Справа № 643/6644/25
Провадження № 2/643/3623/25
13.11.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування жилим
приміщенням,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), відповідно до змісту якого просить суд визнати відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач, у квартирі АДРЕСА_1 не проживають з 2012 року. Позивач зазначає, що перешкод у користуванні квартирою їй ніхто не чинить, при цьому відповідач квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує. При цьому, саме відповідач несплатою комунальних платежів та перебуванням на реєстраційному обліку у квартирі чинить позивачу перешкоди в користуванні спірною квартирою. За таких обставин, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою від 16.05.2025 року Салтівського районний суд міста Харкова прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі № 643/6644/25, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 20.06.2025 року.
26.05.2025 року позивачем подано заяву про розгляд справи без участі позивача.
20.06.2025 року розгляд справи відкладено на 10.07.2025 року у зв'язку з неявкою учасників справи.
10.07.2025 року позивачем подано клопотання про виклик та допит свідків.
10.07.2025 року розгляд справи відкладено на 13.08.2025 року.
29.07.2025 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
13.08.2025 року підготовче засідання відкладено на 17.09.2025 року.
17.09.2025 року розгляд справи відкладено на 22.10.2025 року у зв'язку з неявкою учасників справи.
Ухвалою від 22.10.2025 року Салтівський районний суд міста Харкова закрив підготовче провадження та призначив справу № 643/6644/25 до судового розгляду по суті на 05.11.2025 року, викликав у судове засідання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , згідно з ч. 4 ст. 91 ЦПК України попередив свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду (ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України).
У судовому засіданні 05.11.2025 року позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
У судове засідання відповідач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав.
Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі та треті особи належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за їх відсутності.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 05.11.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та згідно з ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 13.11.2025 року.
Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 12.02.1999 Харківська міська рада Виконавчий комітет Головне управління економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Центр (відділ) приватизації державного житлового фонду засвідчив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 мають на праві спільної сумісної власності квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 65,2 кв.м.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Позивач стверджує, що відповідач з 2012 року не проживає у належній їй квартирі, не сплачує комунальні послуги, при цьому вона жодних перешкод у користуванні вказаною квартирою не чинить.
Згідно з повідомленням ХРУП № 2 ГУ НП в Харківській області, ОСОБА_2 не мешкає за адресою АДРЕСА_2 близько 30 років, опитані мешканці будинку АДРЕСА_3 повідомили, що ОСОБА_2 переїхала з даної квартири у 1996 році та має постійне місце мекання в РФ.
У зв'язку з тим, що відповідач без поважних причин не проживає в належній їй квартирі, просить суд визнати її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що мешкає за адресою АДРЕСА_4 . Позивач є її сусідкою. Доньку позивача бачила останній раз приблизно у 2008-2009 році. Разом з цим, свідок зазначила, що у квартирі позивача відсутні речі її доньки.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що з 1976 року проживає за адресою АДРЕСА_5 . Позивач є її сусідкою, яку вона знає давно. Свідок зазначила, що у позивача є син та донька, однак вона проживає одна. Донька з кінця 1999 року не проживає з нею, а син зараз перебуває на війні. Крім того, свідок зазначила, що кожного дня заходить до неї додому, однак речей доньки у квартирі немає.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що проживає за адресою АДРЕСА_6 . Позивач є її сусідкою, яка мешкає сама. Речей доньки у квартирі немає. Свідок зазначила, що позивач має двох дітей: доньку та сина. Донька вийшла заміж та поїхала за місцем проживання свого чоловіка. Останній раз доньку позивача бачила в 2008 році.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За правилами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).
Судом встановлено, що спірна квартира належить власникам на праві спільної сумісної власності, в тому числі і відповідачу ОСОБА_2 , а тому вона не може бути визнана такою, що втратила право користування указаним житлом відповідно до положень статей 319, 321 ЦК України.
Оскільки відповідач є співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником, суперечить нормам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція про те, що власника частки житлового приміщення не можливо визнати таким, що втратив право користування цим приміщенням, викладена у постанові Верховного Суду від 17.10.2017 у справі № 622/460/14-ц.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 49, 76, 81, 141, 263-268 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
2. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
4. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Повне рішення складено 24.11.2025 року.
Суддя Н.В. Новіченко