61022, м. Харків, пр. Науки, 5
25.11.2025р. Справа № 905/169/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,
при секретарі Рикові А.С., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за заявами ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про грошові вимоги до боржника (вх.№ 2613/25 від 22.04.25, вх.№ 2898/25 від 28.04.25), -
у справі № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519),
розпорядник майна - арбітражний керуючий Карауш Ю.В., -
за участю представників:
від розпорядника майна: арбітражний керуючий Карауш Ю.В. (в режимі відеоконференції),
заявник та інші учасники справи не з'явилися, -
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі №905/169/25, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 та постановою Верховного суду від 24.09.2025, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну; вирішені інші процедурні питання.
На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (№ 75623 від 26.03.2025).
В межах строку, визначеного частиною 1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Трун О.В., в системі «Електронний суд» подані заяви про грошові вимоги до боржника, а саме:
21.04.2025 - на суму 49580,63 грн. (вх.№ 2613/25 від 22.04.2025), що є компенсацією втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків виплати;
25.04.2025 - на суму 547802,66 грн. (вх.№ 2898/25 від 28.04.2025), з них: заборгованість із заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 у сумі 245334,92 грн. та компенсація невикористаної відпустки - 302467,74 грн, що не виплачені роботодавцем після звільнення.
Відповідно до ухвали від 23.06.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 з вимогами в розмірі 49580,63 грн. (вх № 2613/25 від 22.04.2025) та призначено її до розгляду у попередньому засіданні на 24.06.2025.
Ухвалою від 24.06.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 з вимогами в розмірі 547802,66 грн. (вх. № 2898/25 від 28.04.2025) та призначено її до розгляду у попередньому засіданні на 24.06.2025.
Згідно з ухвалою від 24.06.2025 продовжено строк проведення попереднього засідання суду у справі на період дії воєнного стану та відкладено попереднє засідання.
Попереднє засідання відкладалось та оголошувались перерви, про що судом постановлені відповідні ухвали від 22.07.2025, від 04.08.2025, від 17.11.2025.
Ухвалою від 21.11.2025 господарський суд об'єднав в одне провадження заяви ОСОБА_1 про кредиторські вимоги до ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на суму 49580,63 грн. (вх.№ 2613/25 від 22.04.2025) та на суму 547802,66 грн. (вх.№ 2898/25 від 28.04.2025), на підставі п. 1 ч. 2 ст. 173 ГПК України.
Згідно ухвали від 17.11.2025 повідомлено заявників кредиторських вимог, боржника та розпорядника майна про призначення попереднього засідання на 25.11.2025.
Оскільки визначеним у заяві з кредиторськими вимогами місцезнаходженням заявника та його представника вказана адреса, що знаходиться на території бойових дій і на таку територію поштові відправлення не здійснюються (відділення тимчасово не функціонує), про дату, час та місце судового засідання заявник кредиторських вимог повідомлений шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-портала «Судова влада України», божник та розпорядник майна боржника повідомлені в системі "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками оголошень та довідками про доставку електронного листа.
У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Більше того, заявник кредиторських вимог має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.
Всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.
В розумінні приписів статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України, сторони вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України). Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву (ч. 5 ст. 197 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених КУзПБ.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, заявник та боржник не забезпечили явку у судове засідання уповноважених представників (в режимі відеоконференції у встановленому порядку), що за умовами ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду заяви ОСОБА_1 з кредиторськими вимогами до боржника у цьому попередньому засіданні.
Частиною 5 статті 45 КУзПБ встановлено, що розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.
Ухвалою від 05.05.2025 господарський суд задовольнив клопотання арбітражного керуючого Карауш Ю.В. від 30.04.2025 № 02-47-25/223 про продовження строку для подання відомостей про розгляд вимог кредиторів в процедурі розпорядження майном (документ сформований в системі "Електронний суд" 30.04.2025, вх.№ 3071/25 від 01.05.2025), продовжив розпоряднику майна - арбітражному керуючому Карауш Ю.В. строк для подання до Господарського суду Донецької області відомостей про розгляд вимог кредиторів у справі № 905/169/25 до 15.05.2025.
Згідно поданого 15.05.2025 розпорядником майна боржника - арбітражним керуючим Карауш Ю.В. письмового повідомлення про результати розгляду грошових вимог ОСОБА_1 (вх.№ 01-41/4961/25), на думку розпорядника майна, наведені заявником розрахунки компенсації втрати частини заробітку на суму 49580,63 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
Щодо вимог на суму 547802,66 грн. заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку - результати розгляду розпорядником майна не наведені.
12.11.2025 розпорядником майна подано до суду в системі «Електронний суд» клопотання про продовження строку на надання відомостей про розгляд вимог кредиторів у справі № 905/169/25 про банкрутство ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (вх.№ 01-41/10601/25).
Суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання розпорядника майна боржника, з наступних підстав.
