бути припинене колективне сільськогосподарське підприємство для того, щоб його земельні ділянки вважалися власністю територіальних громад, - шляхом ліквідації чи реорганізації. Отже, припинення КСП «Промінь» є підставою для переходу земельних ділянок у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані.

На підставі вище вказаного висновку Міністерством юстиції України винесено наказ від 16.04.2025 № 1072/5 «Про задоволення скарги», яким вирішено:

1. Скаргу Драбівської селищної ради від 04.03.2025 № 03-18/167 з доповненнями до неї від 07.04.2025 № 03-18/265 задовольнити.

2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658.

3. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альоні Володимирівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць.

4. Виконання пункту 2 цього наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

5. Виконання пункту 3 цього наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України було прийнято без належного з'ясування всіх фактичних обставин справи, без всебічного аналізу поданих документів, зокрема: державного акта на право колективної власності на землю; документів, що підтверджують правонаступництво СТОВ «ЛАН»; факту безперервного користування землею, факту переходу земель до позивача до 2019 року. Позивач зазначає що на даний час державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9 від 18.11.1995 не скасований, відповідного рішення будь-якого державного органу про скасування чи визнання такого акту недійсним на даний час не існує. СТОВ «ЛАН» упродовж двох десятиліть фактично користувалося спірними земельними ділянками для здійснення господарської діяльності. Земельні ділянки не вибували з володіння підприємства, на них містяться активи (посадки багаторічних культур, господарські об'єкти), які обслуговували виробничі потреби. Отже, жодна інша особа чи орган не здійснювали реального володіння чи розпорядження цими землями з часу розпаювання. Крім того, на жодному етапі після припинення КСП «Промінь» не було прийнято рішення будь-якого уповноваженого органу щодо примусового припинення права підприємства на невидані (нерозпайовані) землі та передачі їх у комунальну чи державну власність, як і не було оформлено жодного акту приймання-передачі між КСП/СТОВ «ЛАН» і будь-яким органом влади, який би свідчив про припинення права підприємства на ці землі чи передачу їх територіальній громаді.

Також, позивач зазначає, що в скарзі відсутні докази, коли саме Драбівська селищна рада дізналась про її порушене право.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог Міністерство юстиції України зазначає, що право власності на земельні ділянки за СТОВ «ЛАН» було зареєстровано на підставі державного акта, виданого КСП «Промінь», вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», а тому мають застосовуватися норми даного закону. Відповідно, припинення КСП «Промінь» є підставою для переходу земельних ділянок у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані. Таким чином, наявність в Державному земельному кадастрі відомостей щодо права власності СТОВ «ЛАН» на земельні ділянки не підтверджує набуття таких прав, оскільки вони оформлюються відповідно до Закону.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 09.01.2020 № 71/5, зареєстрованим 09.01.2020 за № 24/34307, Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 № 1150) (далі - Порядок розгляду скарг).

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Порядок розгляду скарг визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Частина перша статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судом, спірним наказом Міністерства юстиції України №1072/5 від 16.04.2025 «Про задоволення скарги» визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. У разі якщо останній день строку для подання скарг, зазначеного у частині третій цієї статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Частиною 9 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України) від 24 грудня 2019 р. № 1150, для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.

У відповідності до п. 3 Порядку №1128 скарга у сфері державної реєстрації реєструється у день її надходження до Мін'юсту чи відповідного територіального органу відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах за умови підписання її скаржником, зокрема з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Копії документів, що додаються до скарги у сфері державної реєстрації в електронній формі, виготовляються шляхом сканування з обов'язковим накладенням відповідним скаржником кваліфікованого електронного підпису.

Скаржник може відкликати подану ним скаргу у сфері державної реєстрації до прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішення щодо неї. Відкликана скарга у сфері державної реєстрації залишається без розгляду.

Пунктом 5 Порядку №1128 визначено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.

Відповідно до п. 7 Порядку №1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Як зазначено судом вище, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю (ч.3 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень")

За змістом вказаної норми вбачається, що законодавцем чітко визначено строк в межах якого особа, права якої порушено діями чи бездіяльністю суб'єкта державної реєстрації, може звернутися з відповідною скаргою до Міністерства юстиції України, та порядок його обчислення.

