Справа № 496/5509/25
Провадження № 1-кс/496/1839/25
повний текст
21 жовтня 2025 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 в режимі відеоконференції, з Овідіопольского районного суду Одеської області;
підозрюваного - ОСОБА_4 в залі суду,
захисника - адвоката ОСОБА_5 в залі суду,
потерпілої - ОСОБА_6 в залі суду,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любашівка Одеської області, з середньою освітою, одруженого, офіційно працевлаштованого в ТОВ «Епіцентр-К» на посаді сантехніка, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого.,
у кримінальному провадженні № 12025162250000696 від 26.08.2025 року, за ч. 1 ст. 121 КК України,-
Слідчий звернулась до слідчого судді з клопотанням, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 строком на 60 днів, без визначення розміру застави. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, що відноситься до категорії тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років. При вирішенні питання про наявність підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 просить враховувати у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує підозрюваному за інкримінований злочин, а також наявність ризиків визначених:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, з урахуванням обставин вчиненого злочину, тяжкості злочину та покарання, що загрожує у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років;
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, підозрюваний може, незаконно впливати на свідків або потерпілу у цьому кримінальному провадженні. Даний ризик існує та обґрунтовується тим, що підозрюваному відомі анкетні відомості свідків, потерпілої, яка є його дружиною, а тому не виключено, що останній, з метою уникнення кримінальної відповідальності може незаконно впливати на них, з метою викривлення наданих показів;
- п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України, може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки проживає разом із потерпілою за однією адресою, а отже може вчинити злочин, пов'язаний з домашнім арештом.
У зв'язку з вищенаведеними обставинами, враховуючи всі ризики в їх сукупності та взаємозв'язку, запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, запобіганню спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищенню, переховуванню або спотворенню доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків, потерпілу, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином.
Прокурор підтримав подане клопотання, заперечував проти обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, в тому числі заперечував проти обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що ОСОБА_4 ніколи не притягувався раніше до кримінальної відповідальності. Потерпіла є дружиною ОСОБА_4 , які разом проживають вже 45 років. Дружина зазначає, що її чоловік не має агресивного характеру, та просить змінити запобіжний захід та застосувати домашній арешт або особисте зобов'язання. Наразі потерпіла відчуває себе задовільно.
Потерпіла просить повернути чоловіка додому.
Підозрюваний в судовому засіданні підтримав захисника, провину визнає, зазначає, що такого ніколи не повториться.
Вислухавши пояснення прокурора, заперечення захисника підозрюваного та його самого, а також думку потерпілої, вивчивши матеріали, додані до клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, відповідно до ч.5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п. 84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви», № 48297/99, п.43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Клопотання слідчого відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно п.4 ч.1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Вирішуючи питання щодо заміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'які, а саме особисте зобов'язання чи нічний домашній арешт, слідчий суддя виходить з наступного.
Відповідно ч. 3, 4 ст. 176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до восьми років, одружений, має постійне місце роботи.
Згідно п.4 ч.1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Обґрунтованість підозри на даній стадії підтверджена матеріалами, доданими до клопотання.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Доцільність перебування під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.
Завданням кримінального провадження є захист особи і суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Пунктом 38 рішення ЄСПЛ «Сергій Волосюк проти України» від 12.03.2009 р. (заява № 1291/03) передбачено, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Водночас, ЄСПЛ у рішенні «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що суворість передбаченого покарання не є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
За рішенням ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Доказів того, що ОСОБА_4 здійснював дії пов'язанні з уникнення органу досудового розслідування (оголошення в розшук, тощо), до клопотання не надано.
У рішенні ЄСПЛ в справі «Клішин проти України» зазначено, що наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Такий ризик, як спроба вчинити тиск на свідків, з метою зміни ними показів для уникнення відповідальності підозрюваним, нівелюється визнанням вини ОСОБА_4 .
Так, на даний час, визначенні слідчим ризики, які вона визначила як підставу для продовження застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на думку суду, значно перебільшенні, з огляду на те, що підозрюваний повністю визнає вину у скоєному.
Згідно ч. 1 ст. 181 КПК України, домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Метою запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є забезпечення виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків та уникнення ризиків, що останній може переховуватися від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за тяжкий злочин.
Тому, зважаючи на визнання вини підозрюваним, а також прохання потерпілої, яка зазначає, що ОСОБА_4 не несе для неї загрози, суд вважає, наявними обставини для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, при цьому зобов'язати ОСОБА_4 виконувати покладенні на нього обов'язки.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості вчинення ОСОБА_4 спроби незаконно впливати на свідків чи потерпілу, яка є його дружиною та мешкає з ним за тією ж адресою, суд враховує саме думку потерпілої, яка стверджує, що її чоловік не є агресивною людиною, підстав вважати, що він знов скоїть відносно неї насильство у неї немає, він є єдиним годувальником, який працює. Свідків, які були при скоєні ОСОБА_4 кримінального правопорушення у провадженні немає.
Враховуючи викладене клопотання захисника підозрюваного про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в нічний період доби підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 182, 183 КПК України, -
Клопотання слідчого про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити запобіжний захід відносно підозрюваного ОСОБА_4 з тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний період доби з 22:00 по 05:00 годин, з 21 жовтня 2025 року до 26 листопада 2025 року, в межах строку досудового розслідування.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, такі обов'язки:
1) заборонити залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 - у період часу з 22:00 години до 05:00 години наступного дня, окрім періоду часу - під час оголошення повітряної тривоги в межах населеного пункту, де проживає підозрюваний, та у разі необхідності, щодо отримання медичної допомоги;
2) прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за викликом, в тому числі за номером телефону;
3) не відлучатись за межі населеного пункту, в якому ОСОБА_4 проживає, без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
4) повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд про зміну свого місця проживання або місця навчання;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, суду без поважних причин, не повідомить про причину своєї неявки, запобіжний захід відносно нього може бути змінено на більш суворий.
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Звільнити ОСОБА_4 з-під варти негайно в залі суду
Виконання ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту та контроль за поведінкою підозрюваного покласти на співробітників СВ Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області.
Копію ухвали невідкладно надіслати на адресу СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області - для виконання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 24 жовтня 2025 року 10.00 год в залі судових засідань № 13 у приміщенні Біляївського районного суду Одеської області.
Слідчий суддя ОСОБА_1