В розумінні статті 119 ГПК України відновлення пропущеного чи продовження процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Як відомо, заяви з грошовими вимогами ОСОБА_1 подані в системі «Електронний суд» 21.04.2025 та 25.04.2025 відповідно, їх копії одночасно надіслані як боржнику так і розпоряднику майна, вказані заяви прийняті до розгляду судом згідно ухвал від 23.06.2025 та від 24.06.2025 відповідно. Визначений як частиною 5 статті 45 КУзПБ так і продовжений ухвалою суду від 05.05.2025 строк розпоряднику майна для надання повідомлення про результати розгляду грошових вимог давно сплив, поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій не доведено, доказів протилежного розпорядником майна не надано.
ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» 10.11.2025 в системі «Електронний суд» подав додаткові пояснення про результати розгляду між іншим заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника (вх. № 01-41/10518/25), в яких вказує, що не визнає вимоги у сумі 49580,63 грн. з компенсації втрати частини заробітку у зв'язку із їх безпідставністю. Щодо вимог на суму 547802,66 грн. - не висловився.
14.11.2025 в системі “Електронний суд» ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» подані додаткові пояснення у справі (вх.№ 7085/25 від 17.11.2025), за змістом яких зазначає, що між іншим представником ОСОБА_1 - адвокатом Трун О.В. не було надано належних доказів наявності повноважень виступати від імені заявника з кредиторськими вимогами у даній справі, тому просить залишити таку заяву з кредиторськими вимогами без розгляду або відмовити у їх визнанні через відсутність належного підтвердження представництва.
Суд не знаходить підстав для задоволення такого клопотання боржника, зокрема про залишення заяв з кредиторськими вимогами без розгляду через відсутність належного підтвердження представництва, оскільки не подано документального підтвердження наведених ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» аргументів. Повноваження представника ОСОБА_1 - адвоката Трун О.В. підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями ордеру серії АН № 1651604 від 19.04.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4119 від 22.03.2019, поданими разом із заявою про кредиторські вимоги до боржника, що відповідає вимогам частини 4 статті 60 ГПК України.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (абз. 10 ч. 1 ст. 1 КУзПБ).
Грошове зобов'язання, згідно абз. 4 ч. 1 ст. 1 КУзПБ - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 45, 47 КУзПБ, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. При цьому суд досліджує надані кредитором письмові докази, встановлює підстави виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характер, зміст і розмір.
Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Абзацом шостим частини другої статті 45 КУзПБ унормовано, що кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
В обґрунтування поданих 21.04.2025 та 25.04.2025 заяв з кредиторськими вимогами до боржника ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Трун О.В., стверджує, що в період з 13.03.2018 по 06.11.2020 та у період з 01.02.2022 по 21.03.2025 він працював у ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Однак після звільнення роботодавець з ним не розрахувався, про розмір заборгованості не повідомив, адвокатський запит про розмір заборгованості з заробітної плати працівника проігнорував.
Зазначає, що за рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2024 у справі № 235/1373/24 було стягнуто з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2019р. по листопад 2020р. в сумі 88578,22 грн. (сума визначена після утримання податків і обов'язкових платежів), вказане судове рішення виконано лише 18.07.2024 в примусовому порядку, що дає заявнику право на отримання від роботодавця компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. За розрахунком ОСОБА_1 розмір компенсації, розрахований за період з листопада 2020 року по червень 2024 року, становить 49580,63 грн.
Також заявник стверджує, що після звільнення 31.10.2024 має місце заборгованість ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» із нарахованої але не виплаченої заробітної плати за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 у сумі 245334,92 грн. та з компенсації невикористаної відпустки - 302467,74 грн.
Загальний розмір заявлених кредиторських вимог становить 597383,29 грн. (49580,63 + 547802,66).
Сторонами не оспорюється і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) працював в ТОВ «Краснолиманське» в період з 13.03.2018 по 06.11.2020, був звільнений за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 310 к від 06.11.2020.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2024 у справі № 235/1373/24 (провадження № 2/235/663/24) позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені у повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2019р. по листопад 2020р. в сумі 88578,22 грн. (сума визначена після утримання податків і обов'язкових платежів). Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в сумі 885,78 грн.
Цим судовим рішенням встановлено факт порушення роботодавцем вимог законодавства про повну та своєчасну виплату заробітної плати, у тому числі невиплату працівнику належних сум при звільненні.
Вказане рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 09.07.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини, встановлені Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у рішенні від 06.06.2024 у справі № 235/1373/24 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.
З наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що згідно платіжної інструкції № 1099 від 18.07.2024 заборгованість у сумі 88578,22 грн. сплачена ОСОБА_1 під час примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 75550860.
Посилаючись на норми ст.ст. 1, 2, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ОСОБА_1 вважає, що здобув право вимагати компенсацію втрати частини заробітку, яка за розрахунком заявника становить 49580,63 грн. за період з листопада 2020р. по червень 2024р.
Суд не вбачає підстав для визнання таких кредиторських вимог та їх включення до реєстру вимог кредиторів боржника, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відповідно до ст.1-4 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10-го числа, що настає за звітним.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Частиною 1 статті 4 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 2-5 ст. 4 цього Закону).
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 Закону № 1282-XII).
Перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду (стаття 8 Закону № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (пункт 3 Прикінцевих положень цього Закону).
Тобто у 2023 році не проводиться нарахування сум індексації, які визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами).
Положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, яким зупинено на 2023 рік дію Закону України Про індексацію грошових доходів населення, є чинним та не визнавалось неконституційним, а відтак підлягає застосуванню.
Таким чином, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону №1282-XII, також не діє протягом 2023 року.
За висновком суду, оскільки до розрахунку компенсації ОСОБА_1 всупереч частини 1 статті 4 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» включені місяці, коли величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, також безпідставно включено до розрахунку індексацію за 2023 рік, тому розрахунок є необґрунтованим, а вимоги недоведеними.
З наданих доказів встановлено, що ОСОБА_1 у період з 14.02.2022 по 31.10.2024 також перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське», працюючи прохідником підземним з повним підземним робочим днем у шахті, згідно наказу № 363к від 31.10.2024 звільнений згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .
У заяві з кредиторськими вимогами ОСОБА_1 стверджує, що роботодавець після звільнення не виплатив йому всі суми, що належать працівнику, зокрема заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 та компенсацію невикористаної відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення поняття заробітної плати міститься у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
У рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗПП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
За нормами ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 статті 97 КЗпП .
Відповідно до ст. 47 КЗпП, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Крім того, відповідно до ст. 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (нині - КУзПБ).
Відповідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не звільняє працівника від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Як встановлено судом з наданих доказів, до матеріалів справи не надано доказів виконання роботодавцем свого обов'язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений ч. 1 ст. 116 КЗпП України строк.
Згідно наданої заявником довідки Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 25.04.2025, страхувальником застрахованої особи - ОСОБА_1 у 2022 році є дві самостійні юридичні особи: ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) та ТДВ «Шахта «БІЛОЗЕРСЬКА» (код ЄДРПОУ 36028628); у 2023 році та у 2024 році страхувальник один - ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519).
Згідно даних цієї довідки ОСОБА_1 від ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» нараховано заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) у 2022 році (з лютого по грудень) - 516468,63 грн.; у 2023 році (січень-грудень) - 706479,04 грн.; у 2024 році (з січня по червень) - 393853,56 грн.
Суд зазначає, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5, ОК-7 стосовно працівника підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19)).
Суд зазначає, що виплата працівнику заробітної плати здійснюється після утримання з неї роботодавцем як податковим агентом всіх податків, зборів та обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством.
Згідно положень статей 30, 31 Закону України "Про оплату праці" при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Заявник не надав до матеріалів справи розрахункові листки підприємства (табулеграми) про заробітну плату, що надаються працівнику щомісяця, а також доказів на підтвердження виникнення у ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» заборгованості по заробітній платі, зокрема за період роботи ОСОБА_1 з 01.07.2024 по 31.10.2024, її склад і розмір помісячно. Також ані у заяві з грошовими вимогами ані окремим документом не наведено обґрунтованого розрахунку заборгованості із визначенням у ньому вихідних даних та періоду.
Відомість нарахування заробітної плати, як один із основних внутрішніх бухгалтерських документів, який необхідний для детального розрахунку та обліку всіх видів нарахувань, утримань та кінцевої суми до виплати кожному працівнику підприємства, в матеріалах справи відсутній.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» нараховано у період липень-жовтень 2024 року заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) щомісячно 0,00 грн.
Відсутність у довідці Пенсійного фонду України (форми ОК-5, ОК-7) відомостей про нараховану заробітну плату може свідчити саме про її ненарахування працівнику роботодавцем, а не про заборгованість за такий період.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94, ч. 1 ст. 97 КЗпП), а не за сам факт перебування у трудових відносинах з роботодавцем.
Відповідно до ст. 74 КЗпП, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до ст. 83 КЗпП, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
У заяві з грошовими вимогами не зазначено та не обгрунтовано, а також не надано будь-яких доказів, про те, що у конкретний період ОСОБА_1 дійсно не використав дні щорічної відпустки (основної чи додаткової), перебував на роботі і виконував покладені на нього посадові обов'язки.
Сукупність долучених до заяви з грошовими вимогами до боржника документів не підтверджує обґрунтованість та розмір заявлених вимог. Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору у матеріалах справи також відсутнє.
Відтак, за висновком суду, відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 кредитором боржника - ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства.
Керуючись ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд
Відмовити повністю у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) в загальному розмірі 597383,29 грн.
Ухвала набирає законної сили в день її проголошення (підписання) та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повна ухвала підписана 25.11.2025.
Суддя Н.В. Величко