25 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/3902/25
Провадження № 22-ц/4815/1289/25
Рівненський апеляційний суд:
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Вигідна покупка" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
26 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить поновити його на посаді продавця-консультанта Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 12 червня 2024 року прийнятий на роботу на посаду продавця-консультанта підрозділу 2138А за адресою АДРЕСА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка". 01 листопада 2024 року наказом переведено на роботу на посаду продавця-консультанта підрозділу 2136А за адресою АДРЕСА_2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка". В наказі про переведення зазначено тимчасово, при цьому строк на який його переведено не вказано. Вказане свідчить, що при переведенні на іншу роботу трудовий договір з ним було переукладено на невизначений строк. Тому, підстави для звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України відсутні.
Наказом відповідача від 29 листопада 2024 року №ЛФ000010176 припинено трудовий договір з ОСОБА_1 з 30.11.2024 року, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України. Копія наказу про звільнення отримана ним 02.12.2024 року. Вважає дату звільнення неправильною, оскільки 30.11.2024 року припадає на неробочий день, тому звільнення мало бути 29.11.2024 року. Розрахункові кошти виплачені не вчасно.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що строковий трудовий договір укладається лише за умов вказаних у ч.2 ст.23 КЗпП, що також має бути відображене у заяві та наказі про прийняття на роботу. Однак, суд ухилився від дослідження цих умов, а у заяві про прийняття на роботу від 11.06.2024 року позивач не зазначав про особисті чи сімейні обставини, які би зумовлювали необхідність укладення з ним саме строкового трудового договору.
Посилаючись на правову позицію ВС у справі 522/9763/17 вказує, що для правильного вирішення справи, суду необхідно було встановити: чи дійсно характер роботи позивача не передбачав укладення безстрокового трудового договору та чи виконувана ним робота не може бути постійною; чи були якісь умови виконання цієї роботи, що передбачали укладення саме строкового трудового договору; чи враховувались інтереси працівника.
Недотримання умов передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП вказує на недійсність договору в частині строку, тобто такий договір є укладеним на невизначений строк і не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку.
Вважає, що відповідачем, всупереч його процесуального обов'язку, не доведено факт укладення строкового договору. Стверджує, що перша заява про прийняття на роботу була написана без визначення строку, а друга заява написана під впливом обману та примусом.
Вказує, що судом не досліджено висновок Північно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 27.01.2025 року за яким звільнення є протиправним. Зокрема і з тих підстав, що позивач був прийнятий в підрозділ 2138А, а звільнений з підрозділу 2736А після переведення за наказом, який не був строковим.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення місцевого суду та задовольнити позов.
Представник відповідача ТОВ "Вигідна покупка", після його клопотання про відкладення розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання та за годину до розгляду апеляційної скарги подав клопотання про відеоконференцзвязок та відзив на апеляційну скаргу, які не можуть бути задоволені та долучені до справи в зв'язку з пропуском строку їх подання.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Вигідна покупка" із заявою про прийняття на посаду продавця-консультанта за основним місцем роботи та на умовах строкового договору з 12 червня 2024 року по 30 листопада 2024 року (а.с. 15 зворот).
Наказом про прийняття на роботу №ЛФ000005998 від 11.06.2024 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 12.06.2024 по 30.11.2024 на посаду продавця-консультанта структурного підрозділу 2138А за адресою м.Рівне проспект Миру,16 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка". (а.с.16)
31 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Вигідна покупка" із заявою про переведення на роботу до підрозділу розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за посадою продавець-консультант з 01 листопада 2024 року (а.с. 16 зворот).
Наказом про переведення на іншу роботу від 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 переведено тимчасово з 01.11.2024 року на посаду продавця-консультанта підрозділу 2736А за адресою АДРЕСА_2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигідна покупка". Посадовий оклад 8800 грн. (а.с.17)
Наказом про припинення трудового договору від 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 звільнено 30.11.2024 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами трудовий договір має характер строкового і був укладений з дотриманням ч. 2 ст. 23 КЗпП України, а звільнення позивача за ч. 2 ст. 36 КЗпП України є таким, що відповідає вимогам закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким,що укладається на час виконання певної роботи.
Згідно з ч.2 ст.23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Згідно зі статтею 235 КЗпП України, підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.
У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про укладення строкового трудового договору, що підтверджується її змістом.
Також ОСОБА_1 12 червня 2024 року підписав наказ про прийняття на роботу у якому визначено строки прийняття на роботу, а саме з 12.06.2024 року до 30.11.2024 року.
Позивач був ознайомлений зі змістом вказаного наказу, однак зауважень не висловлював та визначені умови не оспорював.
За змістом ч. 2 ст. 32 КЗпП України, не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Тимчасове переведення на посаду продавця-консультанта підрозділу 2736А (за наказом від 01 листопада 2024 року) по своїй суті не змінило строковий характер трудових відносин позивача із роботодавцем. Тому, настання обставини, з якою пов'язувався період перебування позивача на відповідній посаді, роботодавець обґрунтовано звільнив позивача за закінченням строку договору, на який його укладено та з врахуванням останнього структурного підрозділу, де працював позивач.
Позиція викладена у листі Північно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 27.01.2025 року ОСОБА_1 про порушення його трудових прав роботодавцем, не є безумовним визначальним доказом для суду, а є особистим тлумаченням закону, особи яка підготувала той лист, яке суперечить висновкам суду, що ґрунтуються на безпосередній оцінці всіх доказів по справі, норм права та судової практики.
Колегія суддів вважає, що за обставинами цієї справи висновок про строковість трудового договору не суперечить правовим позиціям у справах №522/9763/17, №457/295/20.
У абзаці 3 пункту 9 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, Верховний Суд України (з відповідними змінами та доповненнями) роз'яснив, що, оскільки згідно ч.2 ст.23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Однак, як вбачається зі змісту ст. 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, роботодавець може укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану.
Отже, не дивлячись на пропуск ОСОБА_1 місячного строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, як самостійної підстави для відмови в позові, та звернення позивача до Північно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, яке не поновлює такий строк, відсутня правова підстава на яку посилається ОСОБА_1 для його поновлення на роботі.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із ухваленим у справі судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом, а тому підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Підстави для нового розподілу судових витрат на підставі ст.141 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.