При цьому у відповідності до приписів наведеної статті Закону вказаний строк відраховується з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Як зазначено судом вище, до Міністерства юстиції України надійшла скарга Драбівської селищної ради від 04.03.2025 № 03-18/167, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.03.2025 за № СК-898-25, з доповненнями до неї від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946 (оскаржувані рішення 1), від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788 (оскаржувані рішення 2), від 12.02.2025 № 77185132 (оскаржуване рішення 3), від 11.03.2025 № 77735658 (оскаржуване рішення 4) державного реєстратора Мусієнко А.В. щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7120683800:02:001:8888, 7120683800:02:001:0750, 7120683800:02:001:0727, 7120683800:02:001:0751, 7120683800:02:001:0726, 7120683800:02:001:0728, 7120683800:02:001:0729.

До скарги було додано виписки з Державного реєстру прав, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна датовані 03.02.2025 №№ 411183831, 411185058, 411182404, 411184757, 411184553, тобто скаржник дізнався про прийняття оскаржуваних рішень 1,2 - 03.02.2025.

В свою чергу, оскаржуване рішення 3 прийнято 12.02.2025, скарга подана 05.03.2025. Оскаржуване рішення 4 прийнято 11.03.2025, доповнення до скарги подано 07.04.2025.

Отже, скарга подана Драбівською селищною радою у строк, передбачений абзацом першим частини третьої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 8 Порядку № 1128 унормовано, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Відповідно до ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 13 та п. 14 Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін'юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) розміщуються на офіційному веб-сайті Мін'юсту чи відповідного територіального органу.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян", засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін'юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) разом із супровідним листом надсилаються скаржнику.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для державної реєстрації прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 7120683800:02:001:8888, 7120683800:02:001:0750, 7120683800:02:001:0727, 7120683800:02:001:0751, 7120683800:02:001:0726, 7120683800:02:001:0728, 7120683800:02:001:0729 стали, зокрема: державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9, виданий 18.11.1995 та лист Державного архіву Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації, відповідно до якого КСП «Промінь» реорганізовано в СТОВ «ЛАН».

Так, частиною 1 стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;

13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці).

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до державного акту на право колективної власності на землю, серії ЧР 2-9, виданий 18.11.1995, поданого для державної реєстрації права власності, земельні ділянки площею 1497, 4 га передавалася у власність КСП «Промінь» для ведення сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

В силу положень статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

При цьому, статтею 28 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6- 8 статті 27 цього Кодексу.

Редакція Земельного кодексу України, яка набула чинності 01.01.2002, передбачила, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Із набранням чинності статтею 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справ, 05.02.2000 шляхом реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства "Промінь" було створено Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН", що підтверджується рішеннями загальних зборів КСП «Промінь», оформленими протоколами №1 та №2 від 05.02.2000 про перетворення підприємства та створення на його базі СТОВ «ЛАН», що також підтверджено третьою особою у своєму листі №171/01-10 від 20.07.2020, який ним було додано до скарги, поданої до Мінюсту.

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

У статті 108 Цивільного кодексу України визначено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Частиною 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Тобто, до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН", який є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Промінь", перейшли майнові права, включаючи право на земельні ділянки.

При цьому, у п. 1.1. статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН", затвердженого загальними зборами учасників, протокол № 1 від 13.04.2010 (викладений у новій редакції) зазначено, що Товариство є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Промінь".

Тож, після реорганізації 2000 року СТОВ «ЛАН» фактично зайняло місце КСП «Промінь» як суб'єкт права власності на землі, що раніше належали КСП «Промінь». При цьому, державний акт на право колективної власності 1995 року, виданий на ім'я КСП «Промінь» продовжував залишатися чинним документом, що посвідчує право власності на відповідні земельні ділянки.

Суд зазначає, що на даний час державний акт на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9 від 18.11.1995 не скасований, відповідного рішення будь-якого державного органу про скасування чи визнання такого акту недійсним на даний час не має, а майнові права КСП «Промінь» на земельні ділянки (в тому числі права, посвідчені державним актом на колективну власність) після реорганізації перейшли до СТОВ «ЛАН» у повному обсязі.

В подальшому, за зверненням позивача державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності СТОВ «ЛАН» на земельні ділянки на підставі поданих документів, внаслідок чого, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право приватної власності на відповідні земельні ділянки за СТОВ «ЛАН», а саме: земельна ділянка 7120683800:02:001:8888 площею 42,6226 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75958798 від 07.11.2024 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0726 площею 32,8337 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 75957946 від 07.11.2024 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0727 площею: 24,7391 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76659788 від 17.12.2024 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0750 площею: 23,1834 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76230244 від 22.11.2024 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0751 площею 11,4849 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76229794 від 22.11.2024 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0728 площею: 16,3042 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77185132 від 12.02.2025 року; земельна ділянка 7120683800:02:001:0729 площею: 12,6037 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77735658 від 11.03.2025 року.

В свою чергу, скасовуючи вказані рішення державного реєстратора Мусієнко А.В., відповідач у своєму висновку Колегії зазначив наступне:

- Оскаржувані рішення прийняті на підставі, зокрема, державного акта, виданого КСП «Промінь», та листа Державного архіву Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації, відповідно до якого КСП «Промінь» реорганізовано в СТОВ «ЛАН».

- Пунктом 21 Розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

- Водночас, право власності на земельні ділянки за СТОВ «ЛАН» було зареєстровано на підставі державного акта, виданого КСП «Промінь», вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», а тому мають застосовуватися норми даного закону.

- Відповідно, припинення КСП «Промінь» є підставою для переходу земельних ділянок у власність територіальної громади, на території якої вони розташовані.

- Таким чином, наявність в Державному земельному кадастрі відомостей щодо права власності СТОВ «ЛАН» на земельні ділянки не підтверджує набуття таких прав, оскільки вони оформлюються відповідно до Закону.

Відповідач зазначає, що відповідно до рішення Драбівської селищної ради від 25.11.2020 № 1-10/VIII «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Драбівської селищної ради» Драбівська селищна рада є правонаступником Жорноклівської сільської ради, на території якої знаходяться земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності; земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні комунальних закладів освіти.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: передачі їм земель державної власності; відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частин дев'ятої, десятої статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону (ст. 126 Земельного кодексу України).

Разом з тим, суд зазначає, що організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначає Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

При цьому Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" до 01.01.2019 не містив положень стосовно передачі у державну чи комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані, земель, які виключаються з розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) - частина четверта статті 7 цього Закону.

Лише з 01.01.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" № 2498-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та було передбачено, що із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку; землі під полезахисними лісовими смугами; землі під водними об'єктами; землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності; землі під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна; землі, які передаються до запасу та резервного фонду; інші землі несільськогосподарського призначення.

Проте такі зміни у вирішенні питання колективної власності на землю не змінили власника спірних земельних ділянок, оскільки власником спірних земельних ділянок, які були передані КСП «Промінь» згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії ЧР 2-9 від 18.11.1995 на даний час залишається СТОВ «ЛАН» - правонаступник КСП «Промінь», оскільки до СТОВ «ЛАН» перейшли усі майнові права КСГП «Промінь», включаючи право на земельні ділянки.

Наведене вище свідчить, що земельні ділянки залишилися у колективній власності СТОВ «ЛАН» та передачі цих земельних ділянок у власність інших осіб (держави, територіальної громади) здійснено не було.

Законом України № 2498-VIII було доповнено Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" статтею 14-1, якою, з урахуванням наведеного вище, врегульовано питання розпорядження земельними ділянками.

Так, земельні ділянки після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, залишилися у колективній власності КСГП «Промінь», яке було реорганізовано у СТОВ «ЛАН», до якого перейшли усі майнові права КСГП «Промінь», включаючи право на спірні землі, та такі землі не були передані у комунальну власність у порядку, визначеному законом, що цілком узгоджується з диспозицією статті 14-1 цього Закону.

Зазначеною нормою передбачено, що у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих медіа районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються: мета, дата, місце і час проведення зборів; прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об'єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев'ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм. За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п'ятою статті 37-1Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2028 року.

У разі якщо до 1 січня 2028 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб'єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Суд, надаючи оцінку змісту статі 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", зауважує, що законодавцем саме на орган місцевого самоврядування покладено обов'язок організації та започаткування розподілу земель, що залишилися у колективній власності, будь-які права територіальної громади на ці землі не можуть виникнути раніше початку відповідних процедур по такому розподілу та їх наслідків, що цілком і повністю залежать від дій органу місцевого самоврядування. Без виконання радою передбачених статтею 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" покладених на орган місцевого самоврядування повноважень, жодних речових прав останнього на відповідні земельні ділянки не виникає.

Крім того, у разі здійснення до 01.01.2028 комплексу дій, визначених статтею 14-1 Закону, можливим є здійснення розподілу земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, який проводиться між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями, та відповідно державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

Слід відзначити, що у разі якщо до 01.01.2028 протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, то зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 924/1351/20 (924/620/20).

В свою чергу, у даному випадку Драбівською селищною радою не було доведено, що останньою здійснено передбачені статтею 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" повноваження, які покладені на орган місцевого самоврядування цією нормою Закону, а відтак, дослідженню підлягало питання виникнення речових прав у Драбівської селищної ради на відповідні земельні ділянки.

Частиною 1 статті 374 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 Цивільного кодексу України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 392 цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову до суду.

При цьому, доказами на підтвердження факту приналежності особі спірного майна на праві власності, можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність третій особі спірного майна.

Верховний Суд у постанові від 03.02.2020 у справі № 910/16236/18 виклав такий висновок: "Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково".

Суд зазначає, що Мін'юст (відповідач) у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].

Так, частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін'юсту, його територіальних органів або до суду.

За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

Крім судового розгляду спору, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

Відтак, вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 та від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22).

Однак, здійснене Мін'юстом у межах адміністративної процедури анулювання реєстраційних дій не призвело і не могло призвести до втрати юридичної сили документами, використаними державним реєстратором в якості правової підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав на це майно.

Відтак, при розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно. Натомість до повноважень Мін'юсту належить повернення майна у володіння скаржника (особи, за якою було зареєстроване право власності до оскаржуваної реєстрації), якщо майно вибуло з володіння скаржника за відсутності його волевиявлення, а державна реєстрація вчинена з порушенням закону, внаслідок чого інша особа за посередництва державного реєстратора самоправно заволоділа майном скаржника (тобто Мін'юст здійснює посесорний захист володіння скаржника). Повернення майна у володіння скаржника на підставі наказу Мін'юсту можливе лише в тому випадку, якщо право власності на майно досі зареєстроване за тією особою, за якою воно було зареєстроване на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у cправі № 910/18257/23.

Надаючи оцінку викладеному вище, з огляду на те, що земельні ділянки не були зареєстровані за Драбівською селищною радою, а між сторонами існує спір про право на них, суд зазначає, що у даному випадку Мін'юст під час розгляду скарги Драбівської селищної ради фактично вирішив спір між позивачем та третьою особою, зокрема зробив висновки про права сторін на майно, що не допускається, оскільки вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду.

Суд зазначає, що Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оцінює саме помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак Мін'юст надав оцінку правам сторін на спірні земельні ділянки.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарги третьої особи вирішило спір між позивачем та третьою особою та зробило висновки про права сторін на спірні земельні ділянки, що свідчить про протиправність наказу Міністерства юстиції України №1072/5 від 16.04.2025, оскільки висновок відповідача про те, що оскаржувані реєстраційні дії позбавляли Драбівську селищну раду права користуватися та розпоряджатися спірними земельними ділянками, які належать останній як власнику є передчасними та підлягають дослідженню у судовому порядку в межах спору про право власності на вказані земельні ділянки.

Разом з тим, у судовому засіданні Міністерство юстиції України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказувало про те, що Мін'юст не може бути належним відповідачем у справі № 910/7001/25, оскільки позовні вимоги зводяться виключно до вирішення спору про право щодо земельних ділянок, який виник між позивачем та Драбівською селищною радою. В обгрунтування вказаного висновку відповідач посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Зі змісту зазначеної відповідачем постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що наведені у ній висновки стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки спір у справі № 910/2546/22 виник щодо речових прав на земельні ділянки, а сторонами цього спору є, з одного боку, ТОВ «Герман-Агро» і ТОВ «Еконива», які посилаються на безпідставне скасування Наказом належних їм прав оренди та суборенди земельних ділянок, а з іншого - ТОВ «Агро-Лан», яке ініціювало вказане скасування, оскільки вважає, що право суборенди спірної землі належить йому. У вказаному вище спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів ТОВ «Агро-Лан», а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивачів, які здатні ефективно захистити порушені, на їх думку, права оренди та суборенди земельних ділянок, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові дійшла висновку, що Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки.

Натомість у даній справі земельні ділянки не перебували в оренді у позивача та таке право оренди не було раніше зареєстровано за третьою особою, відтак правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22, на яку посилався відповідач, не є релевантною до цієї справи та не підлягає застосуванню.

Отже, встановлені судом обставини у сукупності свідчать про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1072/5 від 16.04.2025 року «Про задоволення скарги» в частині пунктів 1, 2 та 4.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1072/5 від 16.04.2025 року в частині п.п.3, 5 вказаного наказу, суд зазначає, що оскаржуваний наказ в частині його пунктів 3, 5 не стосується прав та обов'язків позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН", а саме: «3. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альоні Володимирівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць. 5. Виконання пункту 3 цього наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Відповідно, у позивача відсутні жодні підстави для тверджень про порушення його прав та інтересів оскаржуваним наказом в частині пунктів 3, 5, відтак вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису стосовно рішень про державну реєстрацію прав, які було анульовано наказом № 1072/5 від 16.04.2025 року, а саме: рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області Мусієнко Альони Володимирівни від 07.11.2024 №№ 75958798, 75957946, від 22.11.2024 №№ 76230244, 76229794, від 17.12.2024 № 76659788, від 12.02.2025 № 77185132, від 11.03.2025 № 77735658, суд зазначає наступне.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суд від 07.07.2021 у справі №910/6319/19.

В свою чергу, у п. 17 Порядку № 1128 не визначено обов'язку Мін'юсту, після скасування судом його наказу, поновлювати в Державному реєстрі прав рішення державного реєстратора, які були скасовані.

Відтак, суд не повинен втручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його поновлювати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи стосовно рішень про державну реєстрацію прав, які було анульовано наказом № 1072/5 від 16.04.2025 року поза межами процедури, визначеної законом.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що така вимога не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" визнаються такими, що підлягають задоволенню частково.

Суд зазначає, що при частковому задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, враховуючи немайновий характер першої позовної вимоги, яка задоволена судом частково, що виключає можливість визначення пропорції розміру її задоволення, судові витрати позивача за першу вимогу покладаються на Міністерство юстиції України у повному розмірі, в іншій частині залишаються за позивачем.

Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН" було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6056, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції №7 від 12.05.2025 на суму 3028, 00 грн та № 8 від 12.05.2025 на суму 3028, 00 грн.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 2 422, 40 грн за кожну вимогу немайнового характеру, тобто у загальному розмірі 4 844, 80, однак сплатив в сумі 6056, 00 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 1 211, 20 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1072/5 від 16.04.2025 року «Про задоволення скарги» в частині п.п. 1, 2 та п. 4.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути з Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 00015622) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" (вул. Падалки, буд. 42, с. Жорнокльови, Драбівський р-н, Черкаська обл., 19833, ідентифікаційний код - 03790965) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. - судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 26.11.2025.

Суддя Щербаков С.О.

Попередній документ

132082339

Наступний документ

132082341

Інформація про рішення:

№ рішення:	132082340
№ справи:	910/7001/25
Дата рішення:	16.10.2025
Дата публікації:	27.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (16.12.2025)
Дата надходження:	12.12.2025
Предмет позову:	визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

28.08.2025 09:50	Господарський суд міста Києва
09.10.2025 09:10	Господарський суд міста Києва
16.10.2025 09:15	Господарський суд міста Києва