ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.11.2025Справа № 910/9501/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Молодід Д.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання дій незаконними та стягнення 59 105,68 грн,
Представники сторін:
від позивача: Ольховик-Красільнікова Л.П.,
від відповідача: Шевченко А.О.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із такими вимогами (із урахуванням уточнень відповідно до заяви про усунення недоліків позовної заяви):
1) визнати незаконними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» щодо списання з належного фізичній особі-підприємцю Стрижак Віті Павлівні рахунку НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 33 092,24 грн відповідно до меморіального ордера від 08 грудня 2021 року № L1208F9KY4, у розмірі 247,77 грн відповідно до меморіального ордера від 08 грудня 2021 року № L1208F9L0K та у розмірі 1690,67 грн відповідно до меморіального ордера від 19 січня 2022 року № M0119VE5Q2;
2) cтягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни 35 030,68 грн безпідставно набутих грошових коштів, 20 251,59 грн інфляційних втрат та 3823,41 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно здійснив списання коштів з рахунку Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни, відкритого в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.09.2007 б/н, строк давності щодо повернення якої відповідно до положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на дату укладення кредитного договору) минув.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
05.08.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення щодо відкриття провадження у справі № 910/9501/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Стрижак Віти Павлівни до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9501/25, підготовче засідання призначено на 15.09.2025.
25.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В підготовче засідання 15.09.2025 з'явилися представники сторін у режимі відеоконференції; представником позивача заявлено усно клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготовки та подання до суду відповіді на відзив, щодо якого представник відповідача заперечував.
Суд, розглянувши усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, на місці постановив ухвалу без оформлення окремого документа про задоволення вказаного клопотання, відкладення підготовчого засідання на 20.10.2025 та встановлення позивачу строку для подання відповіді на відзив, відповідачу - строку для подання заперечень. Також суд в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
23.09.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.09.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 20.10.2025, у яке з'явились представники сторін у режимі відеоконференції, суд, з'ясувавши у представників сторін щодо подання ними усіх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень, відсутності будь-яких не розглянутих заяв/клопотань, враховуючи здійснення судом усіх необхідних та достатніх дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 12.11.2025, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
10.11.2025 до суду від відповідача надійшла письмова промова у судових дебатах.
В судове засідання 12.11.2025 з'явилися представники сторін у режимі відеоконференції, які висловили суду усні пояснення/заперечення щодо позовних вимог.
Так, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 12.11.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
08.12.2021 на підставі меморіальних ордерів № L1208F9KY4 та № L1208F9L0K з банківського рахунку ФОП Стрижак В.П. № НОМЕР_1 відповідачем було списано грошові кошти у сумі 33 092,24 грн та 247,77 грн відповідно, призначення платежу - автоматичне погашення простроченої заборгованості.
19.01.2022 на підставі меморіального ордера № M0119VE5Q2 відповідачем було списано з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 1690,67 грн, призначення платежу - автоматичне погашення простроченої заборгованості.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, ФОП Стрижак В.П. у 2022 році звернулася до господарського суду з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», у якій просила визнати незаконними дії Банку щодо списання коштів з належного їй рахунку та стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ФОП Стрижак В.П. безпідставно списані кошти на загальну суму 35 030,68 грн. Як зазначає позивач, вказані позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачем списано кошти в односторонньому порядку без згоди позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 904/166/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, у задоволенні вищевказаних позовних вимог ФОП Стрижак В.П. було відмовлено.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що із вказаного рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 у справі № 904/166/22 вона дізналася, що грошові кошти Банком списано з поточного рахунку позивача на погашення заборгованості Стрижак В.П. за кредитним договором б/н від 10.09.2007, за яким Банк ще у 2013 році вживав заходи щодо стягнення з фізичної особи Стрижак В.П. заборгованості, на підтвердження чого позивачем надано заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.11.2013 у справі № 208/6751/13-ц. Так, позивач стверджує, що стягнення коштів відбулось за договором споживчого кредиту, оскільки кредитний договір б/н від 10.09.2007 був укладений між Банком та позивачем як фізичною особою. Відтак, посилаючись на положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, позивач вказує, що відповідач порушив приписи вказаного Закону, оскільки здійснив списання коштів за споживчим кредитом, строк давності якого минув, а отже набув кошти без достатньої правової підстави. Крім того, позивач зазначає про неможливість встановлення періоду, за який відповідачем стягнуто заборгованість та склад самої заборгованості, яку банк визначив на власний розсуд.
З урахуванням зазначеного, позивач просить визнати відповідні дії Банку щодо списання коштів з рахунку ФОП Стрижак В.П. незаконними та стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі 35 030,68 грн, а також нараховані за прострочення повернення цих коштів 3% річних у розмірі 3823,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 251,59 грн.
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи про їх безпідставність. Так, за доводами Банку, між ним та Стрижак В.П. були укладені договори банківського обслуговування (10.09.2007, 14.01.2021 як з фізичною особою та 14.01.2021, як з фізичною особо-підприємцем), за умовами яких позивач доручала Банку списувати кошти зі своїх рахунків у межах сум, що підлягають сплаті за договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з рахунка у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання). З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає про правомірність списання ним коштів з рахунку позивача 08.12.2021 та 19.01.2022. Щодо доводів позивача про порушення положень Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач зазначив, що положення п. 7 ч. 11 ст. 11 цього Закону було чинним до 09.06.2017 та починаючи з 10.06.2017 стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» викладена у новій редакції та заборона вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, була скасована. Разом з цим, Банк здійснив договірне списання 08.12.2021 та 19.01.2022, тобто в період, коли відповідної заборони не існувало, а таке договірне списання було здійснене не лише на підставі договору від 10.09.2007, а й на підставі договорів укладених з позивачем 14.01.2021, до яких вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2007 Стрижак В.П. укладено із Банком кредитний договір шляхом заповнення позивачем заяви-приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, відповідно до якого Стрижак В.П. отримала кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки.
Крім того, судом встановлено, що 14.01.2021 Стрижак В.П. підписала Анкету-заяву клієнта - фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції чинній на дату підписання цього документа, чим надала свою згоду на те, що ця анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг.
Цього ж дня (14.01.2021) позивачем підписано Анкету-заяву клієнта - фізичної особи-підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність про приєднання до умов і правил надання банківських послуг.
Зі змісту анкети-заяви вбачається, зокрема, що позивач підписанням цього документа на підставі ст. 634 ЦК України приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цього документа, та надала згоду на те, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг.
Відповідно до ст. 1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до п. 1.38 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинного на момент списання коштів) списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (п. 26.1 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Згідно з п. 26.4 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (чинної на момент списання коштів), встановлено, що списання договірне (далі - договірне списання) - списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.
Відповідно до п. 6.5. вказаної Інструкції, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.
Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що Банк не може списувати грошові кошти з рахунка клієнта без його розпорядження, крім випадків - наявності рішення суду про таке стягнення, встановлення такого права законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Так, з анкети-заяви №б/н від 10.09.2007 вбачається, що Стрижак В.П. надала згоду, що сплата заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись як шляхом внесення коштів на картку клієнт, так і списанням банком коштів з платіжної картки.
Як вбачається із Умов та правил надання банківських послуг у редакції, чинній на момент приєднання Стрижак В.П. за заявою від 10.09.2007, пунктом 4.6. вказаних Умов та правил передбачено обов'язок Банку за дорученням клієнта здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, які належать до оплати Банку за цим договором, за настанням термінів платежів, а також списання грошових коштів з карткового рахунку у випадку настання термінів платежів по іншим договорам клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту карткового рахунку. Списання коштів з будь-якого рахунку клієнта, відкритого Банком, оформлюється меморіальним ордером.
Відповідно до п. 1.1.3.1.6. Умов та правил надання банківських послуг, які діяли станом на дату підписання анкети-заяви позивачем як фізичною особою 14.01.2021, клієнт доручає банку списувати кошти з рахунків клієнта у межах сум, що підлягають сплаті банку за договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з рахунка у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), а також при ініцюванні клієнтом валютних операцій із купівлі, продажу, обміну безготівкової іноземної валюти через платіжні пристрої, у межах платіжного ліміту рахунка.
Банк списує кошти у грошовій одиниці України/іноземній валюті з будь-якого рахунка клієнта у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості за договором або в розмірі, який ініційовано клієнтом в платіжному пристрої в іноземній валюті/національній валюті України, і купує/продає іноземну валюту на Міжбанківському валютному ринку України за обмінним курсом банку на дату її проведення, з відшкодуванням банку витрат на оплату зборів, комісій і вартості наданих послуг, що діють на дату і час проведення банком операції. Курс купівлі/продажу, чинний на момент обробки операцій Банком, може не збігатися з курсом, що діяв під час її здійснення. Курсова різниця, що виникла внаслідок цього, не може бути предметом претензії з боку клієнта. Банк має право для інформування клієнта про здійснені банком валютні операції направляти клієнту повідомлення, використовуючи на розсуд банку будь-які канали зв'язку, передбачені в п.1.1.3.2.1. договору.
Згідно з п. 3.1.1.9.2 Умов і правил надання банківських послуг (в частині умов =, що стосуються юридичних осіб), клієнт доручає банку списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків (в т.ч. тих, що будуть відкриті в майбутньому), в межах сум, що підлягають сплаті Банку згідно з цим договором, а також за іншими договорами, укладеними між клієнтом та банком, при настанні термінів платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку, при цьому оформляється меморіальний ордер. Списання грошових коштів за іншими договорами здійснюється відповідно до умов цих договорів.
Враховуючи вищенаведене, вбачається, що як умовами зазначених договорів, укладених між банком та клієнтом, так і наведеними нормами права передбачена можливість під час обслуговування клієнта здійснювати списання заборгованості, яка може виникнути у клієнта перед банком.
Факт укладення між Стрижак В.П. та відповідачем кредитного договору, а також те, що позивач дійсно допустив неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, підтверджується наданим відповідачем до відзиву на позовну заяву розрахунком заборгованості та позивачем не спростовано.
Із матеріалів справи вбачається, що кошти Банком списано на підставі меморіальних ордерів від 08.12.2021 та від 19.01.2022 на погашення простроченої заборгованості Стрижак Віти Павлівни за кредитним договором №б/н від 10.09.2007.
Крім того, дані обставини, а також обставини щодо укладення між сторонами договорів про надання банківських послуг, були встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 904/166/22 між тими ж сторонами, які набрали законної сили.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, судові рішення у справі № 904/166/22, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі між тими самими сторонами, не можуть їм суперечити.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Аналізуючи положення ч. 7 ст. 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку про те, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи та умови, до яких приєднався позивач шляхом підписання відповідних заяв-приєднання до Умов та правил надання банківських послуг як у 2007 році, так і у 2021 році, суд у даній справі погоджується із висновком судів у справі № 904/166/22, що списання Банком коштів з рахунку позивача було здійснене з дотриманням умов договору надання банківських послуг та вимог законодавства та такі кошти не можуть вважатися набутими безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України.
При цьому, слід зазначити, що законодавство не містить заборони щодо здійснення списання Банком коштів з поточного рахунку фізичної особи-підприємця для погашення заборгованості цієї фізичної особи, тоді як Умови і правил надання банківських послуг прямо передбачають можливість Банку здійснювати таке списання з будь-яких рахунків особи.
Щодо посилань позивача на неврахування відповідачем положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору та списання коштів поза межами строків давності, суд зазначає таке.
Так, відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору у 2007 році), якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.
При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Однак, починаючи з 10.06.2017 стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» викладена у новій редакції та вищевказана заборона вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув була скасована.
Як визначено у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Так, дії Банку зі списання коштів відбулись 08.12.2021 та 19.01.2022, та у цей період відповідної заборони на повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не існувало.
До того ж, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 904/166/22, та вбачається з матеріалів даної справи, договірне списання було здійснене не лише на підставі договору від 10.09.2007, а й на підставі договорів, укладених 14.01.2021, до яких вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 26.11.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко