вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.11.2025м. ДніпроСправа № 904/5330/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від прокуратури: Щербина С.О.;
від позивача: Остапенко П.В.;
від відповідача: Головня О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра (м. Дніпро) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича (м. Дніпро)
про зобов'язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, повернення земельної ділянки шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям розділу,
Центральна окружна прокуратура міста Дніпра звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач), в якій просить суд:
- зобов'язати Фізичну особу - підприємця Білого Євгена Володимировича усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, площею 0,1650 га, та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва - майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101);
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Білого Євгена Володимировича на об'єкт нерухомого майна - майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), проведену 19.10.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцевим А.В. (номер запису про право власності 38863333) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2204295612101.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- під час реалізації окружною прокуратурою представницьких повноважень встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (старі назви вулиці - вул. Леоніда Стромцова, вул. Вакуленчука), 4А, без належних на те правових підстав (відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 26.07.2024 № Р-314/0/3 "Про перейменування об'єктів топонімії населених пунктів Дніпропетровської області", вулицю Леоніда Стромцова перейменовано на вулицю Олександра Щербакова). Прокурор зауважує, що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова, 4А, у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась, розпорядчий документ, на підставі якого об'єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці, присвоєно адресу: вул.Леоніда Стромцова, 4А, не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради. За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, збудовано нерухоме майно - майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м, що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 19.10.2020 державним реєстратором Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на майновий комплекс автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2204295612101). Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, - розірвано інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості від 01.09.2016, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на, у тому числі, майновий комплекс - автостоянку загальною площею 1 500 кв. м, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до змісту вказаного рішення у період з вересня 2016 року по червень 2017 року ОСОБА_1 самостійно за власні кошти на підставі укладеного 01.09.2016 з Євдокімовим Ю.Ю. (інвестор) інвестиційного договору будівництва збудував вищевказаний об'єкт нерухомості. Разом з цим, прокурор зауважує, що право власності за ОСОБА_1 визнано вказаним додатковим рішенням у справі №202/4092/17 за позовом ТОВ "Агема фінанс" до ОСОБА_4 та Пахольського Р.С. з предметом щодо стягнення боргу за договором фінансового кредиту, що стосується інших правовідносин, що виникли між іншими учасниками справи. Крім цього, додаткове рішення ухвалено судом без залучення Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна;
- відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради згідно з обліком інвентаризаційних справ, станом на 31.12.2012 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вакуленчука (вул. Леоніда Стромцова), буд. 4А, значиться багатоквартирний житловий будинок літ. А-5, у свою чергу, комплекс автостоянки не значиться. Відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 14.01.2025 за № 12/19-15 та від 19.08.2025 за № 12/19-360, за інформацією містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса - вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, офіційно жодному об'єкту нерухомості на території міста не надавалась, відповідні розпорядчі документи, на підставі яких присвоєно або змінено дану адресу, відсутні. Паспорти прив'язки тимчасових споруд по вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, управлінням не оформлювались. Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 10.01.2025 за №10/1-6, відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію за адресою: м. Дніпро, вул.Леоніда Стромцова, 4А, - відсутні. Згідно з наданою Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради інформацією від 18.08.2025 за № 12/11-173 цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами на земельну ділянку за адресою: вул. Олександра Щербакова (раніше - вул. Леоніда Стромцова, вул.Вакуленчука), 4А, - не виявлено;
- рішення міської ради щодо надання земельної ділянки в оренду та договори оренди вказаної земельної ділянки відсутні. Так, відповідно до інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (лист № 40311/5/04-36-04-05-11 від 19.08.2025), згідно з переліками договорів оренди землі, наданих Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, на 2022-2025 роки, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості щодо оформлення документів на землю на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова, 4А, - відсутні. Податкові зобов'язання з плати за землю на 2020-2025 роки на земельну ділянку, яка знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова, 4А, Білим Є.В. не нараховувались, платежі за землекористування не сплачувались. Крім цього, податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2020-2025 роки на земельну ділянку, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не нараховувались, податок на нерухоме майно не сплачувався. За неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно за вказаною адресою, на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України по ОСОБА_1 сформовано податкові повідомлення-рішення, які направлено на адресу останнього;
- щодо обстеження спірної земельної ділянки, то Актом обстеження земельної ділянки від 18.02.2025 за № 0065, проведеним Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено, що земельна ділянка не сформована, доступ до земельної ділянки вільний, територія огороджена бордюрними блоками, заїзд здійснюється зі сторони АДРЕСА_3 використовується Фізичною особою - підприємцем Білим Є.В. для провадження господарської діяльності зі зберігання автотранспортних засобів на автостоянці. На земельній ділянці розташовано металеву споруду - сторожку охоронця з камерою відеоспостереження та станцію для зарядки електромобілів. Місця для паркування на автостоянці частково розмічені, автомобілі розміщуються в три ряди. Під час здійснення обстеження на автостоянці припарковано двадцять автомобілів. Відповідно до нанесених графічних матеріалів містобудівного кадастру через територію автостоянки прокладено підземні комунікації: труби каналізаційних мереж, діаметром 300 мм, тепломереж та водопровідних мереж, діаметром 200 мм. Згідно з планом зонування території міста Дніпра земельна ділянка належить до функціональної зони Ж-7 (зона багатоквартирної житлової забудови). Покриття земельної ділянки - асфальт, що місцями пошкоджений. Під час обстеження земельної ділянки здійснено геодезичні заміри: автостоянка займає територію земельної ділянки, площею 0,1650 га. Разом з цим, прокурор стверджує, що незважаючи на викладені обставини щодо наявності у вказаного майна ознак самочинного будівництва, додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний майновий комплекс автостоянку загальною площею 1500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, відкриття розділу, реєстрація права власності на який проведена на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі №202/4092/17, порушує права Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності;
- ОСОБА_1 , уникаючи встановленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, самочинно збудував вказаний об'єкт та набув право власності на нього, на підставі судового рішення. У той же час, безпідставне набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначених Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру призводить до порушення майнових прав та інтересів територіальної громади на дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження та відчуження земельної ділянки комунальної власності. Зважаючи на викладене, прокурор зауважує, що самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка не відводилась для цієї мети, підлягає знесенню його титульним власником, а земельна ділянка поверненню Дніпровській міській раді із скасуванням державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: прокурор вказує на факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень щодо вжиття відповідних заходів, що підтверджується листуванням органів прокуратури із зазначеним органом. Так, про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного об'єкту нерухомого майна, що є самочинним будівництвом окружною прокуратурою повідомлено Дніпровську міську раду листами №04/54-8853вих-23 від 25.10.2023, № 54-5758вих-25 від 13.08.2025, № 54-5793вих-25 від 14.08.2025. На вказані листи міська рада листами від 13.12.2023 № 7/11-2535, від 28.08.2025 за № 7/11-1971 та департамент правового забезпечення міської ради листом від 26.08.2025 за № 12/8-69 повідомила, що заходи претензійно-правового характеру, спрямовані на скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого, зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (колишня назва - Леоніда Стромцова), 4А, не вживались. Разом з цим, прокурор зазначає, що належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення (знесення, демонтажу) від об'єктів та споруд. Таким чином, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом щодо зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом. Прокурор виснує, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури сплачений судовий збір.
Слід також відзначити, що до подання позовної заяви від Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову (вх. суду №зз-119/25 від 19.09.2025), в якій прокурор просив суд заборонити Фізичній особі - підприємцю Білому Євгену Володимировичу та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкта нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 4А (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2204295612101).
Ухвалою суду від 22.09.2025 заяву Центральної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову було задоволено та вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Фізичній особі - підприємцю Білому Євгену Володимировичу та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул.Леоніда Стромцова, 4А (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2204295612101).
Ухвалою суду від 26.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2025.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. суду № 43948/25 від 07.10.2025), в якому він просить суд зупинити провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21, посилаючись на таке:
- відповідно до правових позицій, висловлених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкту, який зареєстрував за собою право власності на вказаний об'єкт. Разом із тим, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2024 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 908/2388/21. При цьому, передаючи справу №908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі №201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, а не його забудовник. Крім того, передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначила, що у спірних правовідносинах спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна). Відповідач зауважує, що в справі, що розглядається, прокурор в інтересах Дніпровської міської ради вимагає усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення. Аналогічна вимога заявлена у справі № 908/2388/21. З урахуванням вказаного, відповідач стверджує, що справа № 904/5330/25 та справа № 908/2388/21 є подібними за всіма критеріями подібності, визначеними практикою Великої Палати Верховного Суду;
- структура правовідносин в справах також є подібною - в обох справах позивачем виступає власник земельної ділянки, відповідачем є особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт самочинного будівництва, але не є його забудовником. Саме ця обставина є критично важливою, оскільки вона безпосередньо стосується правового питання, яке має вирішити Велика Палата Верховного Суду. Обидві справи вирішують питання про те, чи може власник землі вимагати знесення самочинної споруди від особи, яка набула право власності на об'єкт після його будівництва, але сама будівництво не здійснювала. Це питання має принципове значення для визначення належного відповідача та правильного способу захисту прав власника земельної ділянки. З огляду на подібність правовідносин у справі №904/5330/25 та справі № 908/2388/21, з урахуванням критеріїв подібності, визначених у пунктах 39, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, відповідач вважає, що наявні підстави для зупинення провадження у справі, що розглядається.
У підготовче засідання 07.10.2025 з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача.
У вказаному засіданні були заслухані правові позиції учасників справи з приводу поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд вважав, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За приписами пункту 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі у цьому випадку зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Разом з тим, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.10.2020 державним реєстратором Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на майновий комплекс автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2204295612101).
Так, додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, а саме: розірвано інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості від 01.09.2016, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на, у тому числі, майновий комплекс автостоянку загальною площею 1500 кв. м, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Господарський суд відзначає, що відповідно до змісту вказаного додаткового рішення у період з вересня 2016 року по червень 2017 року ОСОБА_1 самостійно за власні кошти були здійснені будівельні роботи, передбачені договором. Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 самостійно було збудовано наступні об'єкти нерухомості: єдиний майновий комплекс - автостоянку, загальної площі - 1 500, 0 кв. м, що складається з вартової - А-1, загальною площею - 6,3 кв. м та замощення - І, загальною площею - 1493, 7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; єдиний майновий комплекс автостоянку, загальною площею - 2 921 кв. м, що складається з сторожки - А, навісів - Б, В, Г, Д, убиральні - Е, огорожі - № 1, мостіння - І, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; єдиний майновий комплекс автостоянка, загальною площею 600 кв. м, що складається з вартової - А-1, загальною площею 8,8 кв. м та змощення - І, загальною площею 591,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
З огляду на викладене, вбачається, що відповідач самостійно збудував нерухоме майно та є його власником, що встановлено у додатковому рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17, тоді як у справі № 908/2388/21, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, досліджується питання про те, чи може власник землі вимагати знесення самочинної споруди від особи, яка набула право власності на об'єкт після його будівництва, але сама будівництво не здійснювала.
Таким чином, правовідносини у справі, що розглядається (№ 904/5330/25) та у справі №908/2388/21, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, не є подібними.
Отже, підстави для зупинення провадження у справі, передбачені статтями 228, 229 Господарського процесуального кодексу України, - відсутні.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.10.2025 у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича про зупинення провадження у справі було відмовлено.
Від відповідача поштовим зв'язком та за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 44017/25 від 07.10.2025; вх. суду 44101/25 від 08.10.2025), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем. Основним видом підприємницької діяльності є 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний). Право власності на майновий комплекс автостоянки, що знаходиться за адресою: вулиця Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова) 4А (літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м) зареєстровано за Білим Євгеном Володимировичем державним реєстратором Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпровської області Зайцевим А.В. 19.10.2020 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101) на підставі додаткового рішення суду Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказаний об'єкт нерухомості - автостоянка експлуатується для провадження господарської діяльності із зберігання транспортних засобів на платній основі;
- прокурор не обґрунтував, чому він повинен представляти інтереси органів влади (Дніпровської міської ради), як того вимагає частина 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру". В даній справі прокурор не надав таких доказів, листи до Дніпровської міської ради (№ 13-14.08.2025 від 25.10.2023) є першими зверненнями після 8-ми років існування об'єкта, а відповіді (від 13.12.2023, 26-28.08.2025) не свідчать про "загрозу інтересам" - вони лише констатують відсутність претензій. В позовній заяві прокурор не обґрунтував необхідність свого представництва, оскільки Дніпровська міська рада є повноцінним процесуальним суб'єктом, наділеним правом самостійно звертатися до суду за захистом порушених прав та інтересів. Дніпровська міська рада, як орган місцевого самоврядування, здатна ефективно реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження комунальною власністю (стаття 122 Земельного кодексу України, стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), що виключає підстави для субсидіарного втручання прокурора. Крім того, відповідач вважає, що невиконання вимог обґрунтування має наслідком залишення позову без розгляду (стаття 174 Господарського процесуального кодексу України), посилаючись на те, що твердження про "нездійснення захисту" (пасивна поведінка) та "неналежність" (активна, але неефективна) є безпідставними, оскільки Дніпровська міська рада активно реалізовувала свої повноваження щодо спірної ділянки. Зокрема, з 12.06.2020 Дніпровська міська рада уклала з відповідачем договір № 145 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчику для паркування" за адресою: вул. Леоніда Стромцова, 4А, що є прямим визнанням законності об'єкта та його використання для громадських потреб. Цей договір укладений через виконавчий орган Дніпровської міської ради (КП "Транспортна інфраструктура міста"), свідчить про "активну поведінку" (сукупність дій: перевірка, укладення, контроль), спрямовану на захист інтересів громади (надходження від паркування, раціональне використання землі в зоні Ж-7). Розірвання договору 17.09.2024 відбулося не через "порушення", а за адміністративним рішенням виконкому Дніпровської міської ради №3-17/9 (виключення з переліку спеціальних ділянок, зняття з балансу КП - статті 651- 654 Цивільного кодексу України), що є самостійним актом Дніпровської міської ради, а не "неналежним захистом". Відповідач зазначає, що прокурор не довів порушення інтересів держави, оскільки "інтереси держави" - оціночне поняття (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17), яке потребує самостійної оцінки суду в кожному випадку, з посиланням на законодавство. В даному випадку відсутні докази "порушення або загрози" (частина 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру"): об'єкт не вибув з комунальної власності, а слугував громаді (паркування). Захищати інтереси повинні насамперед компетентні органи (Дніпровська міська рада), а не прокурор як "альтернатива" (постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18). Участь прокурора у даній справі порушує принцип рівності сторін (ЄСПЛ, "Менчинська v. РФ" від 15.01.2009 № 42454/02, § 35: підтримка можлива лише для "незахищених" інтересів, а не за наявності активного органу як Дніпровська міська рада). Отже, підстав для представництва у даній справі немає (частина 6 статті 23 Закону "Про прокуратуру"; частини 3-4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України);
- відповідач виснує, що інтереси держави не порушені: автостоянка слугувала громадським інтересам (забезпечення паркування в зоні Ж-7, де наявний дефіцит місць - дані Дніпровської міської ради з плану зонування), не блокувала комунікації (акт обстеження 18.02.2025 не фіксує пошкоджень); знесення призведе до шкоди (втрата 20+ паркомісць), що суперечить публічному інтересу (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції, справа ЄСПЛ "Джеймс та інші v. Великобританія" від 21.02.1986);
- відповідач наголошує на недоведеності факту порушення прав Дніпровської міської ради самочинною забудовою, посилаючись на те, що однією з умов для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні майном є доведення факту порушення об'єктом самочинного будівництва прав та законних інтересів власника земельної ділянки. Проте, позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення спірним об'єктом норм та законодавства, які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача. Договір № 145 ОП від 12.06.2020 та додаткова угода від 17.09.2024, укладені з КП "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, фіксують офіційну експлуатацію майданчика для паркування з 2020 року, що спростовує твердження про "самовільне зайняття". Отже, позивачем у даній справі не доведено в чому саме полягають перешкоди у користуванні Дніпровською міською радою земельною ділянкою. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не можуть бути задоволені через недоведеність порушення прав та законних інтересів позивача об'єктом самочинного будівництва;
- твердження позивача щодо того, що "Податкові зобов'язання зі сплати за землю на 2020-2025 роки на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не нараховувались, податок на нерухоме майно не сплачувався" є хибним, оскільки ГУ ДПС у Дніпропетровській області нараховувало податок на нерухоме майно у період з 2020 по 2024 рік, що підтверджується ППР № 2035352-2411-0462-UA12020010000033698 за 2020 рік, № 2035361-2411-0462-UA12020010000033698 за 2021 рік, №2035371-2411-0462-UA12020010000033698 за 2022 рік, № 2035382-2411-0462- UA12020010000033698 за 2023 рік, № 2035386-2411-0462 за 2024 рік;
- відповідач зазначає, що додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14.11.2017 по справі № 202/4092/17 визнано за ОСОБА_1 право власності на майновий комплекс автостоянку, загальної площі - 1500, 0 кв. м, що складається з вартової - А-1, загальною площею - 6,3 кв. м та замощення - І, загальною площею 1493, 7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили 27.11.2017 та не було оскаржене в апеляційному порядку. Фактично, з моменту ухвалення рішення у 2017 році минуло понад 8 років. За чинним Цивільним кодексом України добросовісний набувач набуває майно на праві власності (стаття 330 Цивільного кодексу України), якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього. Необхідною умовою добросовісності є відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження на момент набуття (реєстрація 19.10.2020, запис № 38863333, без обтяжень). Така презумпція добросовісності може бути спростована лише доказами, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень (частина 1 статті 10 та частина 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав"). Проте, прокурор не надав таких доказів: відповідач набув право на основі остаточного судового рішення 2017 року, не знав і не міг знати про "порушення" Дніпровської міської ради. Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, виходячи з чого рішення щодо витребування майна з чужого незаконного володіння суперечить вимогам Цивільного кодексу України та міжнародним договорам;
- відповідач зауважує, що позивачем не враховано принципів пропорційності втручання в право власності, співрозмірності (балансу) інтересів між територіальною громадою та відповідачем та належного урядування. Так, в даному випадку, у разі знесення об'єкта нерухомого майна, належного відповідачу, помилка буде виправлена лише за рахунок відповідача, хоча ситуація, в якій опинився відповідач, не була створена лише ним самим. Позбавлення відповідача об'єкта нерухомого майна, який є предметом спору, без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій. Знесення нерухомого майна за рахунок відповідача буде представляти собою "надмірний тягар" у розумінні практики ЄСПЛ, оскільки: по-перше, відповідач поніс значні фінансові втрати, оплатно придбавши об'єкт нерухомого майна. Право власності на зазначений об'єкт було встановлено додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14.11.2017 по справі № 202/4092/17 та визнано, зокрема, за ОСОБА_1 . Відповідач зазначає, що у разі задоволення позову та знесення об'єкта нерухомості, сплачені відповідачем кошти не будуть йому повернуті, що фактично означає безоплатне вилучення майна без будь-якої компенсації. Така ситуація є неприпустимою з точки зору принципів справедливості та захисту права власності. По-друге, внаслідок задоволення позову та примусового знесення об'єкта нерухомого майна відповідач буде позбавлений джерела отримання доходу від підприємницької діяльності. Спірний об'єкт нерухомості - автостоянка, використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка є легальною, оподатковується відповідно до чинного законодавства та приносить стабільний дохід. Позбавлення відповідача цього об'єкта означає не лише втрату майна як такого, а й втрату можливості здійснювати підприємницьку діяльність, отримувати прибуток, виконувати свої зобов'язання перед контрагентами та працівниками. Така втрата матиме тривалі негативні наслідки для економічного становища відповідача та його можливості забезпечувати себе та свою сім'ю. По-третє, відповідач стверджує, що окрім втрати самого об'єкта нерухомості та джерела доходу, на відповідача буде покладено обов'язок самостійно, за власний рахунок здійснити знесення спірного об'єкта, що передбачає значні фінансові витрати. Знесення будівель та споруд загальною площею понад 2 600 кв. м, включаючи демонтаж конструкцій, вивезення будівельного сміття, відновлення благоустрою території, вимагає залучення спеціалізованих організацій та техніки, що потребує суттєвих коштів. Таким чином, відповідач не тільки буде позбавлений майна, за яке він сплатив ринкову ціну, та джерела доходу, а й буде змушений понести додаткові значні витрати на виконання судового рішення. За таких обставин, сукупність втрат ОСОБА_1 включає: втрату коштів, сплачених за придбання об'єкта нерухомості; витрати на примусове знесення об'єкта за власний рахунок; втрату джерела доходу від підприємницької діяльності; неможливість повернути інвестовані кошти або отримати будь-яку компенсацію. Покладення всього тягаря відповідальності за помилки органу місцевого самоврядування на добросовісного набувача, який діяв у повній відповідності до закону та мав правові підстави покладатися на законність дій владних органів, без надання будь-якої компенсації або іншого відшкодування, являє собою "надмірний тягар", становить непропорційне втручання у право власності відповідача та порушує справедливий баланс між приватними інтересами особи та публічними інтересами суспільства, що прямо суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеній практиці Європейського суду з прав людини;
- відповідач посилається на висновки Верховного Суду, відповідно до яких знесення об'єкта нерухомого майна є крайньою мірою та застосовується у випадку, коли інші способи захисту прав, передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, не можуть бути застосовані, та вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що: позивачем застосовувалися будь-які передбачені законодавством заходи реагування щодо відповідача; відповідачу пропонувалося провести перебудову об'єкта; встановлено неможливість проведення перебудови; отримано відмову відповідача від проведення перебудови. Знесення об'єкта є крайнім заходом, який може застосовуватися виключно після вичерпання всіх інших передбачених законом способів захисту. Таким чином, прокурор не довів наявність підстав для застосування саме такого крайнього способу захисту, що робить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 44999/25 від 14.10.2025), в якій прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:
- прокурор у спірних правовідносинах звернувся до суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Дніпра з огляду на бездіяльність уповноваженого органу до компетенції якого віднесено відповідні повноваження - Дніпровської міської ради, яка, у свою чергу, є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною даних земель. Разом з тим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 2 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зазначає, що про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного об'єкту нерухомого майна, що є самочинним будівництвом, окружною прокуратурою повідомлено Дніпровську міську раду листами № 04/54-8853вих-23 від 25.10.2023, № 54-5758вих-25 від 13.08.2025, № 54-5793вих-25 від 14.08.2025. На вказані листи міська рада листами № 7/11-2535 від 13.12.2023, № 7/11-1971 від 28.08.2025 та Департамент правового забезпечення міської ради листом від 26.08.2025 за № 12/8-69 повідомив, що заходи претензійно-правового характеру, спрямовані на скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого, зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (колишня назва - Леоніда Стромцова), 4А, не вживались. Разом з цим, належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення (знесення, демонтажу) від об'єктів та споруд. Отже, з огляду на наявність у міської ради повноважень на захист інтересів держави в особі територіальної громади, у тому числі, контролю за дотриманням встановленого законодавством порядку передачі земель комунальної власності у користування, нею не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави, що беззаперечно свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом. З огляду на те, що інтереси у даних у спірних правовідносинах залишались незахищеними, прокурором встановлено виключні підстави для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради;
- наявність на земельній ділянці комунальної власності без належних правових підстав у відповідача нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, опис об'єкта: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), порушує права користування та розпорядження майном територіальної громади, у визначений законодавством України спосіб. Наявність же зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання земельної ділянки. За наведеного вбачається, що викладені у позовіній заяві обставини у своїй сукупності підтверджують факт того, що наявність реєстрації права власності на спірний об'єкт на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не відводилась, порушує права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об'єктом самочинного будівництва, та підриває основи державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, нівелюється рівність усіх перед законом, порядок і правила забудови населених пунктів, порядок отримання земельної ділянки комунальної власності у користування та за відсутності поновлення прав територіальної громади провокує усе більше забудовників до самочинного будівництва. У свою чергу, зазначені у відзиві на позовну заяву договір № 145 ОП від 16.06.2020 та додаткова угода від 17.09.2024 щодо експлуатації майданчика для паркування не є належною правовою підставою для користування земельною ділянкою по фактичному розміщенню самочинно збудованого нерухомого майна та не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, а тому не можуть бути враховані як обґрунтовані докази відсутності порушення інтересів держави;
- щодо доводів представника відповідача про нарахування податку на нерухоме майно у період з 2020 по 2024 рік прокурор зауважує, що відповідно до офіційної інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (лист від 19.08.2025 за №40311/5/04-36-04-05-11) податкові зобов'язання з плати за землю та податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова, 4А на 2020-2025 роки, не нараховувались, податки не сплачувались. З огляду на викладене, за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно за вказаною адресою, на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, по ОСОБА_1 лише після отримання листа прокуратури з встановленими порушеннями 15.08.2025 сформовано податкові повідомлення-рішення на 2020-2024 роки, які направлено на адресу останнього. Викладене свідчить лише про вжиття контролюючим органом передбачених законом заходів щодо повідомлення про обов'язок платника податків - відповідача сплатити нараховану суму грошового зобов'язання та не є підтвердженням відсутності порушення відповідачем інтересів позивача, тим більше, з урахуванням ухилення відповідача упродовж 2020-2025 років від сплати податків. З огляду на викладені у позовній заяві доводи щодо встановлених порушень відповідачем земельного та містобудівного законодавства, прокурор вважає доводи представника відповідача щодо недоведеності порушень прав та законних інтересів позивача - безпідставними та необґрунтованими;
- прокурор зазначає, що в спірних правовідносинах на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 здійснено первинну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт нерухомості - майновий комплекс автостоянки, що самочинно збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з цим прокурор зауважує, що проявивши розумну обачність, та ознайомившись зі змістом земельного та містобудівного законодавства, і за необхідності, отримавши правову допомогу перед проведенням будівництва майнового комплексу автостоянки за інвестиційним договором на такій земельній ділянці, ОСОБА_1 міг і повинен був знати про відсутність документу щодо присвоєння даному об'єкту нерухомого майна адреси та будь-яких документів стосовно земельної ділянки за зазначеною адресою, а також відсутності дозвільних документів на проведення такого будівництва, що свідчить про його недобросовісну поведінку. Відповідач, будучи обізнаним про статус спірного об'єкту як самочинно збудованого, набув його у власність на підставі судового рішення, провівши державну реєстрацію речового права. У свою чергу, проведення 19.10.2020 державної реєстрації права власності на автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 із відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, було здійснено з єдиною метою - протиправне використання самочинно збудованого об'єкту для ведення господарської діяльності та вчинення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності. Так, на час оформлення права на спірне майно та під час володіння ним ОСОБА_1 не могло бути не відомо про самочинність збудованого об'єкту, оскільки з огляду на здійснення ним будівництва нерухомого майна він як забудовник, зважаючи на презумпцію знання закону, повинен був знати як про необхідність отримання містобудівних умов та обмежень, який є основним документом, що визначає вимоги до проєктування та будівництва, отримання дозволу на виконання будівельних робіт та введення об'єкта в експлуатацію і тим більш мав знати про можливість здійснення будівництва лише на відведеній для цього земельній ділянці. Разом з цим, самочинність збудованого об'єкту не заперечується представником відповідача і у наданому відзиві. Також прокурор звертає увагу на поведінку відповідача після оформлення права власності на самочинно збудоване майно. Так, поведінка ОСОБА_1 щодо набуття у власність самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна та користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти, свідчить лише про направленість його умислу на фактичне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, оминаючи встановлений законодавством порядок отримання земельної ділянки комунальної власності у користування. Таким чином, територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від ОСОБА_1 , як забудовника та недобросовісного набувача спірного об'єкта нерухомості, усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, тоді як положення статті 388 Цивільного кодексу України не підлягають застосування у спірних правовідносинах;
- самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки, в даному випадку Дніпровської міської ради. За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. У свою чергу, можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки. У інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України) (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13). У такому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову, що є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови, з огляду на початок такого будівництва без дотримання земельного та містобудівного законодавства. Таким чином, звернення власника земельної ділянки до суду з вимогою щодо знесення об'єкта самочинного будівництва можливе коли таке будівництво здійснено (здійснюється) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи (наприклад, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, дозволу на виконання будівельних робіт). Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постановах від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 та від 15.11.2023 у справі №916/1174/22. При цьому, у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №904/4338/21 від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21 та від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18 викладено правові висновки згідно з якими обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Таким чином, прокурор виснує, що в спірних правовідносинах відповідач, уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, самочинно збудував спірний об'єкт та набув право власності на нього, а тому належним способом захисту прав власника земельної ділянки є саме знесення об'єкта самочинного будівництва без необхідності встановлення можливостей його перебудови. У свою чергу позивач в ході встановлення прокурором підстав для захисту інтересів держави зазначив про необхідність саме знесення об'єкта самочинного будівництва, що свідчить про волевиялення власника земельної ділянки на усунення перешкод у користуванні останньою обраним способом захисту. З огляду на викладене, доводи відповідача про необхідність дотримання послідовності заходів реагування перед знесенням є помилковими та не є застосовними у даних спірних правовідносинах. Крім того, з огляду на безпідставну державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, який відсутній за місцезнаходженням, на підставі судового рішення, яке скасовано судом вищої інстанції, з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, за відсутності відповідних правових підстав та всупереч публічному порядку, непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном у даному випадку відсутнє, оскільки ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного інтересу (захист прав власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра) та переслідує легітимну мету відновлення стану, який існував до порушення.
У підготовче засідання 21.10.2025 з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача.
У вказаному засіданні представник відповідача повідомив про те, що відповідачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Враховуючи вказане, з метою з'ясування обставин щодо витребування матеріалів справи апеляційною інстанцією, у підготовчому засіданні 21.10.2025 судом протокольно було оголошено перерву до 04.11.2025.
У підготовче засідання 04.11.2025 з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача, при цьому судом було відзначено, що представник відповідача з'явився наприкінці даного судового засідання.
Судом було встановлено, що ухвалою суду від 26.09.2025, з урахуванням вимог частини 4 статті 167 Господарського процесуального кодексу України, було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від прокурора відповіді на відзив на позовну заяву надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 Господарського процесуального кодексу України.
Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана прокурором відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 13.10.2025 о 19:22, що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №4754089 (а.с. 230) (вважається врученою відповідачу 14.10.2025).
Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповіді на відзив на позовну заяву було 20.10.2025.
Судом також враховано, що відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених прокурором у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк у два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 04.11.2025 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від позивача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.
У вказаному засіданні прокурор та представники позивача та відповідача підтвердили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв'язку з чим прокурор та представники позивача та відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 04.11.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2025.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження (вх. суду № 50389/25 від 17.11.2025), в якому він просить суд повернутись до стадії розгляду справи у підготовчому провадженні, посилаючись на таке:
- 04.11.2025 під час підготовчого засідання представник відповідача через технічні причини зміг підключитися до судового засідання лише наприкінці його проведення, що фактично позбавило відповідача можливості: заявити клопотання, які відповідач мав намір подати на стадії підготовчого провадження; висловити заперечення проти закриття підготовчого провадження; повноцінно реалізувати процесуальні права, передбачені для стадії підготовчого провадження; надати пояснення щодо обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів. Вказане також відзначено в ухвалі суду від 04.11.2025, а саме: "представник відповідача з'явився наприкінці даного судового засідання". Зазначені обставини підтверджуються технічним журналом судового засідання та протоколом судового засідання від 04.11.2025. Таким чином, відповідач був фактично позбавлений можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права на стадії підготовчого провадження з причин технічного характеру, що не залежали від волі відповідача. Вказані технічні проблеми, що не залежали від волі відповідача чи його представника, фактично позбавили відповідача можливості: заявити клопотання, які планувалося подати саме на стадії підготовчого провадження (зокрема, клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, детально викладене нижче); висловити заперечення проти закриття підготовчого провадження; повноцінно реалізувати процесуальні права, передбачені статтею 177 Господарського процесуального кодексу України для цієї стадії (з'ясування заперечень, визначення обставин справи, зібрання доказів); надати пояснення щодо обставин справи, позовних вимог та наявних доказів;
- відповідач стверджує, що на стадії підготовчого провадження він мав намір заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке має критичне значення для правильного розгляду справи по суті. Позов стосується зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта (майновий комплекс автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, визнання його самочинним будівництвом та скасування права власності. Предметом дослідження у справі є питання, пов'язані з об'єктом нерухомого майна, зокрема, встановлення факту самочинного будівництва та/або відповідності об'єкта будівельним та іншим нормам. Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним будівництвом є житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, створене на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або створене без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи створене з істотним порушенням будівельних норм і правил. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що однією з умов віднесення будівництва до категорії самочинного будівництва є його створення із порушенням будівельних норм і правил, однак сторони у справі не володіють достатньою мірою знань для спростування або підтвердження даних обставин;
- відповідач зауважує, що відповідно до практики Верховного Суду, яку суд враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. З метою дотримання основних засад господарського судочинства, виконання засад господарського судочинства, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення спору між сторонами з дотриманням принципів змагальності сторін та диспозитивності господарського процесу, відповідач наголошує на необхідності повернення на стадію підготовчого провадження для вирішення нерозглянутих клопотань у підготовчому провадженні у даній справі. Відмова у поверненні до підготовчого провадження призведе до: порушення права відповідача на справедливий суд та рівність сторін; неможливості повноцінного дослідження обставин справи; прийняття судового рішення без встановлення всіх юридично значущих обставин; можливого скасування рішення судом апеляційної/касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд, що суперечить принципу процесуальної економії. Отже, відповідач виснує, що з метою забезпечення єдності судової практики, дотримання принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, відповідач просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження та вирішити на цій стадії питання про вирішення клопотань від відповідача у справі.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про призначення експертизи (вх. суду № 50400/25 від 17.11.2025), в якому він просить суд призначити по справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції та поставити перед експертом наступні питання:
1) Чи створено об'єкт самочинного будівництва: майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, з дотриманням вимог будівельних норм і правил, що діяли на момент будівництва?
2) Які фактичні технічні характеристики об'єкта (площа, поверховість, матеріали конструкцій, призначення приміщень) самочинного будівництва: майнового комплексу автостоянки, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше -Леоніда Стромцова), 4А?
3) Чи відповідає об'єкт самочинного будівництва майнового комплексу автостоянки, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101) вимогам ДБН В.2.3-15:2007?
4) Чи є конструктивні рішення об'єкта самочинного будівництва майнового комплексу автостоянки, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101) безпечними для експлуатації?
5) Чи можливо привести об'єкт самочинного будівництва: майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, у відповідність до будівельних норм і правил шляхом проведення ремонтних або реконструкторських робіт?
6) Який орієнтовний обсяг та вартість робіт, необхідних для усунення виявлених порушень (у разі можливості усунення недоліків шляхом реконструкції)?
7) Чи відповідає розташування та параметри об'єкта самочинного будівництва: майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, вимогам генерального плану населеного пункту, плану зонування територій, містобудівних умов та обмежень?
Також відповідач просить суд витрати на проведення експертизи та організаційні питання, пов'язані з її проведенням, покласти на відповідача - Фізичну особу - підприємця Білого Євгена Володимировича.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що для проведення точного аналізу майнового комплексу автостоянки на відповідність будівельним нормам і правилам, потрібні спеціальні знання, зокрема в будівельно-технічній сфері, якими не володіють учасники даної справи, отже є необхідність у призначенні відповідної експертизи. Встановлення зазначених обставин неможливе без застосування спеціальних знань у галузі будівництва, архітектури, містобудування та технічної інвентаризації, оскільки потребує аналізу відповідності об'єкта державним будівельним нормам, що вимагає професійних інженерних знань, вимагає проведення обстеження об'єкта із застосуванням спеціальних приладів та методик, потребує оцінки конструктивної безпеки та можливості подальшої експлуатації об'єкта. Суд не може встановити ці обставини самостійно, оскільки вони перебувають за межами загальновідомих знань та потребують спеціальної кваліфікації.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. суду № 50750/25 від 18.11.2025), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному.
У судове засідання 18.11.2025 з'явилися прокурор та представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з'явився, при цьому судом враховано наявність поданих відповідачем клопотань.
На початку судового засідання 18.11.2025 судом було відзначено, що відповідно до частини 3 статті 201 Господарського процесуального кодексу України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Так, враховуючи надходження від відповідача до моменту початку розгляду справи по суті клопотань, приймаючи до уваги, що представник відповідача з'явився у підготовче засідання 04.11.2025 лише наприкінці засідання (представник відповідача брав участь в засіданні в режимі відеоконференції та несвоєчасно під'єднався), з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, судом були розглянуті подані відповідачем до початку розгляду справи по суті клопотання.
У той же час, щодо тверджень відповідача про те, що його представник був присутнім у судовому засіданні 04.11.2025 лише наприкінці даного засідання, суд звертав увагу на положення частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Враховуючи вказане, судом було наголошено на тому, що відповідальність щодо технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду покладається саме на відповідача (представника, який брав участь у відеоконференції), про що також було неодноразово зазначено в ухвалах суду, якими були задоволені клопотання про надання можливості представнику відповідача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У засіданні 18.11.2025, до початку розгляду справи по суті, судом були розглянуті клопотання відповідача про призначення судової експертизи та клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
У судовому засіданні судом було оголошено зміст поданих відповідачем клопотань та заслухані правові позиції прокурора та представника позивача, які заперечували проти задоволення вказаних клопотань, посилаючись на їх необґрунтованість, безпідставність та спрямованість на затягування строку розгляду справи.
Оцінивши об'єктивно докази, які мають юридичне значення для розгляду клопотання про призначення судової експертизи, суд не вбачав підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) та від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21).
Суд відзначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
За таких обставин суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Європейський суд з прав людини зауважив, що компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (див. рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013).
У даному випадку суд зазначає, що заявником не доведено, що обставини, задля підтвердження яких він просить суд призначити судову експертизу, не можуть бути встановлені за результатом аналізу наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності; що наявні в матеріалах справи докази є суперечливими чи наявні інші обставини, які свідчать про дійсну потребу у проведенні судової експертизи.
Крім того, суд зауважує, що обставини, задля яких відповідач просить призначити будівельно-технічну експертизу, а також, коло питань, запропонованих відповідачем, не входить до предмета доказування у даній справі.
Слід також відзначити, що необґрунтоване призначення судової експертизи, що матиме наслідком необхідність зупинення провадження по даній справі, призведе до затягування строків розгляду справи та знаходження учасників судового процесу у стані невизначеності, що, в свою чергу, свідчитиме про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, якими на національні суди покладений обов'язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
З огляду на викладене, судом протокольно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.
Враховуючи вказане, з урахуванням того, що судом розглянуто по суті клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, про яке наголошено відповідачем як на підставу для повернення до стадії підготовчого провадження, відповідно судом констатовано, що підстави для повернення до стадії підготовчого провадження - відсутні.
Судом також відзначено, що відповідно до частини 3 статті 201 Господарського процесуального кодексу України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Так, у судовому засіданні 18.11.2025 судом було оголошено про відкриття судового засідання по розгляду справи по суті, та разом з тим, судом відзначено, що суд вважає за доцільне оголосити перерву у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.
З огляду на викладене, судом на стадії розгляду справи по суті було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 18.11.2025 у судовому засіданні було оголошено перерву до 25.11.2025.
Від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. суду № 51792/25 від 25.11.2025), в якому він просив суд долучити докази подання відповідачем апеляційної скарги на ухвалу суду від 18.11.2025 в частині відмови у задоволенні клопотань відповідача про призначення по справі судової експертизи та повернення до стадії підготовчого провадження.
У судове засідання 25.11.2025 з'явилися прокурор, а також представники позивача та відповідача.
Слід відзначити, що підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 25.11.2025, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Також судом зазначено, що на даний момент апеляційне провадження за поданою відповідачем апеляційною скаргою не відкрито, запитів щодо надсилання справи матеріали справи не місять, будь-які перешкоди для розгляду справи у даному судовому засіданні вістуні.
У судовому засідання 25.11.2025 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник позивача у судовому засіданні 25.11.2025 підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
У судовому засідання 25.11.2025 представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 25.11.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача,
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для зобов'язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, повернення земельної ділянки шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям розділу.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра під час реалізації представницьких повноважень встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, без належних на те правових підстав.
Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із статтями 4, 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування.
При цьому відповідно до пунктів 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону.
Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави та територіальної громади.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі слід зазначити також таке.
У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на наведене, положення статті 1, частини 1 статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Таким чином, з огляду на зазначені норми закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8 Хартії).
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (стаття 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно із статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 "знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).
Таким чином, в результаті незаконної на думку прокурора реєстрації права власності на нерухоме майно - майновий комплекс автостоянки, опис об'єкта: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв'язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.
Слід відзначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину 2 статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов'язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб'єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.
Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.
Прокурор зауважує, що позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном. У даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Проте, Дніпровською міською радою не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку. Факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень щодо вжиття відповідних заходів, також, підтверджується листуванням органів прокуратури із зазначеним органом.
Про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного об'єкту нерухомого майна, що є самочинним будівництвом, окружною прокуратурою повідомлено Дніпровську міську раду листами: № 04/54-8853вих-23 від 25.10.2023, № 54-5758вих-25 від 13.08.2025, № 54-5793вих-25 від 14.08.2025.
На вказані листи міська рада листами від 13.12.2023 № 7/11-2535, від 28.08.2025 за №7/11-1971 та Департамент правового забезпечення міської ради листом від 26.08.2025 за №12/8-69 повідомила, що заходи претензійно-правового характеру, спрямовані на скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого, зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (колишня назва - Леоніда Стромцова), 4А, - не вживались. Разом з цим, належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення (знесення, демонтажу) від об'єктів та споруд.
Таким чином, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом щодо зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.
Так, у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Дійсно, інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно (наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20).
Також, розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 904/71/19, від 14.01.2021 у справі 911/1137/19, від 13.01,2021 у справі № 918/388/19, від 12.01.2021 у справі № 922/526/19, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20, наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Крім того, є категорія справ, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" Європейський Суд з прав людини у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Прокурор вважає, що звернення прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.
Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.
Слід відзначити, що позовні вимоги у даній справі не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.
Відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою направлено лист-повідомлення від 09.09.2025 № 54-649ВИХ-25 до Дніпровської міської ради про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви (а.с.151).
Отже, суд приходить до висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином заперечення відповідача в цій частині судом відхиляються.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-314/0/3 від 26.07.2024 "Про перейменування об'єктів топонімії населених пунктів Дніпропетровської області", вулицю Леоніда Стромцова перейменовано на вулицю Олександра Щербакова.
Як зазначає прокурор, земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова, 4А, у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась, розпорядчий документ, на підставі якого об'єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці присвоєно адресу: вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
При цьому за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м.Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, збудовано нерухоме майно - майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м, що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.
З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 19.10.2020 державним реєстратором Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на майновий комплекс автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2204295612101).
Також додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, а саме: розірвано інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості від 01.09.2016, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на, у тому числі, майновий комплекс автостоянку загальною площею 1500 кв. м, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час прийняття зазначеного судового рішення судом встановлено, що у період з вересня 2016 року по червень 2017 року ОСОБА_1 самостійно за власні кошти на підставі укладеного 01.09.2016 з Євдокімовим Ю.Ю. (інвестор) інвестиційного договору будівництва збудував вказаний об'єкт нерухомості.
Разом з цим, право власності за ОСОБА_1 визнано вказаним додатковим рішенням у справі № 202/4092/17 за позовом ТОВ "Агема фінанс" до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з предметом щодо стягнення боргу за договором фінансового кредиту, що стосується інших правовідносин, що виникли між іншими учасниками справи. Крім того, додаткове рішення ухвалено судом без залучення Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом.
Так, відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради згідно з обліком інвентаризаційних справ, станом на 31.12.2012 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вакуленчука (вул. Леоніда Стромцова), буд. 4А значиться багатоквартирний житловий будинок літ. А-5, у свою чергу, комплекс автостоянки не значиться.
Відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 12/19-15 від 14.01.2025 та № 12/19-360 від 19.08.2025, за інформацією містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса: вул.Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, офіційно жодному об'єкту нерухомості на території міста не надавалась, відповідні розпорядчі документи, на підставі яких присвоєно або змінено дану адресу, відсутні. Паспорти прив'язки тимчасових споруд по вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А управлінням не оформлювались.
Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 10/1-6 від 10.01.2025 відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію за адресою: АДРЕСА_1 , - відсутні.
Згідно з наданою Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради інформацією № 12/11-173 від 18.08.2025 цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , - не виявлено. Рішення міської ради щодо надання земельної ділянки в оренду та договори оренди вказаної земельної ділянки відсутні.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (лист № 40311/5/04-36-04-05-11 від 19.08.2025), згідно з переліками договорів оренди землі, наданими Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, на 2022-2025 роки, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості щодо оформлення документів на землю на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул.Олександра Щербакова, 4А. - відсутні.
Податкові зобов'язання з плати за землю на 2020-2025 роки на земельну ділянку, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_1 не нараховувались, платежі за землекористування не сплачувались. Крім цього, податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2020-2025 роки на земельну ділянку, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - ОСОБА_1 не нараховувались, податок на нерухоме майно не сплачувався. За неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно за вказаною адресою, на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України по ОСОБА_1 сформовано податкові повідомлення-рішення, які направлено на адресу останнього.
Актом обстеження земельної ділянки № 0065 від 18.02.2025, проведеним Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради встановлено, що земельна ділянка не сформована, доступ до земельної ділянки вільний, територія огороджена бордюрними блоками, заїзд здійснюється зі сторони АДРЕСА_3 ділянка використовується ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності зі зберігання автотранспортних засобів на автостоянці. На земельній ділянці розташовано металеву споруду - сторожку охоронця з камерою відеоспостереження та станцію для зарядки електромобілів. Місця для паркування на автостоянці частково розмічені, автомобілі розміщуються в три ряди. Під час здійснення обстеження на автостоянці припарковано двадцять автомобілів. Відповідно до нанесених графічних матеріалів містобудівного кадастру через територію автостоянки прокладено підземні комунікації: труби каналізаційних мереж, діаметром 300 мм, тепломереж та водопровідних мереж, діаметром 200 мм. Згідно з планом зонування території міста Дніпра земельна ділянка належить до функціональної зони Ж-7 (зона багатоквартирної житлової забудови). Покриття земельної ділянки - асфальт, що місцями пошкоджений. Під час обстеження земельної ділянки здійснено геодезичні заміри: автостоянка займає територію земельної ділянки, площею 0,1650 га.
Разом з цим, незважаючи на наведені обставини щодо наявності у вказаного майна ознак самочинного будівництва, додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі №202/4092/17 визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний майновий комплекс автостоянку загальною площею 1500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Прокурор зазначає, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, відкриття розділу, реєстрація права власності на який проведена на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17, порушує права Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.
Вбачається, що ОСОБА_1 , уникаючи встановленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, самочинно збудував вказаний об'єкт та набув право власності на нього, на підставі судового рішення. При цьому безпідставне набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначених Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру призводить до порушення майнових прав та інтересів територіальної громади на дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження та відчуження земельної ділянки комунальної власності. Отже, самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка не відводилась для цієї мети, підлягає знесенню його титульним власником, а земельна ділянка поверненню Дніпровській міській раді із скасуванням державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у судовому порядку.
Щодо наявності порушення вимог законодавства відповідачем слід зазначити таке.
Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А жодній фізичній чи юридичній особі не відводилася, оскільки Дніпровською міською радою не приймались рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
При цьому державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А., за жодною юридичною чи фізичною особою.
Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").
Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Щодо самочинного будівництва майнового комплексу автостоянки за адресою: м.Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, слід зазначити таке.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц, від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21 від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21 та від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Пунктами 40-41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Як убачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 4А - майновий комплекс автостоянки, який складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м, Білим Є.В. надано державному реєстратору додаткове рішення Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 14.11.2017 у справі №202/4092/17. Однак, жодного документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси під час проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 4А, не надано.
Більше того, відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 14.01.2025 за № 12/19-15 та від 19.08.2025 за № 12/19-360, за інформацією містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса: вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А офіційно жодному об'єкту нерухомості на території міста не надавалась, відповідні розпорядчі документи, на підставі яких присвоєно або змінено дану адресу, відсутні. Паспорти прив'язки тимчасових споруд по вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А управлінням не оформлювались.
Проведеним обстеженням Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул.Леоніда Стромцова, 4А встановлено, що земельна ділянка не сформована, доступ до земельної ділянки вільний, територія огороджена бордюрними блоками, заїзд здійснюється зі сторони вулиці Леоніда Стромцова. Земельна ділянка використовується Білим Є.В. для провадження господарської діяльності зі зберігання автотранспортних засобів на автостоянці. На земельній ділянці розташовано металеву споруду - сторожку охоронця з камерою відеоспостереження та станцію для зарядки електромобілів. Місця для паркування на автостоянці частково розмічені, автомобілі розміщуються в три ряди. Під час здійснення обстеження на автостоянці припарковано двадцять автомобілів. Відповідно до нанесених графічних матеріалів містобудівного кадастру через територію автостоянки прокладено підземні комунікації: труби каналізаційних мереж, діаметром 300 мм, тепломереж та водопровідних мереж, діаметром 200 мм. Згідно з планом зонування території міста Дніпра земельна ділянка належить до функціональної зони Ж-7 (зона багатоквартирної житлової забудови). Покриття земельної ділянки - асфальт, що місцями пошкоджений. Під час обстеження земельної ділянки здійснено геодезичні заміри: автостоянка займає територію земельної ділянки, площею 0,1650 га. Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) (пункт перший частини першої статті 34, частина перша статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина 1 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Статтею 22-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено ведення єдиної державної електронної система у сфері будівництва як єдиної інформаційно-комунікаційної системи у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.
Електронна система складається з: 1) Реєстру будівельної діяльності; 2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет); 3) порталу електронної системи. Невід'ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Відповідно до пункту 174-2 Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, через електронний кабінет посадової особи органів прокуратури здійснюють доступ до відомостей (даних), внесених до Реєстру будівельної діяльності електронної системи; отримання статистичних даних; листування з користувачами електронної системи, держателем та технічним адміністратором.
Так, згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 10.01.2025 за № 10/1-6, відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 4А, - відсутні.
Разом з цим, додатковим рішенням Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17, без залучення до її розгляду Дніпровської міської ради, за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, 4А.
При цьому відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з правовим ефектом щодо невизначеного кола суб'єктів), судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб.
За викладеного вбачається, що додаткове рішення Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 14.11.2017 у справі № 202/4092/17 не може суперечити інтересам Дніпровської міської ради та не змінює режим нерухомого майна, як самочинного. Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м. за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, буд. 4А, на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 14.11.2017 у справі №202/4092/17, проте за відсутності документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт та готовність об'єкта до експлуатації, без присвоєння об'єкту адреси, а також відсутності документів, що засвідчують право на земельну ділянку на якій здійснено відповідну забудову.
В свою чергу той факт, що спірний об'єкт не введений в експлуатацію, адреса цьому об'єкту нерухомості не присвоювалася, земельна ділянка для будівництва не відводилась, свідчить про те, що зазначений об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом.
Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного (аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного суду від 20.02.2024 у справі № 910/15124/19).
Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).
У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України). Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22).
Таким чином, з огляду на те, що будівництво майнового комплексу автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), буд. 4А, здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним.
Відповідно статей 316, 317, 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.29-6.33) та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94).
З огляду на викладене, за наявності ознак, що свідчать про те, що спірний об'єкт нерухомості, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, є самочинним, проведення 19.10.2020 державної реєстрації права власності ОСОБА_1 . На нього на підставі додаткового рішення суду, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, тоді як земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), буд.4А, яка самовільно присвоєна, і надалі перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, відповідно, і розпоряджатися нею має право виключно Дніпровська міська рада.
При цьому слід врахувати, що самочинне будівництво за вказаною вище адресою, не є створеним в розумінні статті 331 Цивільного кодексу України, тобто не є об'єктом права власності, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 29.03.2018 у справі №909/935/15, від 19.03.2018 у справі № 2-4435/2008.
Оскільки будівництво майнового комплексу автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул.Леоніда Стромцова, буд. 4А, здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним, а тому в силу приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності у ОСОБА_1 на зазначений об'єкт не виникло. Разом з цим, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, комунальної власності за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), буд. 4А, належить виключно Дніпровській міській раді, реєстрація права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна є такою, що порушує право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, а тому наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості.
Щодо негативних наслідків самочинного будівництва прокурор зазначив про таке.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об'єктом права власності українського народу.
Серед основних напрямків державної політики є контроль за дотриманням земельного законодавства, забезпечення гарантій права власності на земельні ділянки та законності забудови території. Натомість, нераціональне (незаконне) використання земельних ресурсів, забудова з порушенням містобудівних норм, правил порушує гарантовані Конституцією України права громадян - членів громади і заподіює істотний збиток державі.
Аналіз земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність дає підстави стверджувати, що містобудівна діяльність має здійснюватися виключно з дотриманням інтересів землевласників (землекористувачів) та забезпечувати можливість реалізації ними своїх прав щодо землі як майна. В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності на самочинного збудоване майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не відводилась, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від земельної ділянки.
Таким чином, вищевказані обставини у своїй сукупності підтверджують факт того, що спірний об'єкт розміщено на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не виділялась, чим порушуються права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об'єктом самочинного будівництва, та підриваються основи державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, нівелюється рівність усіх перед законом, порядок і правила забудови населених пунктів.
Щодо належного способу захисту у даній справі слід зазначити таке
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України).
Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Встановлені у даній справі обставини свідчать про порушення земельного законодавства, у зв'язку із самовільним захопленням земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованого нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшого використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено про те, що в силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено про те, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.
У свою чергу, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил.
У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).
Так, Дніпровська міська рада в листах № 7/11-1971 від 28.08.2025 № 12/8-69 від 26.08.2025 зазначила, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської територіальної громади є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення (знесення, демонтажу) самовільно зайнятої земельної ділянки від нерухомого майна, яке самочинно збудовано на земельній ділянці комунальної власності.
Таким чином, можна дійти висновку, що найбільш ефективним та доцільним способом захисту з метою реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), буд. 4А, шляхом її повернення власнику з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення самочинного будівництва, що на ній розміщене, а саме: майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м.
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.
За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, ул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), буд.4А, та знесення самочинно збудованого нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1 493,7 кв. м. В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.
При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презумуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на майновий комплекс автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова (наразі - Олександра Щербакова), 4А, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права власності на таке майно.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частиною 4 статті 15 вказаного Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З огляду на викладене, вбачається, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно - майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, буд. 4А (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -2204295612101) здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.
Слід відзначити, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Крім того, навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.
Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18, від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100).
При цьому в силу положень абзацу 1 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (за аналогією mutatis mutandis у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
У частині 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини 7 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 57-68 постанови від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22).
З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м. за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, будинок 4А, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна та зобов'язання останнього усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - майнового комплексу автостоянки що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101).
Заперечення відповідача в частині втручання у право мирного володіння майном відхиляються судом з огляду на таке.
На думку суду, вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, адже предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес» АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний інтерес"; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Відтак має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного інтересу", втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного інтересу", визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до спірних правовідносин на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2017 у справі №202/4092/17 здійснено первинну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт нерухомості - майновий комплекс автостоянки, що самочинно збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з цим, проявивши розумну обачність, та ознайомившись зі змістом земельного та містобудівного законодавства, і за необхідності, отримавши правову допомогу перед проведенням будівництва майнового комплексу автостоянки за інвестиційним договором на такій земельній ділянці, ОСОБА_1 міг і повинен був знати про відсутність документу щодо присвоєння даному об'єкту нерухомого майна адреси, та будь-яких документів стосовно земельної ділянки за зазначеною адресою, а також відсутності дозвільних документів на проведення такого будівництва, що свідчить про його недобросовісну поведінку Отже, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про статус спірного об'єкту як самочинно збудованого, набув його у власність на підставі судового рішення, провівши державну реєстрацію речового права.
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).
Таким чином, територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від ОСОБА_1 , як забудовника та власника спірного об'єкта нерухомості, усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, а тому зазначена особа є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами.
З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті прокурором, становив 4 844 грн. 80 коп.
На підставі частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 844 грн. 80 коп.
Відповідно до частини 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Застосовані ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
При цьому під час звернення до господарського суду із заявою про забезпечення позову, яку також було подано до суду через систему "Електронний суд", прокурором був сплачений судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати прокурора зі сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову покладаються також на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 1 211 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича про зобов'язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, повернення земельної ділянки шляхом знесення та скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям розділу - задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 26510514) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А, площею 0,1650 га, та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва - майнового комплексу автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101).
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - майновий комплекс автостоянки, що складається з: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв. м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Олександра Щербакова (раніше - Леоніда Стромцова), 4А (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204295612101), проведену 19.10.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцевим А.В. (номер запису про право власності 38863333) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2204295612101.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) - 4 844 грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 1 211 грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 25.11.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко