Справа № 161/5074/25
Провадження № 2/161/3984/25
25 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого судді Мазура Д.Г.,
за участю секретаря судового засідання Дручок О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ним та відповідачем 03 серпня 2024 року укладено договір позики, відповідно до якого передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн і матеріали 1300 кв.м. мембрани ПВХ, які останній зобов'язався повернути 06 серпня 2024 року, про що написав власноручно розписку. Своїх зобов'язань відповідач не виконав та у встановлений договором строк грошові кошти і будівельні матеріали не повернув.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_2 в свою користь заборгованість за договором позики від 03 серпня 2024 року у розмірі 552 500,00 грн, а також понесені судові витрати.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2025 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.
Судові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями представника позивача та самого позивача в зв'язку з проведенням переговорів з відповідачем з метою врегулювання спору в позасудовому порядку.
Позивач у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.
Відповідач у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, суд доходить такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Судуу постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження№ 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що на підтвердження укладеного 03.08.2024 між сторонами договору позики позивач надав розписку, за змістом якої ОСОБА_4 зобов'язується віддати кошти в сумі 100 000,00 грн і матеріали 1300 кв.м. мембрани ПВХ до 6.08.2024. Дата 3.08.2024, ОСОБА_5 , підпис (а.с. 6).
Зміст наданого позивачем письмового доказу, який він вважає договором позики від 3.08.2024 не містить жодних умов укладення у цей день договору позики і передання коштів відповідачу саме в борг та його зобов'язання про їх повернення, як позичених.
У розписці не зазначено, на якій правовій підставі ОСОБА_4 зобов'язується відати кошти і будівельні матеріали і кому саме має їх віддати.
Також, у цьому документі у порушення вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України не зазначено про передання позичальнику (відповідачу) позикодавцем (позивачем) чітко визначеної грошової суми.
Крім того, зміст розписки не свідчить про отримання коштів та будівельні матеріали у борг, і кому вони мають бути повернуті.
Документ лише свідчить про те, що відповідач зобов'язується віддати кошти в сумі 100 000,00 грн і матеріали 1300 кв.м. мембрани ПВХ до 06.08.2024.
Інші докази, що підтверджують факт позики позивачу суду не було надано.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів відповідно до вимог ст. 77, 78 ЦПК України, які б підтверджували укладення між сторонами 03.08.2024 договору позики.
Ураховуючи зміст написаного відповідачем документа від 03.08.2024 (а.с.6), суд доходить висновку про відсутність доказів щодо укладення між сторонами 03.08.2024 договору позики, у зв'язку із чим позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Дата складення повного судового рішення 26 листопада 2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур