Справа № 473/5754/25
іменем України
"26" листопада 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною, її скасування та стягнення моральної шкоди,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною, її скасування та стягнення моральної шкоди, в якому вказував, що 27 жовтня 2025 року головний спеціаліст-інспектор з паркування Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Околита І.М. склала відносно нього постанову серії UKR №2505261, згідно якої 27 жовтня 2025 року о 16 год. 03 хв. у м. Вознесенську на вул. Київській ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , порушив правила стоянки, а саме здійснив стоянку на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, чим порушив вимоги п. 15.10-б ПДР України.
Відповідно до постанови ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Проте ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову від 27 жовтня 2025 року, та закрити відносно нього провадження в адміністративній справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. При цьому вказував, що він не порушував вимог п. 15.10-б ПДР України, оскільки здійснив не стоянку, а зупинку з метою вивантаження та відправки посилок у відділенні поштового зв'язку (АТ «Укрпошта»). Також зазначав, що зупинка була здійснена ним на краю тротуару, а для руху пішоходів залишалося щонайменше 2 м., що не суперечить вимогам п. 15.10-б ПДР України.
Крім цього, ОСОБА_1 вказував на те, що внаслідок незаконних дій інспектора щодо притягнення його до адміністративної відповідальності він зазнав моральних страждань, що виразилися у: постійній нервовій напрузі, наслідком чого був стан пригнічення, погіршення сну, неможливість належним чином виконувати трудові обов'язки та спілкуватися з сім'єю; порушенні звичайного ритму життя, оскільки позивач був змушений звертатися до фахівців з метою захисту своїх прав, зокрема підготовки позовної заяви, витратив на це значний час та кошти.
Грошовий еквівалент моральної шкоди оцінив у 3 500 грн та просив стягнути її з відповідача.
24 листопада 2025 року від представника відповідача Кондратьєва О.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що оскаржувана постанова винесена у повній відповідності з вимогами закону, у тому числі за наявності передбаченої законом підстави - порушення позивачем передбачених п. 15.10-б ПДР України правил стоянки, а саме стоянки належного йому транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, у зв'язку з чим створювалися перешкоди для руху пішоходів, що підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами - копіями фотознімків із зображенням обставин події. Водночас просив суд критично віднестися до доводів ОСОБА_1 про те, що останній здійснив не стоянку, а зупинку, тобто припинення руху транспортного засобу з метою розвантаження автомобіля, а також в тій частині, що позивач здійснив зупинку на краю тротуару та не заважав руху пішоходів, оскільки ці доводи жодним чином позивачем не підтверджені та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім цього, вказував на безпідставність посилань позивача на положення п. 15.10-в ПДР України, які на його думку повинні застосовуватися лише в сукупності з п. 15.10-б ПДР України в тій частині, що за будь-яких обставин можливість здійснення стоянки транспортного засобу обмежується лише тими тротуарами, дозвіл на яких надається відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. Також представник відповідача вважав, що позивачем не доведено жодними доказами спричинення йому моральної шкоди та розміру такої шкоди, а тому просив відмовити у задоволенні позову в цілому.
В судовому засідання позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача Кондратьєв О.С. в судове засідання не з'явився, проте у відзиві на позов клопотав про розгляд справи без його участі.
Суд з урахуванням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 205, ч. 3 ст. 268 КАС України вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника відповідача, оскільки матеріали містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 27 жовтня 2025 року головний спеціаліст-інспектор з паркування Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Околита І.М. склала відносно позивача постанову серії UKR №2505261, згідно якої 27 жовтня 2025 року о 16 год. 03 хв. у м. Вознесенську на вул. Київській ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , порушив правила стоянки, а саме здійснив стоянку на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, чим порушив вимоги п. 15.10-б ПДР України.
Відповідно до постанови ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Окремого фіксування обставин події в протоколі про адміністративне правопорушення інспектор не здійснювала.
Згідно ч. 3 ст. 41 Закону України «Про дорожній рух» порядок дорожнього руху на території України регулюється Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 5 ст. 14 вказаного Закону учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п. 1.1, 1.3, 1.9 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У той же час, згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За визначенням ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 15.10-б ПДР України (на яку міститься посилання в оскаржуваній постанові) стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 122 КУпАП).
Таким чином, порушення водієм правил стоянки мають своїм наслідком відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 122 КУпАП.
При цьому, факт скоєння адміністративного правопорушення повинен бути належним чином зафіксований та підтверджений відповідними доказами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідач надав суду копії фотознімків обставин події, які були здобуті інспектором під час фіксування обставин правопорушення (а.с. 32-36). Відповідно до них, 27 жовтня 2025 року позивач допустив стоянку належного йому транспортного засобу «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , на тротуарі по вул. Київській в м. Вознесенську Миколаївської області, навпроти будівлі відділення АТ «Укрпошта».
Твердження ОСОБА_1 про те, що він здійснив не стоянку, а зупинку транспортного засобу лише з метою вивантаження вантажу, суд не приймає до уваги у зв?язку з наступним.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України:
зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);
стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Таким чином, однією з відмінностей зупинки транспортного засобу від стоянки є те, що при зупинці водій припиняє рух транспортного засобу виключно з метою його завантаження чи розвантаження, тобто безпосереднього вивантаження вантажу з транспортного засобу або для його завантаження в автомобіль без вчинення інших дій (наприклад: перенесення вантажу в інше місце; завантаження в інший транспортний засіб; розпорядження вантажем тощо).
Проте з наявних в матеріалах справи копій фотознімків обставин події (в їх сукупності та взаємозв?язку) вбачається, що у день події транспортний засіб «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , тривалий час (понад 5 хвилин) знаходився на тротуарі у м. Вознесенську по вул. Київській (навпроти відділення АТ «Укрпошта») в нерухомому стані, при цьому на фотознімках не зафіксовано жодних дій щодо завантаження (розвантаження) вантажу з вказаного автомобіля.
Водночас, зі змісту позову та наданих позивачем пояснень в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_2 за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, після припинення руху керованого ним транспортного засобу здійснив не лише безпосереднє вивантаження вантажу з автомобіля, а також перемістив його до приміщення відділення АТ «Укрпошта», у якому також вчинив дії щодо передачі вантажу оператору поштового зв?язку для його подальшого пересилання. Однак такі дії водія виходять за межі поняття «зупинка» та повністю охоплюються поняттям «стоянка» транспортного засобу в розумінні п. 1.10 ПДР України.
Тому твердження позивача про протилежне грунтуются на неправильному тлумаченні закону.
В іншій частині доводів позивача суд вважає необхідним зазначити наступне.
Суд повторює, що приписи п. 15.10-б ПДР України визначають, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Разом із тим, за правилами п. 15.10-в ПДР України стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Згідно з п. 1.10 ПДР України тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Аналіз викладених вище норм дає підстави дійти висновку, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем або ж мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
І хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах, крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Враховуючи викладене, твердження відзиву щодо правомірності постанови про накладення стягнення з огляду на те, що транспортний засіб «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає на це дозволу, позначеного відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, позаяк п. 15.10-в ПДР України встановлює самостійний спосіб парування та стосується виключно способу розміщення транспортного засобу без прив'язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (як наприклад п. 15.10-б ПДР України). Аргументи відповідача про те, що п. 15.10-в ПДР України нібито вимагає розміщення спеціальних знаків, не заснований на правових нормах, процитованих вище. Відповідач тлумачить даний пункт ПДР України на свій власний розсуд, не підкріплюючі таке тлумачення офіційними джерелами права.
З наявних у матеріалах справи доказів, а саме копій фотознімків транспортного засобу «Opel Kadett», реєстр. номер НОМЕР_1 , чітко прослідковується, що позивач ОСОБА_1 під час паркування легкового транспортного засобу забезпечив дотримання вимог п. 15.10-в ПДР України, а саме залишив для руху пішоходів понад 2 м. вільного тротуару. Жодних належних і допустимих доказів на спростування цих обставин відповідачем не надано.
У той же час, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимоги зазначеного п. 15.10-в ПДР України, так як згаданий автомобіль був припаркований не на краю тротуару, судом оцінюється критично, оскільки: по-перше, нормативного визначення краю тротуару ПДР України та чинне законодавство не містить; по-друге, наявні у матеріалах справи копії фотознімків дають підстави стверджувати, що транспортний засіб був розташований близько до краю тротуару та пішоходам не заважав.
За встановленого, оскільки позивач здійснив стоянку з дотриманням вимог п. 15.10-в ПДР України (положення якого підлягають застосуванню до події, яка відбулася), а тому суд не знаходить в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки відповідачем не доведено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то в цій частині слід зазначити наступне.
Згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України).
У той же час, згідно ч.ч. 1, 4-6 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вказував на те, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності він зазнав моральних страждань, що виразилися у: постійній нервовій напрузі, наслідком чого був стан пригнічення, погіршення сну, неможливість належним чином виконувати трудові обов'язки та спілкуватися з сім'єю; порушенні звичайного ритму життя, оскільки позивач був змушений звертатися до фахівців з метою захисту своїх прав, зокрема підготовки позовної заяви, витратив на це значний час та кошти. Однак ні самостійно, ні на пропозицію суду позивач не надав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема щодо: погіршення стану його здоров?я, звернення до лікарів, проходження лікування; звернення до психолога, отримання психологічної допомоги та підтримки; погіршення відносин з сім?єю, оточуючими, трудовим колективом; звернення до фахівців з метою отримання правничої допомоги. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.
За встановленого, оскільки позивачем не доведено позовні вимоги в цій частині (щодо спричинення йому моральної шкоди та розміру шкоди) жодними доказами, а тому в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Згідно ч.ч. 1, 3, ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, в силу вимог ст. 139 КАС України (відповідно до розміру задоволених вимог) також підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8-10, 77, 139, 241-246, 250, 271, 286 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною, її скасування - задовольнити повністю.
Постанову серії UKR №2505261 від 27 жовтня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - визнати протиправною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з Виконавчого комітету Вознесенської міської ради (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, площа Центральна, 1; код ЄДРПОУ 04056569) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв