Номер провадження: 22-ц/813/5581/25
Справа № 1527/3743/12
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Горбачової Н.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за об'єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, за об'єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, -
В квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі №1527/3743/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за об'єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради (-далі ВК ОМР), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (-далі Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, за об'єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном.
В обґрунтування заяви ОСОБА_2 зазначила, що при ухваленні рішення від 16 лютого 2017 року судом були застосовані умови та правові наслідки, які були встановлені мировою угодою, затвердженою ухвалою від 28 квітня 2010 року та які втратили правове значення та не підлягали виконанню сторонами, як встановлено у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23. Також було застосовано волевиявлення ОСОБА_2 при укладенні мирової угоди, а саме: «встановлено наявність волі ОСОБА_2 на відчуження належного їй майна, павільону-бару «ДЕШ» на користь ОСОБА_3 , що підтверджується заявами, які знаходяться у матеріалах справи, а саме: заява ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у зв'язку із мировою угодою; заявою ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди; мирова угода від 20.04.2010; заява, з якої вбачається, що ОСОБА_2 з мировою угодою згодна та просить розглядати її у її відсутності від 28.04.2010». Заявниця вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення застосував її дії, спрямовані на припинення її цивільних прав та обов'язків при укладенні мирової угоди від 20.04.2010, затвердив та використав пункти 4 мирової угоди від 20.04.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо домовленості між ними на набуте майно, у разі використання судом умов та правових наслідків мирової угоди при постановлені рішення від 16 лютого 2017 року остання діяла як у просторі так і у часі.
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання мирової угоди недійсною, у задоволені якого рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23 було відмовлено. Вона вважає, що обставина встановлена у рішенні суду від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23, а саме, що у разі скасування ухвали про визнання (затвердження) мирової угоди, всі умови, які були встановлені даною мировою угодою, втрачають правове значення, та не підлягають виконанню сторонами, спростовує факти, покладені в основу судового рішення від 16 лютого 2017 року та впливає на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Враховуючи зазначене ОСОБА_2 просила суд:
- скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами;
- постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ВК ОМР, Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР про визнання недійсним свідоцтва про право власності;
-постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
-постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном.
09 серпня 2024 року ОСОБА_3 надав заперечення на заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, в яких звертав увагу на те, що ОСОБА_2 у своїй заяві посилається на нововиявлену обставину, якою вона обґрунтовує свої вимоги, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06.02.2014, якою скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28.04.2010 (справа №1527/3743/12). Разом із тим, минуло 10 років з моменту ухвалення рішення, яке на думку заявниці є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами, і як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд Одеської області ухвалою від 06.02.2014 скасував ухвалу суду першої інстанції від 28.04.2010, саме за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .. Тобто, на час розгляду справи та ухвалення рішення від 16.02.2017 (яке є предметом перегляду) заявниця ОСОБА_2 була повністю обізнана про скасування ухвали від 28.04.2010 щодо затвердження мирової угоди, яка на її погляд стала підставою для ухвалення судового рішення від 16.02.2017, та відповідно знала і про висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи №44 від 24.03.2015 відносно неї. При даних обставинах ОСОБА_2 звернулась з новим позовом про визнання мирової угоди недійсною, знаючи що 07.12.2011 ОСОБА_2 подала до суду заяву про скасування ухвали суду від 28.04.2011, та ухвалою суду від 23.01.2012 заяву ОСОБА_2 було задоволено, а ухвалу суду від 28.04.2010 скасовано за нововиявленими обставинами.
ОСОБА_2 не заперечується той факт, що на момент розгляду справи №1527/3743/12, ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 28.04.2010 про затвердження мирової угоди була скасована, та ОСОБА_2 про це було відомо.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.02.2024 у справі №523/8781/23 на яке посилається ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 про визнання недійсною мирової угоди від 20.04.2010 про поділ майна набутого у шлюбі, яка затверджена у справі №1527/3742/12.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року не скасовувалися та не могли бути скасовані жодні судові рішення, відповідно зазначене рішення суду не може навіть за формальними критеріями розглядатися як нововиявлена обставина. На даний час Верховним Судом сформовано наступну правову позицію: будь-яке рішення суду само по собі не може бути нововиявленою обставиною, нововиявленими обставинами можуть бути тільки обставини які будуть встановлені в даному рішенні. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №752/4995/17 (провадження №14-41цс21).
В заяві про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами ОСОБА_2 не зазначає яким чином ті обставини на які вона посилається, спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення, яке вона просить переглянути та скасувати. Таким чином, доводи та мотиви, які викладені у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси у справі №523/8781/23, інші висновки суду по вказаній судовій справі, інтерпретація певних фактів, правова оцінка певних обставин не є нововиявленими обставинами в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України. Отже, рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2024 року по справі №523/8781/23, яким відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання мирової угоди недійсною не може бути нововиявленою обставиною. Так само, факт скасування ухвали районного суду, який відбувся 06.02.2014 не може бути нововиявленою обставиною щодо рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.02.2017, оскільки така обставина виникла до ухвалення рішення.
Так само не може бути нововиявленою обставиною і висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи №44 від 24.03.2015, оскільки він також з'явився до ухвалення судового рішення, яке є предметом перегляду.
Також ОСОБА_3 посилався на те, що строк для звернення до суду з такою заявою був пропущений.
На підставі зазначеного ОСОБА_3 просив відмовити у задоволені заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі №1527/3743/12.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_2 ..
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі №1527/3743/12.
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року, та задовольнити вимоги заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року у справі №1527/3743/12, в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та представники ВК ОМР, Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного суду та рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень (т. 13 а.с. 48, 57-60, 89-92).
ОСОБА_4 повідомлена про судове засідання суду апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 1 ст. 8 ЦПК України та ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом розміщення повідомлення про судове засідання на офіційній веб-сторінці суду, оскільки апеляційному суду не відоме її місцезнаходження (т. 13 а.с. 48а).
05 листопада 2025 року на електронну пошту Одеського апеляційного суду від імені ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке не скріплене кваліфікованим електронним цифровим підписом відправника.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 8 статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Частиною 1-2 статті 6, частиною 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Пунктами 15, 44 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.
Клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату від імені ОСОБА_2 , надійшло на електронну пошту Одеського апеляційного суду в електронній формі без скріплення кваліфікованим електронним цифровим підписом, а тому вважаються такими, що не підписане особою, яка його подала.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що за статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Явка до суду апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Верховний Суд в постанові від 01.102020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Позиція ОСОБА_2 щодо суті спору та законності ухвали суду першої інстанції чітко викладена в апеляційній скарзі.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності заявниці, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 - адвоката Горбачову Н.В., яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначені конституційні положення відображено також в статті 18 ЦПК України, згідно із якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40))
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами регулюється главою 3 ЦПК України.
Так, згідно вимог ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Судом першої інстанції встановлено, що в липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У серпні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за умовами якої: визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на наступне майно:
- нерухоме майно - кафе-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 731,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нерухоме майно дискотека-бар «Гольфстрім», загальною площею 232,1 кв.м та літній майданчик до дискотеки-бару площею - 744,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- автомобіль MERCEDES BENZ VITO, 2003 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого РЕВ-2 УДАІ ГУ УМВС України в Одеській області 06 грудня 2007 року.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на наступне майно:
- нежитлову будівлю павільйон-бару «ДЕШ» з літним майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який в цілому складається з нежитлової будівлі павільйону-бару під літ. «А», загальною площею - 98,8 кв.м; літнього майданчика під літ. «Б», загальною площею - 97, 8 кв.м відображених у технічному паспорті від 06 серпня 2002 року;
- автомобіль MITSUBISHI SPACЕSTAR, 2003 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого МРЕВ-2 ДАІ ГУ УМВС України в Одеській області 04 грудня 2003 року;
- автомобіль HYNDAI TUCSON, 2005 року випуску, сірого кольору, кузов ТС НОМЕР_7 , реєстраційний номер № НОМЕР_8 , зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого МРЕВ-2 ДАІ ГУ УМВС України в Одеській області 27 грудня 2005 року.
Постановлено, що ОСОБА_2 звільняє ОСОБА_3 від усіх боргових зобов'язань, що виникають згідно укладених ОСОБА_2 договорів займа, або згідно розписок ОСОБА_2 за період шлюбу.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заявили, що з моменту підписання цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання не мають жодних майнових претензій один до одного з приводу всього іншого належного їм майна.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ сумісно набутого майна в шлюбі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ сумісно набутого майна в шлюбі закрито.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23 січня 2012 року задоволено заяву ОСОБА_2 та скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року за нововиявленими обставинами.
Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя призначено до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя залишено без розгляду.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя продовжено слуханням.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2014 року ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23 січня 2012 року скасовано, питання щодо розгляду заяви про перегляд ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року за нововиявленими обставинами направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині поділу майна подружжя кафе-бару «ДЕШ», яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Кримська, 72б, залишено без розгляду.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року по справі №1527/3743/12, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ВК ОМР, Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР про визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на об'єкт - будівлю кафе-бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , серія САЕ номер НОМЕР_10 , видане 15 вересня 2011 року ВК ОМР на ім'я ОСОБА_2 . В інший частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ВК ОМР, Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР про визнання недійсним свідоцтва про право власності відмовлено.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя задоволено. Поділено будівлю кафе-бару «Монте Крісто», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з літери «А» загальною площею 768,5 кв.м, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини нежитлової будівлі кафе-бару «Монте Крісто», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з літ. «А» загальною площею 768,5 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини нежитлової будівлі кафе-бару «Монте Крісто», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з літ. «А» загальною площею 768,5 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 000 грн витрат по оплаті експертизи та витрати по оплаті судового збору в сумі 1 973,60 грн.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року залишено без змін.
13 листопада 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року (справа №1527/3743/12).
Рішенням Суворовським районним судом м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсною мирової угоди від 20.04.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про поділ майна набутого у шлюбі, яка підписана у справі №1527/3742/12 - залишено без задоволення у повному обсязі.
В заяві про перегляд за нововиявленими обставинами Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року по справі №1527/3743/12, ОСОБА_2 зазначає, що при ухваленні зазначеного рішення, судом були застосовані умови та правові наслідки, які були встановлені мировою угодою, затвердженою ухвалою від 28 квітня 2010 року та які втратили правове значення та не підлягали виконанню сторонами, як встановлено у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23. Також було застосовано волевиявлення ОСОБА_2 при укладенні мирової угоди, а саме: «встановлено наявність волі ОСОБА_2 на відчуження належного їй майна, павільону-бару «ДЕШ» на користь ОСОБА_3 , що підтверджується заявами, які знаходяться у матеріалах справи, а саме: заява ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у зв'язку із мировою угодою; заявою ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди; мирова угода від 20.04.2010; заява, з якої вбачається, що ОСОБА_2 з мировою угодою згодна та просить розглядати її у її відсутності від 28.04.2010». Заявниця вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення застосував її дії, спрямовані на припинення її цивільних прав та обов'язків при укладенні мирової угоди від 20.04.2010, затвердив та використав пункти 4 мирової угоди від 20.04.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо домовленості між ними на набуте майно, у разі використання судом умов та правових наслідків мирової угоди при постановлені рішення від 16 лютого 2017 року остання діяла як у просторі так і у часі.
ОСОБА_2 вважає, що обставина встановлена у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23, а саме, що у разі скасування ухвали про визнання (затвердження) мирової угоди, всі умови, які були встановлені даною мировою угодою, втрачають правове значення, та не підлягають виконанню сторонами, спростовує факти, покладені в основу судового рішення від 16 лютого 2017 року та впливає на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року по справі №1527/3743/12, був би іншим.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, суд першої інстанції вказав, що вказані обставини, відомості на які посилається заявниця не відносяться до нововиявлених обставин, оскільки вони існували на час ухвалення рішення, судом було встановлено обставини та з'ясовано, які виникли між сторонами правовідносини, надана оцінка представленим доказам та зазначено висновки суду. Фактично звертаючись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду заявниця просить зробити переоцінку доказам.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені ОСОБА_2 обставини в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, не є нововиявленими в розуміння вимог ст. 423 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджується із висновком суду першої інстанції та стверджує, що обставини встановлені в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23, а саме «що у разі скасування ухвали про визнання (затвердження) мирової угоди, всі умови, які були встановлені даною мировою угодою, втрачають правове значення, та не підлягають виконанню сторонами» є правовою підставою для перегляду рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року по справі №1527/3743/12 за нововиявленими обставинами.
Колегія суддів зазначає наступне.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №752/4995/17 (провадження №14-41цс21), пункт 34.1.1).
Аналогічні за своїм змістом висновки щодо застосування норми права викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №334/6285/23 (провадження №61-18435св23).
Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення.
Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №127/10129/17 (провадження №14-549зц18).
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, зокрема, докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (підпункт 2 частини 4 статті 423 ЦПК України).
Відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц: «нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку».
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, №3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03.04.2008).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, №69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18.11.2004).
Отже, перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок (що є прерогативою судів апеляційної та касаційної інстанції), а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Таким чином, посилання в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року у справі №523/8781/23, а саме «що у разі скасування ухвали про визнання (затвердження) мирової угоди, всі умови, які були встановлені даною мировою угодою, втрачають правове значення, та не підлягають виконанню сторонами» не є нововиявленою обставиною у розумінні ст. 423 ЦПК України, а є лише правовою позицією викладеною судом в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2024 року під час розгляду справи №523/8781/23, що не має зворотної сили щодо фактів, встановлених у 2017 році, а саме в рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року.
Решта доводів апеляційної скарги зводяться до незаконності та необхідності скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, що не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки вказане рішення ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року, залишено без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені обставини, на які посилається ОСОБА_2 у своїй заяві, не є нововиявленими обставинами в розумінні чинного законодавства України, в тому числі передбаченою ст. 423 ЦПК України, а тому не є підставами для перегляду рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами
Такий висновок суду відповідає висновкам Європейського суду з прав людини та актуальній практиці Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суд у м. Одеси від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 17 листопада 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда