19 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 630/382/24
провадження № 22-ц/818/773/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 липня 2024 року у складі судді Малихіна О.О.,-
У травні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором № 500720306 від 28 вересня 2022 року в розмірі 158846,8 грн та стягнення судових витрат.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 28 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» укладено угоду про надання споживчого кредиту № 500720306. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі,строки, передбачені Кредитним Договором. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, представник позивача просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17 липня 2024 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами укладено кредитний договір на зазначених у позові умовах.
Не погодившись з рішенням суду АТ «Сенс банк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, прийнятого з порушенням норм матеріального і процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд не дав належної оцінки наданим прозивачем доказам та як наслідок помилково вважав, що підстави для задоволення позову відсутні. Кредитний договір у формі електронного документу з використанням відповідачем електронного підпису, на підставі якого позичальником був отриманий кредит готівкою в розмірі 134576.46 грн, під процентну ставку - 24.00% річних. Доказом отримання відповідачем кредитних коштів слугує меморіальний ордер від 28.09.2022 N° 1345880460. Користуючись кредитними коштами, відповідач своїми діями підтвердив свою згоду запропонованими умовами кредитування та укладення самого кредитного договору. Як вбачається з розрахунку та виписки, долучених до позовної заяви, відповідачем погашено 900.00 грн тіла кредиту та 1,379.18 грн відсотків за користування кредитними коштами, вимог щодо повернення цих коштів, як безпідставно сплачених відповідач не пред'являв. У наданій Банком виписці по рахунку та у меморіальному ордері зазначено номер укладеного кредитного договору та номер рахунку N° НОМЕР_3 для повернення заборгованості за іншим договром кредиту номер рахунку за яким також передбачено у кредитному договорі.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення передставників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлепно, що за зімстом оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500720306 від 28 вересня 2022 року ОСОБА_1 пропонує АТ «АЛЬФА-БАНК» укласти угоду про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі Угода). Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «АЛЬФА-БАНК» між ОСОБА_1 та банком на умовах « Кредит готівкою» у сумі 134576.46 грн зі сплатою 24% річних на строк 36 міс - до 28.09.2025. Кредит надається позичальнику для повернення заборгованості за кредитним догвором 501389315 від 11.11.2021 року. Угода набуває чинності з моменту підписання банком акцепту на укладення угоди та надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов Угоди та договору. Тарифи є невід'ємною частиною Договору та розміщені на сайті Банку. Акцепт пропозиції на укладення угоди направити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. Підписанням електронним підписом цієї оферти позичальник свідчить про отримання всієї інформації про умови кредитування ( а.с. 24 - 25 ( надалі Договір кредиту)).
Як вбачається зі змісту довідки про ідентифікацію, виданої АТ «Сенс Банк», клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк », укладеного між банком та клієнтом, ідентифікований в АТ «Сенс Банк» ( а.с. 61).
12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про найменування АТ «Сенс Банк» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань 30.11.2022. Вказані обставини підтверджені копією протоколу загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 12.08.2022 та копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.11.2022 року.
07.07.2023 року АТ «Сенс Банк» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про виконання договірних зобов'язань, в якій вимагає впродовж 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 153945,34 грн ( а.с. 62 - 63, 68 - 151).
Відповідно до виписок по особовим рахункам ОСОБА_1 з 28.09.2022 по 26.07.2023 грн та даних Меморіального ордеру № 1345880460 на належний ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 28.09.2022 надішли грошові кошти за Договором кредиту від в сумі 134576,46 грн (а.с. 14 - 20 ).
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що передбачено ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК України).
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до положень ст. 641-643 ЦК України оферта це пропозиція певній стороні укласти договір з урахуванням викладених умов. Оферта вважається прийнятою після її акцепту. Прийняття (акцепт) оферти є юридично значущою дією, наслідком якої є виникнення між сторонами договору. Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до положень частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч.1,3,4,5,6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» - Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
-надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
-заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
-вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» - Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1,2,3 ст. 207 ЦК України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,зокрема: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис (п. 15 ч. 1ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У силу ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У скарзі не наведені поважні причини, з яких позивач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції довідку про ідентифікацію,що додана до апеляційної скарги ( а.с. 186)
Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак притримування позивачем доказів, які знаходяться у нього, до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, відсутність посилання на ці докази у позові усувають відповідність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.
Тому судова колегія суддів не враховує надану апелянтом довідку по ідентифікацію в якості доказу у справі.
Надана позивачем оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500720306 від 28 вересня 2022 року ОСОБА_1 містить відомості про необхідність її підписання споживачем у електронному вигляді проте даних про накладення електронного цифрового підпису чи внесення одноразовго ідентифіатора не містить ( а.с. 24 - 25).
Таким чином всупереч визначеного у ст. ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов'язку позивач не надав до суду належних і допустимих доказів про те, що сторони у справі дійшли згоди про укаладення кредитного договру на зазначених у позові умовах.
Водночас на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами відповідачем надав виписки з рахунків ОСОБА_1 , в тому числі з рахунку НОМЕР_2 які згідно пунктів 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою Національного Банку України від 04 липня 2018 року № 75, є регістрами, які Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Таким чином, у виписці про рух коштів відображаються всі операції за картковим рахункомвідповідача, в т. ч., маються відомості щодо встановленого розміру кредитного ліміту, його зміну, зняття грошових коштів клієнтом, погашення ним заборгованості, поповнення свого рахунку, перекази коштів третім особам та зарахування кошів на його картки від третіх осіб.
Проте суд, не перевіривши і не дослідивши всі інші докази, зокрема, вище наведені, та не встановивши фактичні обставини справи, дійшов до неправильного висновку, що банком не доведено наявності договірних відносин, зокрема, надання йому кредитних коштів та використання їх останнім.
Надані представником відповідача в суді апеляційної інстанції докази існування між сторонами у справі інших кредитних договірних відносин, вищезазначених висновків не спростовують. Належних та допустимих доказів повернння отримних відповідачем грошових коштів за Договром кредиту суду з боку відповідача не надано.
Водночас, колегія суддів вважає, що договірні відносини за Договром кредиту є підтвердженими лише щодо фактичного використання відповідачем кредиту, але щодо відсотків погодження у письмовій формі між сторонами не відбулось.
За таких обставин апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача фактично отриманих і не повернутих банку грошових коштів у вигляді тіла кредиту у межах заявлених позовних вимог в розмірі 133 676 ,46 грн.
Водночас відсутні підстави для стягнення з відповідача 25 120.34 грн у вигляді відстотків встановлених умовами Договру кредиту, що не були узгоджені з відповідачем.
Зазначенний висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 336/1265/21.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги АТ задоволені частково з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 5092,52 грн (2037,03 +3055,49).
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 липня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 500720306 від 28.09.2022 в сумі 133676 (сто тридцять три тисячі шістьсот сімдесят шість) грн 46 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в сумі 5092 (п'ять тисяч дев'яносто дві) грн 52 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук