Номер провадження: 22-ц/813/5316/25
Справа № 522/22664/24-Е
Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Оксана Юріївна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір'я Будова», Споживчого товариства «Сузір'я плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «УПГВ-СИСТЕМА», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання права власності, встановлення факту нікчемності правочинів, застосування недійсності нікчемних правочинів, -
16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Споживчого товариства «Сузір'я Будова» (- далі СТ «Сузір'я Будова»), Споживчого товариства «Сузір'я плюс» (- далі СТ «Сузір'я плюс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «УПГВ-СИСТЕМА» (- далі ТОВ «УПГВ-СИСТЕМА»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання право власності, встановлення факту нікчемності правочинів, застосування недійсності нікчемних правочинів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2025 року прийняти позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі.
31 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко О.Ю. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на однокімнатну квартиру номером АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв.м, (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6153.92 згідно Технічного паспорту за реєстраційним номером у реєстрі будівельної діяльності TI01:9988-7879-3190-7554 від 30.09.2024, сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024), яка розташована на п'ятому поверсі житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:44:001:0057.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач просить визнати за ним право власності на однокімнатну квартиру номером АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв.м, (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6153.92 згідно Технічного паспорту за реєстраційним номером у реєстрі будівельної діяльності TI01:9988-7879-3190-7554 від 30.09.2024, сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024), яка розташована на п'ятому поверсі житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:44:001:0057.
Позивач свої зобов'язання по договору №4/53-КР виконав у повному обсязі та у визначені строки здійснив оплату, що фактично складає 1 048 367 гривень. 18 жовтня 2024 року будинок було введено в експлуатацію, але відповідач СТ «Сузір'я Будова», своїх зобов'язань за договором 4/53-КР не виконало і не має наміру виконувати. СТ «Сузір'я Будова», без згоди на те позивача, передало право добудови будинку іншим особам, чим позбавило позивача можливості зареєструвати право власності на квартиру, в будівництво якої ним були вкладені грошові кошти, не інакше ніж через рішення суду.
Наразі позивачу стали відомі обставини, які вказують на існування очевидної небезпеки реєстрації права власності на квартиру, що є предметом позову, за третіми особами, що ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду (у разі задоволення позову). Враховуючи те, що предметом позову є визнання права власності на квартиру, тому з метою уникнення реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, вважаю, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є накладення арешту на спірне нерухоме майно. З огляду на позицію Відповідачів, викладену ними у відзивах на позов, та надісланих Позивачу повідомленнях про намір передати право власності на предмет позову третім особам, а також враховуючи факт введенням будинку в експлуатацію та присвоєння цьому будинку поштової адреси, у позивача є достатньо підстав вважати, що відповідачі, найближчим часом, з метою виключення можливості позивачу отримати свою квартиру, передадуть права на проінвестовану ним квартиру третій особі, яка зареєструє за собою право власності.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко О.Ю. про забезпечення позову.
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко О.Ю. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронні кабінети електронного суду (а.с. 114-119).
Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини 1 статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині 1 статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на однокімнатну квартиру номером АДРЕСА_3 , представник позивача зазначив, що існує небезпека реєстрації права власності на вказану квартиру, що є предметом позову, за третіми особами, що ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду (у разі задоволення позову).
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що в даній справі між сторонами виник спір щодо право власності на квартиру, а також позивач просить визнати недійсними окремий пункт в договорі та недійсною угоду між відповідачами. При цьому, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд не вбачає підстав для забезпечення позову обраним позивачем способом в межах пред'явлених позовних вимог, оскільки недопустимо забезпечувати позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно на даній стадії виконання зобов'язань, враховуючи відсутність обґрунтування утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позову. З обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, та вважає, що саме лише посилання в заяві на потенційну небезпеку реєстрації права власності на вказану квартиру, що є предметом позову, за третіми особами, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду (у разі задоволення позову), без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач (особа, яка може набути статусу позивача) повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та одночасно надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №641/6173/21 (провадження №61-12662св22) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20), зазначено, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Таким чином, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просили застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що 17 вересня 2025 року право власності на спірне нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 , було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформації з Державного реєстру речових прав.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Оксана Юріївна, залишити без задоволення.
Ухвалу Приморськог о районного суду м. Одеси від 04 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 17 листопада 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда