вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" листопада 2025 р. Справа№ 920/1226/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Сибіги О.М.
Коробенка Г.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сумської міської ради
на рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 (повне рішення складено 07.04.2025)
у справі № 920/1226/20 (суддя Яковенко В.В.)
за позовом Сумської міської ради
до фізичної особи-підприємця Крижановської Наталії Олексіївни
про стягнення 8 536,40 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача 8536,40 грн. коштів за використання без оформлення договору оренди частини (22/100) земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:16:004:0045, площею 0,0736 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 33/6, а також стягнути 2102,00 грн. витрат на судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період за 2018, 2019 роки та з 01.01.2020 по 31.07.2020 відповідач користувався частиною земельної ділянки пропорційно належної йому частки майна, а саме 22/100 від нежитлового приміщення по вул. Привокзальна, 33/6 у м. Суми, кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 без оформлення договору оренди, тому, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від оренди земельної ділянки.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі № 920/1226/20 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що нерухоме майно відповідача розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 та фактично відповідачем використовується 22/100 частки цієї земельної ділянки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Сумська міська рада 25.04.2025 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі №920/1226/20; прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; стягнути з відповідача 2 102,00 грн витрат на судовий збір та витрати на послуги поштового зв'язку за подачу позовної заяви та 3 153,00 грн витрат на судовий збір за подачу апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що ухвалене судом першої інстанції рішення у даній справі не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Узагальнені доводи позивача в апеляційній скарзі зводяться до того, що судом першої інстанції не взято до уваги таке:
- земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 під будівлею Г-ІІІ, сформовану як об'єкт цивільних прав у встановленому законом порядку, було правомірно передано в користування власникам нежитлових приміщень, що розташовані на ній, в частках, в порядках частини 4 статті 120 Земельного кодексу України, якою передбачено, що у разі набуття права власності на будівлю кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності будівлі;
- розподіл часток у праві власності на будівлю здійснено на підставі договору про виділ у натурі часток із нерухомого майна від 23.07.2014 та підтверджується Розрахунком часток нерухомого майна, виконаним експертом, інженером з інвентаризації нерухомого майна ФОП Д'ячуком Ю.О.;
- об'єкт нерухомості згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, об'єкт нерухомості літ. Г-ІІІ має трьох власників, двом з яких визначено їх частки 69/100 та 9/100, отже частка відповідача, за твердженням апелянта, складає 22/100.
Оскільки під будівлею літ. Г-ІІІ по вул. Привокзальна, 33 у місті Суми, частина якої є власністю відповідача, сформована земельна ділянка кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 відповідач зобов'язаний сплатити кошти за користування земельною ділянкою комунальної форми власності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі № 920/1226/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі №920/1226/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі № 920/1226/20, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Позиція інших учасників справи.
14.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.
В обгрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що у справі відсутні докази, що нерухоме майно відповідача розташоване саме на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:16:004:0045, відсутні належні докази розрахунку розміру зазначеної в позовній заяві частки (22/100) від даної земельної ділянки, яка використовується відповідачем.
Разом з цим відповідач у відзиві зазначив, що у зв'язку з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції поніс 12000,00 грн витрат на послуги адвоката.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ФОП Крижановська Наталія Олексіївна є власницею нежитлового приміщення (хімчистки), загальною площею 173,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 33/6 (реєстраційний номер 473498359101).
На підставі рішень позивача від 06.02.2019 № 4527-МР "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ "Мед-Союз", від 06.02.2019 № 4528-МР "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_1" та внесених на підставі цих рішень змін до чинних договорів оренди, земельна ділянка кадастровий номер: 5910136600:16:004:0045 загальною площею 0,0736 га передана в оренду ТОВ "Мед-Союз" (35907556) в частині 69/100 від загальної площі (номер запису про інше речове право: 15354101 від 12.07.2016) та ФОП ОСОБА_1 (2518107813) в частині 9/100 від загальної площі (номер запису про інше речове право: 25984215 від 27.04.2018).
Відповідно до п. 3.1.2. Положення "Про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради", затвердженого рішенням Сумської міської ради від 23.09.2020 № 7367-МР, одним із завдань Департаменту є забезпечення виконання рішень органів виконавчої влади, Сумської міської ради, міського голови та виконавчого комітету Сумської міської ради з питань управління та розпорядження майном комунальної власності, регулювання земельних відносин, підтримки підприємництва.
Керуючись цим Положенням, з метою правового врегулювання спірних правовідносин Департаментом на адресу відповідача направлено лист від 21.08.2020 № 06.01-16/1959, який останній отримав 31.08.2020, в якому повідомлено про необхідність укладання договору оренди земельної ділянки та, на підставі відомостей про нормативну грошову оцінку, отриманих від Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, визначено розмір втрат міського бюджету Сумської міської територіальної громади у розмірі 8536,40 грн і надано відповідний розрахунок.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період за 2018, 2019 роки та з 01.01.2020 по 31.07.2020 відповідач користувався частиною земельної ділянки пропорційно належної йому частки майна, а саме 22/100 від нежитлового приміщення по вул. Привокзальна, 33/6 у м. Суми, кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 без оформлення договору оренди, тому, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від оренди земельної ділянки.
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги позивача про стягнення з ФОП Крижановської Н.О. 8536,40 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 33/6 на підставі, зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Як зазначалось вище, об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").
Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як визначено приписами частин 1, 3, 4, 7, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою, якщо їй присвоєно кадастровий номер та здійснено її реєстрацію у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, в яких зроблено висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач є власником нежитлового приміщення (хімчистка), загальною площею 173,3 кв.м, за адресою: вул. Привокзальна, 33/6, м. Суми на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.10.2014, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З матеріалів справи убачається, що відповідач звертався до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,025 га під розміщеним нерухомим майном за адресою: м. Суми, вул. Привокзальна, 33/6.
У відповіді від 14.01.2024 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради на звернення відповідача зазначив про відсутність у зверненні графічних матеріалів, що в свою чергу не дає змоги визначити місце розташування земельної ділянки, яка планується для відведення та подальший розгляд вищезгаданого звернення не вбачається можливим.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 орендують пропорційно до частки власності нерухомого майна: ТОВ "Мед-Союз" у частці 69/100, ОСОБА_1 у частці 9/100.
Розподіл зазначених часток майна здійснено на підставі договору про виділ у натурі часток із нерухомого майна від 23.07.2014 та підтверджується розрахунком часток нерухомого майна, виконаним експертом, інженером з інвентаризації нерухомого майна ФОП Д'ячуком Ю.О.
На підставі рішень позивача від 06.02.2019 № 4527-МР "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ "Мед-Союз", від 06.02.2019 № 4528-МР "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_1" та внесених на підставі цих рішень змін до чинних договорів оренди, земельна ділянка кадастровий номер: 5910136600:16:004:0045 загальною площею 0,0736 га передана в оренду ТОВ "Мед-Союз" (35907556) в частині 69/100 від загальної площі (номер запису про інше речове право: 15354101 від 12.07.2016) та ФОП ОСОБА_1 (2518107813) в частині 9/100 від загальної площі (номер запису про інше речове право: 25984215 від 27.04.2018).
Апелянт на підтвердження фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 0,0162 кв.м посилався на те, що оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, об'єкт нерухомості літ. Г-ІІІ має трьох власників, двом з яких визначено їх частки: 69/100 та 9/100, що разом становить 78/100, а отже частка відповідача складає 22/100.
Разом з цим апеляційний господарський суд встановив, що позивач надав дозвіл та затвердив технічну документацію на 78/100 часток спірної земельної ділянки власникам нерухомого майна за іншою адресою.
Відповідач зауважив, що формування земельної ділянки під будівлею Г-ІІІ в цілому не відбулося, доказів розроблення та затвердження технічної документації під будівлею Г-ІІІ в цілому позивач не надав, формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав не відбулося.
Крім того відповідач зауважив, а позивач не заперечив, що загальна площа будівлі збільшилася завдяки будівницту нового поверху ТОВ "Мед-Союз".
При розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, одне з ключових значень має площа земельної ділянки, яку фактично використовує відповідач і підтвердження її відповідними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об'єкт цивільних прав з відповідною площею щодо інших користувачів земельної ділянки.
Як вбачається з витягу від 10.03.2020 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Привокзальна з кадастровим номером 5910136600:16:004:0045 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 375514,56 грн.
Позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів на основі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Привокзальна з кадастровим номером 5910136600:16:004:0045 площею 0,0736 кв.м.
Площу земельної ділянки якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач, позивачем було обраховано шляхом відсоткового співвідношення площі майна, яке належить відповідачу на праві власності відносно площі всієї земельної ділянки 0,0736 кв.м.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що доказів того, що нерухоме майно відповідача розташоване саме на земельній ділянці кадастровий номер 5910136600:16:004:0045 та фактично відповідачем використовується 22/100 частки цієї земельної ділянки позивачем не було надано ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції.
Відсутні також докази формування земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, що належить на праві власності відповідачу із визначенням розміру такої ділянки та її кадастрового номеру, докази затвердження проекту землеустрою на земельну ділянку саме під нерухомим майном відповідача, що розташоване за адресою: вул Привокзальна, 33/6, м. Суми.
Таким чином розрахована позивачем сума неодержаної суми орендної плати за земельну ділянку розміром 0,0162 кв.м, не підтверджена матеріалами справи.
Також місцевим господарський судом правильно враховано, що на момент розгляду судом першої інстанції справи №920/1226/20 була невиконаною затверджена судом мирова угода в справі №920/1059/17 за позовом ФОП Крижановської Н.О. до ТОВ "Мед-Союз", Сумської міської ради, третя особа ФОП ОСОБА_1 про скасування рішень, визнання недійсними договорів оренди, за якою зокрема: Фізична особа-підприємець Крижановська Наталія Олексіївна (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зобов'язується вчинити наступні дії: погодити технічну документацію із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5910136600:16:004:0045 (площею 0,0736 га) та 5910136600:16:004:0039 (площею 0,0463 га) відповідно до Схеми об'єднання земельних ділянок, яка міститься в додатках до Мирової угоди; погодити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що була утворена шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5910136600:16:004:0045 (площею 0,0736 га) та 5910136600:16:004:0039 (площею 0,0463 га) на три земельні ділянки згідно Схеми поділу земельної ділянки, що міститься в додатках до Мирової угоди; спільно з іншими співвласниками будівлі укласти з Сумською міською радою (код ЄДРПОУ: 23823253) договір оренди земельної ділянки (умовно позначеної за №" 1 відповідно до Схеми поділу земельної ділянки), з визначенням розміру орендної плати пропорційно частці належного їй нерухомого майна відносно загальної площі приміщень будівлі, розміщених в межах відповідної земельної ділянки.
З огляду на наведене місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Щодо покладання на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд стягнути з позивача судові витрати з оплати правової допомоги у розмірі 4000,00 грн.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до частин 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тому суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем додано до відзиву договір про надання правової допомоги від 06.11.2017 з додатком № 4 (Розмір та порядок оплати праці адвоката) від 08.02.2021; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 від 08.02.2021 на суму 4000,00 грн
З наданих документів вбачається, що 06.11.2017 між адвокатом Турченком Сергієм Петровичем та ФОП Крижановською Наталією Олексіївною (Клієнт) укладено договір від 06.11.2017 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Адвокат надає Клієнту правову допомогу з представництва його інтересів та захисту прав в судах усіх інстанцій з правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі.
Розмір гонорару Адвоката визначається додатковою угодою (п. 3 договору).
Згідно з пунктами 3, 4 Додатку № 4 від 08.02.2021 до договору, розмір гонорару Адвоката становить 4000,00 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, який зазначений в реквізитах або готівкою.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 02.02.2023р. № 915/606/21).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 08.02.2021 відповідач перерахував на користь адвоката Турченка С.П. 4000,00 грн відповідно із зазначенням підстави: договір про надання правової допомоги б/н від 06.11.2017, додаток № 4 від 08.02.2021 до договору".
Отже, матеріалами справи підтверджено витрати відповідача на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи на суму 4000,00 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Таким чином, доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених у даній справі обставин в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстави для його скасування відсутні. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем додано до відзиву копію додатковї угоди №5 від 08.05.2025 до договору про надання правової допомоги б/н від 06.11.2017, копію платіжної інструкції №304 від 11.05.2025 про оплату правничої допомоги на суму 12000,00 грн
З наданих документів вбачається, що 06.11.2017 між адвокатом Турченком Сергієм Петровичем та ФОП Крижановською Наталією Олексіївною (Клієнт) укладено договір від 06.11.2017 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Адвокат надає Клієнту правову допомогу з представництва його інтересів та захисту прав в судах усіх інстанцій з правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі.
Розмір гонорару Адвоката визначається додатковою угодою (п. 3 договору).
Згідно з пунктами 3, 4 Додатку №5 від 08.05.2025 до договору про надання правової допомоги б/н від 06.11.2017, розмір гонорару Адвоката становить 12000,00 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, який зазначений в реквізитах або готівкою.
Відповідно до копії платіжної інструкції №304 від 11.05.2025 відповідач перерахував на користь адвоката Турченка С.П. 12000,00 грн відповідно із зазначенням підстави: договір про надання правової допомоги б/н від 06.11.2017, додаток № 5 від 08.05.2025 ".
Отже, матеріалами справи підтверджено витрати відповідача на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи на суму 12000,00 грн.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, висновки якої враховуються судом згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, як уже наголошувалось, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подані відповідачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані відповідачем до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до предмета позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн під час апеляційного перегляду справи завищеною.
Суд у даному контексті враховує, що зі змісту відзиву на апеляційну скаргу не вбачається додаткового комплексного та усестороннього вивчення адвокатом відповідача юридичної природи спірних правовідносин. Правова позиція сторін та, зокрема, відповідача, в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокатом відповідача (який також представляв інтереси відповідача в суді першої інстанції) не потрібно було вивчати додаткові джерела права та законодавство, що регулює спір у справі, відзив на апеляційну скаргу фактично містить узагальнену позицію відповідача у справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції. Відповідно, вартість послуг підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу та інших необхідних процесуальних документів, консультування клієнта протягом розгляду справи апеляційним судом у розмірі 12000,00 грн не є співмірною з наданою адвокатом послугою щодо його підготовки і її розмір варто обмежити сумою в 10 000,00 грн.
З огляду на встановлене, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на рівень складності справи, суд доходить висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі №920/1226/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 01.04.2025 у справі №920/1226/20 залишити без змін.
3. Стягнути з Сумської міської ради (40030, м. Суми, майдан Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 23823253) на користь фізичної особи-підприємця Крижановської Наталії Олексіївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 10 000 грн (десять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Сумської області відповідно до вимог процесуального законодавства.
5. Матеріали справи №920/1226/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді О.М. Сибіга
Г.П. Коробенко