номер провадження справи 16/2/22-26/16/24
06.11.2025 Справа № 908/129/22(908/340/25)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Запорізька кондитерська фабрика» (69063, м.Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094; адреса для листування: 69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39, каб. 330)
про стягнення 504 948,08 грн
в межах справи № 908/129/22
про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Запорізька кондитерська фабрика»
За участю представників:
позивача - Степаненко О.В.
відповідача - арбітражна керуюча Саланська І.Л.
10.02.2025 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.12.2021 по 10.12.2024 у розмірі 432 521,03 грн., для розгляду в межах справи № 908/129/22 про банкрутство відповідача.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.02.2025 позовну заяву розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою від 12.03.2025 суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Запорізька кондитерська фабрика до розгляду в межах справи 908/129/22 про банкрутство відповідача, відкрив провадження з розгляду позовної заяви, ухвалив розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства, підготовче засідання призначив на 22.04.2025р. о 10-30.
03.04.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву (сформований у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС 02.04.2025) з наведеними запереченнями проти задоволення позовних вимог. До матеріалів відзиву надано докази направлення його на адресу позивача.
07.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (через канцелярію суду). До матеріалів відповіді на відзив надано докази направлення її на адресу відповідача.
21.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява (через канцелярію суду), у якій позивач збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 22.04.2025 за 95 днів затримки що дорівнює 53 337,75 грн., усього з урахуванням первісного позову просить стягнути 485 858,78 грн. До матеріалів уточненої позовної заяви надано докази направлення її на адресу відповідача.
10.06.2025 на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява (через канцелярію суду), у якій позивач збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 за 129 днів затримки що дорівнює 72 427,05 грн., усього з урахуванням первісного позову просить стягнути 504 948,08 грн. До матеріалів уточненої позовної заяви надано докази направлення її на адресу відповідача.
Ухвалою суду від 12.06.2025 року, зокрема, позовну заяву залишено без руху. Заявнику запропоновано у строк протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 028, 00 грн.
У визначений строк, зазначені в ухвалу суду від 12.06.2025 року недоліки усунуто, надано докази сплати судового збору позивачем.
Ухвалою суду від 25.07.2025 призначено судове засідання з розгляду позовної заяви на 21.08.2025 року об 11-15 год.
У судовому засіданні 21.08.2025 представник відповідача надав для залучення до матеріалів справи докази, витребувані судом у підготовчому засіданні 22.04.2025.
Ухвалою від 21.08.2025 суд закрив підготовче засідання, призначив справу до розгляду по суті на 06.11.2025 на 12-00 год.
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, надала усні пояснення по справі. Ліквідатор відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову, надавши усні пояснення, аналогічні тим, які викладені у відзиві, позовні вимоги не визнає у частині. Повідомила суду, що ПрАТ «ЗКФ» позовні вимоги визнає на суму 36 438,57 грн. заборгованості із заробітної плати за грудень 2021 року, січень-березень 2022 року.
У судовому засіданні ОСОБА_2 надано клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати до 20 000,00 грн.
У судовому засіданні 06.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд установив наступне.
17.01.2002 ОСОБА_1 прийнято на посаду товарознавця у відділ маркетингу ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика», що підтверджується записом у трудовій книжці позивачки № 9 від 17.01.2002. 01.08.2016 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності ПрАТ «ЗКФ», на якій вона працювала до моменту звільнення, що підтверджується записом у трудовій книжці Позивачки № 22 від 01.08.2016.
10.12.2024 ОСОБА_1 звільнено з начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності ПрАТ «ЗКФ» за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується записом у трудовій книжці Позивачки № 23 від 10.12.2024.
При звільненні ОСОБА_1 було надане Повідомлення про нараховані суми при звільненні № 77 від 10.12.2024 (Позивачкою повідомлення отримане 10.12.2024), згідно якого Позивачці у зв'язку із звільненням нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 262,30 грн., борг за попередні періоди - 36 189,39 грн., разом: 36 438,57 грн. Матеріали справи не містять доказів повідомлення Позивачкою Відповідача про заперечення проти нарахованих при звільненні сум.
Враховуючи наведене, судом задовольняються позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за грудень-березень 2022 року у сумі 36 438,57 грн., які є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Матеріалами справи встановлено, що Наказом Т.в.о. генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 25.03.2022 № 4, відповідно до ст.13 Закону України № 2136-IX від 15.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинено дію трудових договорів з працівниками ПрАТ «ЗКФ» згідно переліку (додається) без збереження заробітної плати з 01.04.2022 до закінчення воєнного стану у зв'язку із неможливістю здійснення діяльності підприємства через знаходження у зоні проведення бойових дій. Наказом Т.в.о. генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 29.04.2022 № 6, внесено зміни до Наказу Т.в.о. генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 25.03.2022 № 4 у частині Позивачки ОСОБА_1 , з якою трудові відносини призупинено з 01.05.2022 (у квітні 2022 року ОСОБА_1 знаходилась у щорічній відпустці).
У відзиві на позовну заяву Відповідач вказував, що Позивачка обізнана про даний наказ, відповідно до табелю обліку робочого часу (за період з 01.05.2022 по 10.12.2024), ОСОБА_1 у період з 01 травня 2022 року по 10 грудня 2024 року не працювала. Копії табелів обліку робочого часу за період з 01.05.2022 по 10.12.2024 надані Відповідачем до матеріалів справи.
Згідно ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відповідач пояснив, що відповідно до п.3 Наказу Т.в.о. генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 25.03.2022 № 4, працівників товариства належало ознайомити з використанням електронної пошти, особистих повідомлень через телефон. Згідно доповідної записки начальника юридичного відділу Пшевлоцької О.В. від 05.05.2022, повідомлення працівників відбувалося з використанням електронної пошти, особистих повідомлень через телефон (використано інформацію зазначену в особистих справах). Оскільки не з усіма працівниками вдалося встановити зв'язок примірник наказу № 6 від 29.04.2022 «Про внесення змін до Наказу № 4 від 25.03.2022» розміщено на Дошці оголошень на першому поверсі на прохідній ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
Суд критично відноситься до пояснень Позивачки про її необізнаність про призупинення трудових відносин, оскільки під час підготовчого засідання 22.04.2025 Позивачка пояснила, що у період з 01.04.2022 по 31.12.2024 вона не працювала, оскільки при телефонних дзвінках та візитах на фабрику її повідомляли про відсутність роботи. Надані Позивачкою докази у вигляді листування з керівництвом інших підприємств у спірному періоді, звітів, тощо не спростовують факту призупинення трудових відносин з Позивачкою.
На виконання вимог суду, Відповідачем надано до матеріалів справи завантажені з електронного кабінету платника ПрАТ «ЗКФ» Додатки 1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за період з 01.04.2022 по 31.12.2024. Із наданих Відповідачем податкових розрахунків вбачається, що у період з 01.04.2022 по 30.11.2024 Позивачці ОСОБА_1 заробітна плата та єдиний внесок не нараховувались. При звільненні у грудні 2024 року Позивачці були нараховано 262,30 грн. компенсації за невикористану відпустку, про що зазначено у Повідомленні про нараховані суми при звільненні № 77 від 10.12.2024. Інші нарахування у вказаний період Позивачці не здійснювались у зв'язку із призупиненням трудових відносин.
Нормами ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
На підставі встановлених вище фактичних обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, суд приходить висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 заборгованості за період травень 2022 року - грудень 2024 року у розмірі 375 048,60 грн. та компенсації за невикористану відпустку при звільненні у сумі 16 787,20 грн. Матеріалами справи встановлено, що у період з 01 травня 2022 року по 10 грудня 2024 року Позивачка не працювала у зв'язку із призупиненням дії трудового договору. При звільненні ОСОБА_1 було видане Повідомлення про нараховані суми при звільненні № 77 від 10.12.2024, згідно якого Позивачці у зв'язку із звільненням нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 262,30 грн., борг за попередні періоди - 36 189,39 грн., разом: 36 438,57 грн. Підстав для здійснення ОСОБА_1 будь-яких інших нарахувань чи компенсаційних виплат з боку ПрАТ «ЗКФ» судом не встановлено. На підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Позивачка має право пред'явити позов про відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат до російської федерації, яка здійснює військову агресію проти України.
Що стосується передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то вона настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Натомість Позивачка звільнилась з посади Начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності ПрАТ «ЗКФ» лише 10.12.2024, відповідно відлік строку на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку починається з 10.12.2024 та обмежується шістьма місяцями. Норми ст.ст.116,117 КЗпП України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не поширюються на випадки затримки виплати заробітної плати працівнику, який не звільнений та перебуває у трудових відносинах з підприємством. Трудове законодавство не передбачає відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Подібні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 28.02.2018 у справі № 761/1812/16-ц.
Стосовно вимог Позивачки про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.
21.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява (через канцелярію суду), у якій позивач збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 22.04.2025 за 95 днів затримки що дорівнює 53 337,75 грн. 10.06.2025 на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява (через канцелярію суду), у якій позивач збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 за 129 днів затримки що дорівнює 72 427,05 грн.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За приписами ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Матеріалами справи встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було надане Повідомлення про нараховані суми при звільненні № 77 від 10.12.2024 (Позивачкою повідомлення отримане 10.12.2024), згідно якого Позивачці у зв'язку із звільненням нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 262,30 грн., борг за попередні періоди - 36 189,39 грн., разом: 36 438,57 грн.
На підставі ст.117 КЗпП України Позивачкою здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 за 129 днів затримки що дорівнює 72 427,05 грн.
Із позовними вимогами про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 22.04.2025 ОСОБА_1 звернулась 21.04.2025, з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України трьохмісячного строку. Із уточненими позовними вимогами про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 ОСОБА_1 звернулась 10.06.2025, з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України трьохмісячного строку.
Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як передбачено ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:
1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів;
2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Високий суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме:
1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності;
2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).
Отже, позовна давність є строком для пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14/101цс18).
Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Наведена правова позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19) (пункти 45-47), в п.п. 6.24.-6.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 (12-119гс19), в п.п. 5.24.-6.27 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19), в п.п. 7.10.-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19).
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), від 21.08.2018 (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).
Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності… заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведений у постановах від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18).
Слід наголосити, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, тобто відповідне правило відображене і в господарському судочинстві.
Відповідач згідно ч.4 ст.267 ЦК України заявив про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 . У свою чергу Позивачка не надала суду доказів на підтвердження поважності причин пропущення позовної давності.
Стосовно клопотання арбітражної керуючої Саланської І.Л. про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати до 20 000,00 грн, суд зазначає про таке.
Предметом заявлених позовних вимог є, зокрема, стягнення з ПрАТ «ЗКФ» середнього за робітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 у сумі 72 427,05 грн., нарахованих на підставі ст.117 КЗпП України.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законо давства є справедливість, добросовісність та розумність.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України після 19 липня 2022 року Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.
Розглядаючи подібні спори після 19 липня 2022 року, суд повинен брати до уваги співмір- ність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зок рема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо). Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15- ц.
За обставинами справи № 489/6074/23, на підставі рішення наглядової ради АТ позивачку було звільнено з посади директора з капітального будівництва, члена правління АТ та призначе но їй виплату вихідної допомоги в розмірі шести середньомісячних зарплат і компенсацію за не використану відпустку. В день звільнення АТ не провело повного розрахунку, лише через деякий час погасило перед позивачкою заборгованість за виплатами при звільненні, проте не в повному обсязі. Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивачка стверджувала, що він повинен не сти відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Суди частково задовольнили позов. При цьому суд апеляційної інстанції, керуючись принципом пропорційності та врахувавши ви сновки Великої Палати ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, змен шив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку співмірно до розміру фактично до пущеного порушення. Колегія суддів КЦС ВС передала справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування критеріїв зменшення суми сере днього заробітку, що підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, визначених Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які виникли або тривають після 19 липня 2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ).
Переглядаючи рішення судів у цій справі, Велика Палата ВС зазначила, що виплата се реднього заробітку за ст. 117 КЗпП України по суті є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Законом № 2352-ІХ ст. 117 КЗпП України викладено в новій редакції, яка обмежує період, за який може стягуватися середній заробіток, шістьма місяцями. Зі змісту наведеної норми вбачається, що обмеження пе ріоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, установлює максимальну межу від повідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів ро зумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру від повідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стяг нення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцін ки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборго ваності, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може пере вищувати шести місяців.
Позивачкою заявлено позовні вимоги про стягнення з ПрАТ «ЗКФ» середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 11.12.2024 по 09.06.2025 у сумі 72 427,05 грн., в той час як заборгованість ПрАТ «ЗКФ» по заробітній платі складає 36 438,57 грн.
Отже заявлена Позивачкою сума компенсації є неспівмірною із сумою заборгованості по заробітній платі, що є несправедливим та може унеможливити виконання ПрАТ «ЗКФ» зо бов'язань по виплаті заробітної плати іншим працівникам.
Також слід врахувати, що з 31.01.2022 ПрАТ «ЗКФ» знаходиться в процедурі банкрутст ва та має заборгованість перед іншими працівниками по виплаті заробітної плати у загальній сумі 1 154 729,94 грн. перед 112 звільненими працівниками.
Крім цього, у провадженні Відділу поліції № 2 Запорізького районного управління полі- 'ЦІЇ ГУПН В Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження № 12023087020000429 від 10.11.2023 за ч.І ст.175 КК України за заявою працівників ПрАТ «ЗКФ» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо невиплати їм заробітної плати колишнім генеральним дирек тором ПрАТ «ЗКФ» ОСОБА_6 .
Позивачку було повідомлено, що на підставі ч.2 ст.55 Кримінального процесуального кодексу України, вона має право подати заяву про залучення її, як потерпілої, до кримінального провадження № 12023087020000429 від 10.11.2023. Також на підставі ст.61 Кримінального процесуального кодексу України, Позивачка має право подати до органу досудового розсліду вання чи до суду цивільний позов про відшкодування завданої їй шкоди та надано копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12023087020000429 від 10.11.2023.
Крім цього, ПрАТ «ЗКФ» вживало заходів щодо досудового врегулювання спору шля хом підготовки графіку погашення заборгованості по заробітній платі та часткового погашення суми боргу на 8 000,00 грн., проте ОСОБА_1 від підписання графіку погашення заборго ваності відмовилась.
Отже є необхідним забезпечити справедливий баланс інтересів сторін: захистити право Позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустити понесення ПрАТ «ЗКФ» несправедливих і непропорційних майнових втрат.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе зменшити роз мір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, нарахований ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП України до 20 000 грн., що відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Запорізька кондитерська фабрика" (69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за грудень 2021 року, січень-березень 2022 року у розмірі 36 189 (тридцять шість тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн 39 коп., 262 (двісті шістдесят дві) грн 30 коп. - компенсація за невикористану відпустку, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп - середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
3. В іншій частині у позові відмовити.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Запорізька кондитерська фабрика" (69063, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код ЄДРПОУ 00382094) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
5. Видати накази.
Рішення складено та підписано-26.11.25.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.