Дата документу 26.11.2025Справа № 554/11850/25
Провадження № 2/554/4594/2025
26 листопада 2025 року м.Полтава
Шевченківський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді Черняєвої Т.М.,
за участю секретаря - Звігольської О.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Коросташової С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника - адвоката Абрамович Л.В., із позовом до Територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 1969 року гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був добровільно переданий у постійне користування та володіння його власником (колишнім сусідом) ОСОБА_2 матері позивача ОСОБА_3 та його вітчиму ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 також передав матері позивача Рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих ся №544 від 23.08.1967 року, з якого вбачається, що йому було надано дозвіл на будівництво цього гаража. Батьки позивача вважали, що це і є документ, який підтверджує право власності ОСОБА_2 на гараж.
Отже, вказаний гараж, фактично перейшов у володіння сім'ї позивача у 1969 році. У цьому ж році батьки позивача запланували добудувати ще один додатковий гараж до гаража № НОМЕР_1 , тому звернулися до міської ради, після чого вітчиму позивача ОСОБА_4 було надано дозвіл на будівництво нового гаража поряд з уже існуючим гаражем №1, зведеним у 1967 році сусідом ОСОБА_2 що підтверджується рішенням виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих ся №547 від 27.08.1969 року, відповідно до якого було надано дозвіл побудувати гараж на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 біля існуючого гаража, який ОСОБА_2 передав у постійне користування та володіння батькам позивача.
До рішення додається схема можливої прив'язки гаража ОСОБА_4 , проживаючого по АДРЕСА_2 , на якій схематично показано де розташований гараж № НОМЕР_1 , яким на той час вже володіла та користувалася сім'я позивача, та те місце, на якому надали дозвіл будувати новий гараж вітчиму позивача.
У подальшому, у зв'язку з сімейними обставинами, у 1969 році гараж батьки позивача так і не побудували, але у 1976 році звернулися знову за дозволом на нове будівництво.
05.07.1976 року Управління головного архітектора міста Полтави направив на розгляд схему розміщення тимчасових, стандартних, металевих гаражів по АДРЕСА_1 , після чого 06.07.1976 року було надано дозвіл на будівництво, що підтверджується Рішенням Октябрської районної ради депутатів трудящих ся Виконавчого комітету від 06.-07.1976 року №349.
Далі, у 1976 році, ОСОБА_4 звернувся із заявою про переоформлення гаража, який належав померлому на той час ОСОБА_2 до управління головного архітектора міста Полтави.
Листом управління головного архітектора, у відповідь на заяву ОСОБА_4 про переоформлення гаража, управління радило звернутися з цим до Октябрського районного виконавчого комітету.
Відповіддю Полтавської міської ради на адвокатський запит адвоката Абрамович Л.В. щодо наявності будь-яких рішень про передачу гаража у власність батька позивача у період з 1970-х років, повідомлено, що таких документів не знайдено.
З моменту того, як ОСОБА_2 передав у власність (1969 р.) і до смерті матері (у 2007 році) гаражем користувалася вся сім'я позивача - вітчим, мати та сам позивач, а після смерті матері - позивач користується гаражем безперервно, добросовісно, відкрито - як своїм.
За декілька років до смерті, а саме 06.03.2000 року мати позивача ОСОБА_3 оформила заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно заповіла своєму сину ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
У квітні 2025 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , з метою оформлення прав на гараж, однак отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на об'єкт. У зв'язку з цим, оформлення спадщини на гараж № НОМЕР_1 стало неможливим у нотаріальному порядку.
Згідно довідки ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 04.11.2024 року зазначено, що згідно матеріалів БТІ, станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 не проводилася.
Таким чином, на день подачі позовної заяви, жодна особа не зареєстрована як власник гаража, а позивач фактично одноосібно, відкрито, безперервно, добросовісно володіє та користується гаражем з 2007 року - протягом 18 років після смерті матері - з 1969 року.
У позивача відсутні документи, які б підтверджували право власності на цю будівлю. Водночас, він здійснює всі витрати, пов'язані з утриманням гаража: ремонт та догляд. Інші особи не заявляють своїх прав на це майно.
Просив ухвалити рішення, якими визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за набувальною давністю.
Ухвалою судді від 12.08.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.
03.09.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву Полтавської міської ради, відповідно до якого позовні вимоги не визнали з наступних підстав.
Оскільки спірне нерухоме майно (гараж) не введено в експлуатацію, тому воно не може бути предметом набуття за набувальною давністю.
Для набуття майна за набувальною давністю необхідно дотримання умови, що майно має бути безпритульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном, адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Але вказана умова позивачем не дотримана.
Просили відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 05.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному у позовній заяві. Просив розглядати позов за відсутності його представника.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення із підстави викладених у відзиві. Також, окремою підставою для відмови у задоволенні позову вважають те, що Полтавська міська рада є неналежним відповідачем, оскільки державну та регіональну політику у сфері управління майном, що є власністю Полтавської міської територіальної громади, та у сфері житлового господарства здійснює Управління майном комунальної власності міста, відповідно до Положення, затвердженого рішенням Полтавської міської ради восьмого скликання від 15.09.2023 року.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, додані до матеріалів справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_5 , 1923 р. народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Спадкоємцем за заповітом, після померлої ОСОБА_3 , є ОСОБА_1 , що підтверджується заповітом від 16.03.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Матвєєнко В.О.
Згідно рішення виконавчого комітету Октябрської районної ради депутатів трудящихся №349 від 06.07.1976 р. надано дозвіл інваліду Вітчизняної війни ІІ-ої групи ОСОБА_4 влаштувати тимчасово металевий гараж по АДРЕСА_1 , згідно схеми управління головного архітектора міста.
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящихся №544 від 23.08.1967 року надано дозвіл інваліду І-ої групи ОСОБА_2 побудувати гараж для автомашини з ручним управлінням у мікрорайоні № НОМЕР_5 на господарській ділянці біля будинку №25, відповідно до схеми управління головного архітектора міста.
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящихся №547 від 27.08.1969 року надано дозвіл ОСОБА_4 на побудову гаража, відповідно до схеми житлово-експлуатаційних контор на подвір'ї дому АДРЕСА_1 біля існуючого гаража.
Листом Головного архітектора м.Полтави надано відповідь ОСОБА_4 на заяву від 19.05.1976 року про те, що ними направлено листа 19.05.1976 року Октябрському райвиконкому про переоформлення гаража, належного померлому ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 для ОСОБА_4 . Рекомендовано звернутися з даного питання до Октябрського райвиконкому.
Постановою державного нотаріуса Другої полтавської державної нотаріальної контори Ярощук В.А. від 22 квітня 2025 року № 386/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії-видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гараж номер 1 (один), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (чотирнадцять «г») після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .
Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 - спадкоємець померлої, не надав нотаріусу документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, повідомивши, що такий документ відсутній.
Видати свідоцтво про право на спадщину без подання правовстановлюючих документів на спадкове майно, зареєстрованих у встановленому законом порядку та на гараж в цілому, не можливо.
Згідно технічного паспорту на гараж, розташований за адресою - АДРЕСА_4 , вбачається, що загальна площа гаража становить 20,7 кв.м., гараж цегляний, вартість інвентариз. 30621 грн.
Згідно листа ПП ПБТІ «Інвентаризатор» від 04.11.2024 р. № 11956, згідно матеріалів станом на 31.12.2012 р. реєстрація права власності гараж № НОМЕР_1 за адресою - АДРЕСА_1 не проводилась.
Позивач прохає визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за набувальною давністю, посилаючись на те, що з 1969 року гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був добровільно переданий у постійне користування та володіння його власником (колишнім сусідом) ОСОБА_2 матері позивача ОСОБА_3 та його вітчиму ОСОБА_4 , вказаний гараж, фактично перейшов у володіння сім'ї позивача у 1969 році.
Аналізуючи надані суду докази можна зробити висновок, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню норм, які регулюють набуття права власності за набувальною давністю посилаючись на таке.
Нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, посилаючись на відсутність доказів, які б підтверджували право власності спадкодавця на вказане спадкове майно.
Позивач прохає визнати право власності на спадкове майно за набувальною давністю, однак норми права, які регулюють набуття права власності з набувальною давністю до даних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки особа може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається, що позивачу відомий власник спірного майна, проте оформити право власності на спадкове майно позивач позбавлений можливості, оскільки відсутні документи, які б підтверджували право власності спадкодавця на вказане спадкове майно.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах , що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. 15,16 ЦК України, а також ч.4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
Особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Згідно п. 9,11,13,14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено такі висновки щодо застосування інституту набувальної давності. Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)).
Зазначені висновки узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно грунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин , зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК України.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду( юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних відносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Стаття 344 ЦК України говорить саме про добросовісне, але не правомірне, в тому числі безпритульне заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо вона має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц(провадження 19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безпритульності володіння. За висновком суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності . При цьому безтитульність володіння визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності .
Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння чужим майном, що є однією із умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.
Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
За правилами статей 12 , 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не наведено достатніх доказів наявності підстав для набуття права власності на спірне майно за давністю володіння, крім того державна реєстрація права власності на гараж номер 1( один), що знаходиться за адресою- АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.
Позивач не являється добросовісним набувачем спірного майна у розумінні ст. 344 ЦК України.
З урахуванням вищевказаного, у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141,263-265, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.11.2025 року.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП- НОМЕР_6 , адреса- АДРЕСА_5 ,
відповідач: Територіальна громада міста Полтави в особі Полтавської міської ради, код ЄДРПОУ- 24388285, адреса- м. Полтава, вул. Соборності, 26.
Суддя Т.М.Черняєва