463/11188/25
2-а/463/98/25
про передачу справи за підсудністю
25 листопада 2025 року місто Львів
Суддя Личаківського районного суду м. Львова Ціпивко І.І., перевіривши матеріали адміністративної позовної заяви ОСОБА_1 про зобов'язання Департаменту охорони здоров'я ЛОДА провести повторну КЕО,
встановила:
Позивачка ОСОБА_1 просить: 1) визнати дії Департаменту охорони здоров?я Львівської ОДА під час проведення КЕО протиправними; 2) зобов'язати Департамент охорони здоров'я ЛОДА провести повторну КЕО, відповідно до наказів МОЗ № 69 та №752, із залученням профільних експертів-стоматологів, з повним розглядом медичної документації (виписка, акти, план лікування, рентгени/КТ, фотопротоколи) та усіх етапів наданої мені медичної допомоги, з обов?язковим забезпеченням моєї участі як пацієнта.
Проаналізувавши матеріали адміністративного позову та додані до нього документи, суддя дійшла висновку, що даний позов слід передати на розгляд іншому суду, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви в тому числі з'ясовує, чи: 1) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 2) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 20 КАС України передбачене розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Частиною 1 статті 20 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
Частиною 2 статті 20 КАС України встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених ч. 1 цієї статті.
Відповідно до ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Після того, як суд з'ясував чи належить розглядати справу за правилами адміністративного судочинства, суд повинен перевірити чи подано позовну заяву з дотриманням правил предметної підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) та зобов'язання вчинити певні дії Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної (військової) адміністрації, тоді як ч. 2 ст. 20 КАС України, встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першої цієї статті.
Врахувавши аналіз викладених норм права, вважаю, що позивачка звернувшись до суду з вимогами про: ) визнати дії Департаменту охорони здоров?я Львівської ОДА під час проведення КЕО протиправними; 2) зобов'язати Департамент охорони здоров'я ЛОДА провести повторну КЕО, відповідно до наказів МОЗ № 69 та № 752, із залученням профільних експертів-стоматологів, з повним розглядом медичної документації (виписка, акти, план лікування, рентгени/КТ, фотопротоколи) та усіх етапів наданої мені медичної допомоги, з обов?язковим забезпеченням моєї участі як пацієнта, порушила правила предметної підсудності, а тому справу слід передати до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Стосовно предметної підсудності чинний Кодекс адміністративного судочинства України аналогічної норми не містить.
Проте, згідно з частино 6 статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Таким чином, чинним Кодексом адміністративного судочинства не заборонено застосовувати аналогію закону щодо прогалин у процесуальному законодавстві.
Враховуючи вищевикладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, а також з урахуванням того, що ефективний та належний судовий захист може бути наданий особі лише судом, встановленим законом, суддя дійшов висновку, що справу слід передати на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст. 4, 7, 19, 20, 29 КАС України,
постановила:
Адміністративну справу № 463/11188/25, провадження № 2-а/463/98/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 про зобов'язання Департаменту охорони здоров'я ЛОДА провести повторну КЕО передати за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду (79000, м. Львів, вул. Чоловського, 2).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя І.І. Ціпивко